Архіви та історія

Архіви

Історик, який створює наукову працю, біограф, який обрав темою свого твору життя видатної людини, письменник, який задумав створити роман про час, що давно минув, – кожен із них неминуче звертається до архівів, всякий на закінчення віддає подяку. Але, з захопленням поглинаючи розповіді про «пошуки і знахідки», зроблені в архівах, про сміливі порівняння та здогади, що відкривають завісу над історичною таємницею, ми якось забуваємо подумати навіть: а що передувало тому моменту, коли вчений взяв в руки папку з дорогоцінним документом, що обіцяє відкриття? Хто поклав його в цю папку, описав, включив в каталог, хто дав досліднику нитку, вхопившись за яку, він зміг знайти потрібний шлях в архівному лабіринті?

У книзі Маріетти Чудакової «Бесіди про архіви», ми чи не вперше читаємо опис життя архіву і праці архівіста, даний зсередини, – і дивуємося, як мало ми цінували її істинний сенс і значення.

Для кожного з нас з поняттям архів, архівні матеріали пов’язані кілька різних асоціацій: один подумає, перш за все, про документації установи, інший – про збори особистих паперів. Сучасне визначення звучить так: «наведене в порядок зібрання документів, що утворилося в процесі діяльності організацій або окремих осіб». І тільки архівіст, що приводить ці самі збори «в порядок», може на питання, що ж таке архіви, запропонувати і таку відповідь: «Це – купи зошитів без початку і кінця, сотні листочків з нотатками, які невідомо куди відносяться і при так званому первинному розборі щоразу заново викликають у архівіста легкодуху і відчайдушну думку про неможливість встановити будь-коли їх призначення та послідовність. Це сотні листів, багато з яких без конвертів і без дат, а замість підпису в них одна буква або домашнє, пташине якесь ім’я, з якого немає ніякого ймовірності встановити повне ім’я того, хто писав…»

Скільки ж треба терпіння, досвіду, великої і глибокої ерудиції, щоб, врешті-решт, листочки знайшли потрібну послідовність, а листи – дати і імена. М. Чудакова накидає портрет архівіста. Вдивімося же в нього. «Архівна робота, – стверджує автор, – як, може бути, ніяка інша, протистоїть побутовій свідомості, завжди безтурботно впевненій, що відомості, якими воно володіє, – вичерпні». Люди в своїй побутовій поведінці розраховують на легке порозуміння, на те, що все, про що говорить один, так само розуміється іншим.

Врешті решт саме старанній праці багатьох поколінь архівістів ми зобов’язані безліччю історичних знань про наше минуле.

Автор: А. Латиніна.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *