Меса по Діві

Жанна д'Арк

В один із сонячних днів 1439 року в Орлеані голосно дзвонили в дзвони. Все місто було на ногах. Прапори на баштах, квіти у вікнах, килими на балконах. Місто зустрічало свою Діву – Діву Франції, Жанну д’Арк. Через 8 років після того, як її спалили за вироком суду святої церкви… Так парадоксально починається спектакль за п’єсою Юлія Едліса «Меса по Діві». Ю. Едліс використав одну з гіпотез, широко поширених в сьогоднішній історичній науці Франції. Легендарні чутки про чудесне спасіння Жанни стали виникати майже відразу ж після її страти – народ відмовлявся вірити в загибель національної героїні. Але тільки в наші дні народні легенди стали предметом вивчення істориків. Були виявлені документи, що викликають питання та народжують суперечки.

У 1952 році французький вчений Жан Грімо вперше поставив питання: «Чи дійсно Жанна д’Арк була спалена?». Виник цілий напрямок сюрвівістів (від слова survivre – вижити). Деякі їхні доводи були використані Ю. Едлісом. Один з них – рахункова книга міста Орлеана. У ній є запис за 1436 рік (через 5 років після страти Жанни) про видачу грошей Жану дю Лі (це ім’я було подаровано королем Карлом VII Жанні д’Арк та її родині) за доставку їм листів від його сестри Жанни до короля.

Запис за 1439 рік: Жанні д’Армуаз – Діві Франції подарована велика сума грошей від вдячних жителів Орлеана. Там же відзначені витрати і на урочистий обід, даний містом на честь прибулої Діви. Є запис про виплату пенсії матері Жанни д’Арк за три місяці 1439 року, тобто за час перебування в місті Жанни д’Армуаз. І, нарешті, є докази, що король відвідав у цей час Орлеан. Крім того, зберігся шлюбний контракт Жанни з Робером д’Армуазом, в якому вона фігурує як Діва Франції.

В історії цій багато неясностей. Цілком можливо, що Жанна д’Армуаз – всього лише чергова самозванка (а таких у Франції було безліч), але в істориків викликає сумнів участь у настільки грандіозному обмані братів справжньої Жанни д’Арк, її товаришів по зброї, на зустрічі з якими вона охоче йшла. Та й сама страта Діви оповита таємницею і обросла безліччю чуток і версій. Збереглися протоколи процесу над Жанною, фальсифіковані єпископом Кошону – головою суду. Але виявлені і справжні тексти цих протоколів, немає лише акта, що посвідчує саму страту. А деякі щоденникові свідчення очевидців прямо вказують на те, що Діва уникла смерті, що замість неї спалили іншу.

Жанна д'Арк

Історики відзначають неточності навіть в даті смерті Жанни: розбіжності є не тільки в дні кари, але й в році її смерті. Крім того, ніхто з присутніх не бачив обличчя страченої дівчини – вона зійшла на вогнище із закритим обличчям, на який або сповз, або був свідомо насунений «безглуздий ковпак». Так чи інакше, суперечки тривають, шукаються і знаходяться ті чи інші докази, висуваються нові версії.

Однак драматург, який взяв в основу своєї п’єси гіпотезу про порятунок Жанни, реальними її доказами або, навпаки, її спростуванням не стурбований. Порятунок Жанни потрібний Ю. Едлісу для вирішення суто художнього завдання. «Меса по Дів », за словами драматурга, говорить про те, як ті, хто послав Жанну на смерть, «привласнять собі одноосібне право на її ім’я». Власне кажучи, ця думка не далека від життєвого прототипу. Жанна, розмножена в численних монументах (в одній тільки Франції їх більше 500) – закута в білі лати, з важким мечем і з білим прапором. Попереду всіх, з обличчям, що виражає тверду рішучість і горду недосяжність. Така вона вже нестрашна нікому – ні ворогам її батьківщини, ні зрадившим її правителям, ні церковникам, які відправили її на вогнище. І можна забути, якою вона була на багатті інквізиції – та сама церква, що визнала її єретичкою в 1431 році, вже в 1455-му скасувала свій вирок, а в 1920 році навіть зарахувала її до лику святих…

Жанна д'Арк

Тепер вже важко уявити собі живу, реальну Жанну – дівчинку з села Домремі, яка зуміла повести за собою втомлених і зневірених воїнів, змогла звільнити Орлеан і коронувати дофіна. Ту саму дівчинку, на честь якої вже шосте століття поспіль проводить святкування Орлеан – її перша, сама щаслива і блискуча перемога. Нещодавно цю ж традицію перейняв і Руан, де на місці інквізиційного багаття (!) виріс меморіальний центр. Ось вже, дійсно, – життя хитріше вигадки. Живою і реальною, з плоті і крові, Жанна д’Арк стає тоді, коли вона знову буває потрібна своєму народу.

Автор: М. Зайонц.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *