Госпільтальери – мальтійські лицарі
Орден іоаннітів, або госпітальєрів, заснований провансальським лицарем Жераром Томом в 1097 р., виріс із будинку для прочан, тобто госпіталю (від дат. Hospitalis – «притулок»), побудованого під Єрусалимом якимось купцем на ймення Панталеон Мауро. Прийнявши ім’я патріарха Олександрійського Іоанна (VII ст.), заміненого згодом більш відомим Іоанном Хрестителем, Орден став займатися тим, що давав притулок і догляд хворим та пораненим пілігримам, які приїжджали з Європи поклонитися Гробу Господньому. Всі члени Ордену давали три чернечих обітниці: безшлюбності, нестяжіння і покори.
Не всякий бажаючий міг вступити в братство – необхідно було довести своє дворянське походження до сьомого коліна з боку матері і батька. У Орден також не брали вихідців із середовища купців та банкірів (навіть із дворянським гербом), доступ до нього був закритий і найвіддаленішому нащадку єврея – як в чоловічому, так і в жіночому коліні. Главу Ордена, Великого Магістра, вибирали таємним голосуванням – довічно (цікаво, що одним з небагатьох його привілеїв було виключне право на дозвіл пити воду після вечірнього дзвону!).
Госпітальєри представляли собою інтернаціональне об’єднання, розділене на вісім «мов» (langues): Оверн, Прованс, Франція, Арагон, Кастилія, Англія, Німеччина та Італія. Кожен з них мав власні подвір’я, або «Оберж» (auberge), тобто штаб-квартиру. Одягалися ченці в чорні суконні сорочки з верблюжої вовни (як це робив Хреститель), рукави яких були настільки вузькі, що в них ледве пролізала рука – це символізувало відсутність свободи у ченців. На лівому плечі нашивався білий хрест, вісім кінців якого означали не тільки вісім «мов», але і вісім блаженств, які очікують праведника в потойбічному світі. Вирушаючи в похід – бо в задачу ченців також входив захист прочан від нападу мусульман, – госпітальєри одягалися в червоні плащі з великим білим хрестом.
Найпершим завданням братства тим не менше залишалася медична допомога. Вже до 1170 року головний госпіталь Ордену мав у розпорядженні більш ніж дві тисячі ліжок, хворі і поранені (яких брати-лицарі називали не інакше як «наші панове») безкоштовно отримували гарячі обіди на срібних блюдах. Шпиталь мав відмінних лікарів-фахівців – від польових хірургів до акушерів. Крім того, виховний будинок, який належав госпіталю, давав надійний притулок немовлятам і підкидькам; батькам новонароджених видавалося придане для немовлят. Незалежно від рангу пацієнта вся лікарняна білизна була шовковою, змінювалося воно щодня…
З падінням Аккри у 1291 році госпітальєри були вигнані зі Святої землі і після недовгого перебування на Кіпрі опинилися на острові Родос. До того часу Орден, який придбав характер лицарського і військового, володів кращим в Середземномор’ї флотом, завдяки чому протягом двох століть Родос був надійним щитом Європи проти мусульман. Але в 1522 році новий «намісник Аллаха на землі» Сулейман II (він же Прекрасний, він же Сонячний, він же Великий), урочисто присягнувшись вигнати іоаннітів з Родосу – «сатанинського притулку гяурів» – обрушив на острів армаду з 200 тисяч чоловік на 700 кораблях. Лицарі стійко чинили опір три місяці, перш ніж Великий Магістр Філіп Вільє де Ліль Адам здав свою шпагу султанові. Вкотре «Орден вершників госпіталю святого Іоанна Єрусалимського» (як він значився в статусах) залишився без притулку. Сім років мандрували лицарі, перебуваючи то на Криті, то в Мессіні, то в Ніцці, то в Чевітавеккья (куди б не заносила їх доля, вони насамперед будували лікарню), поки, нарешті, Карл V не подарував їм Мальту. І він не помилився.
18 травня 1565 Сулейман II кинув на Мальту 40 000 відбірних яничарів на 160 галерах з наміром, захопивши архіпелаг, рушити через Сицилію до Італії – і далі на північ. В якості підтримки на стороні турок виступали туніські корсари на чолі з сумно знаменитим Драгутом. На карту була поставлена доля Європи. Іоанніти зуміли виставити всього 700 лицарів і 8000 солдатів. Великий Магістр Жан Парізо де ла Валлетта прийняв єдино правильне рішення: не вступати в бій із загарбниками на березі, а розмістити свої невеликі сили всередині укріплених позицій. Чотири місяці поспіль оттомани штурмували лицарські форти, але безрезультатно. Відбиваючи атаку за атакою під шквальним вогнем (в небі навіть було видіння святого Павла з мечем), захисники міст стримували натиск до тих пір, поки з Сицилії не підійшло підкріплення. Втрати лицарів склали 240 кавалерів і 5 тисяч солдат, оттомани втратили більше 30 тисяч. Горезвісного Драгута розірвало ядром на шматки.
Деморалізовані турки відступили, назавжди залишивши спроби підпорядкувати собі Мальту. По суті, Велика облога, апофеозом якої стала Велика битва 8 вересня (повний розгром Оттоманів), мала для Європи те ж значення, що для Росії Куликовська битва: госпітальєри стримали турецьку навалу. Можна тільки припускати, чим би сьогодні була та ж Італія, Німеччина чи Франція, не виявися в даний історичний момент на архіпелазі Ордену госпітальєрів. Як наочний приклад можуть служити Албанія та Югославія, які сповна пізнали багатовікове турецьке «заступництво» … Так що у всіх європейських столицях повинен би стояти пам’ятник Мальтійському ордену і його Великому Магістру Ла Валлетту.
Автор: Олексій Шликов.