Жінка у давньому Римі. Частина четверта.
У 43 р. н. е. Октавіан і Антоній вирішили заключити тріумвірат, до якого прийняли як третього спільника, Лепіда. Щоб оминути загального душогубства, підчас якого розлючені солдати могли би позбавити життя невинних, тріумвіри спорядили список проскрибційованих («ворогів народу») до яких, перед усім, внесли своїх особистих ворогів: всі внесені до списку були засуджені на смерть, їх майно конфіскували. ІІроскриційовані, щоб врятувати собі життя, здебільшого тікали; ховалися по ровах, каналах, горищах під дахами, печерах. Тоді можна було пізнати відданість і самопожертву жінок (або не пізнати). Так жінка якогось Сентімія, бажаючи одружитися з одним приятелем Антонія, постаралася внести до списку ім’я свого чоловіка, і зачинила його в домі, поки не прийшли кати, та того ж дня одружилася з своїм коханцем.
Один молодий чоловік, Атилій, багатство якого привело до внесення його до проскрипційного списку, побачивши, що всі його покинули, шукаючи захисту, прибіг до своєї матери. Вона зачинила перед ним двері, як це зробили чужі. Йому не лишалось нічого іншого як тікати у гори та стати пастухом. Але довго він не міг витримати на такому становищі і пізніше добровільно віддався, в руки своїх катів. Один нещасний, на ім’я Салас (Саляссус) спочатку втік на село, а потім вночі знайшов можливість повернутися до Риму. Першим обов’язком вважав сповістити про це свою дружину та вказати місце, де він переховується. На другий день рано дружина виказала його і явилася на місце його схованки на чолі загону, який мав його стратити.
І навпаки, багато інших жінок виявили тоді присутність духа і сміливість. Антіян оповідав нам, між іншим, про дружину Лецилія. Лецилій збирався втікати з Риму, але його виказав раб, через що його спіймали та вже вели на страчення. Йому пришило на думку запропонувати солдатам суму більшу за ту, яку би вони одержали, коли б його стратили. На разі, не маючи з собою стільки готівки, він послав солдат до дружини з умовним знаком. Та, не вагаючись, зібрала всі свої дорогоцінності і коштовні прикраси та відала солдатам, вимагаючи від них лишень запевнення, що дотримують слово. Солдати виявили себе чесними бандитами. Вони навіть найняли корабель, на якому Ацилій переправився до Сицилії.
.
…«Жінка повинна», писатиме через кілька століть Тертуліан, «керувати хатнім господарством, розпоряджатися рабами, розділяти вовну служницям, старанно берегти ключі від комори і наглядати за провізією. Продовжуватимуть вихваляти на надгробниках ці старовинні чесноти і на них відображатимуть веретено і ткальний верстат, як найкращий символ жіночих чеснот. Вона завжди рахуватиме і провадитиме справи, та рівночасно буде смілива і готова усім пожертвувати для свого чоловіка, як Павліна, що перерізала собі жили, щоб не пережити Сенеку, або Аррія, що заколовши себе кинджалом, передала його Петові з словами „non dolet” (не болить).
В доказ цього приведено уривок з листу Плінія Молодшого, яким закінчимо наш начерк: «Нещодавно я проходжувався з одним моїм старим приятелем по берегу Комського озера. Він показав мені віллу, в якої одна кімната виходила на озеро. Звідси, додав він, одна жінка кинулась зі своїм чоловіком у воду. Я спитав про причину. Довший час чоловік її тяжко хворів. Коли вона переконалася, що вилікувати хворобу неможливо, намовила його покласти кінець стражданням і скоротити собі віку та обіцяла разом з ним позбавити себе життя. Вона зв’язала себе з ним мотузкою і обоє кинулися у воду. Ніхто навіть не знав, як вона називалася!” Ось така вона – жінка давнього Риму.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.