Жінка у середньовічній Монголії. Частина друга.

Жінка у середньовічній Монголії

Чінґізіди (нащадки Чінгісхана) не довго могли утримати такої великої держави. Скоро почалися повстання окремих монгольських князів, особливо західномонгольських племен. Князі цих племен об’єдналися в XIV столітті в союз — ойрат. Створення ойрату привело за собою появу нового законодавства, яке мало регулювати взаємовідносини членів союзу. Таким є Цааджін-Бічік (наказ, устав) ойратської доби.

В Цааджін-Бічік підкреслюється положення жінки, що охороняє родинне вогнище. „Жінку, коли вона сидить на своєму звичайному місці в юрті, а саме праворуч від входу за вогнищем в ногах господаревого ліжка, ніхто не сміє рухнути. Вона ж може вилаяти чужого, або навіть кинути в нього поліном чи чимось із домашніх речей, коли тільки того захоче. Але, коли вона в суперечці зійде зі свого місця, або вийде з юрти, вона втрачає своє право й тоді можуть її покарати за образу”.

Створення ойратського союзу не припинило внутрішньої боротьби між монгольськими князями, а в той-же час для Монголії росла небезпека в особі ханів, які скинувши ІОансько-монгольську династію, почали загрожувати самій Монголії. Знову з’явилася потреба у встановленні міцного союзу проти внутрішніх та зовнішніх ворогів. У 1640 році монгольські князі з’їхались на нараду. На цьому з’їзді закріплено новий союз та створено монголо-ойратський устав, який мав нормувати умови союзу князів.

В цьому новому монголо-ойратському уставі положення жінки нормується двояко: в родині та поза нею. Родовий побут привів до повного поневолення жінки в родині. Не лише дочка, але й вихованка цілковито підлягають панові дому. Правда, виховники мають певну відповідальність. Коли хтось дав дочку на виховання, а потім хоче її повернути назад, то за добре виховану дівчину платить один десяток корів, коли-ж дівчину виховано зле, виховники дістають лише половину викупу.

Устав нормує й домашні кари. Коли свекруха виб’є свою невістку за провину, це нічого, але коли виб’є безвинно, то платить кару за, важке побиття один десяток корів, за середнє – п’ять корів, за мале – тільки одну. Коли це свекор поб’є невістку, платить кару у двоє більшу. Але чоловік цілком вільно розпоряджається жінкою. Покинувши її, він може її вбити і кара за це … таки так – знову один десяток корів (певно монголи любили це число), тобто стільки-ж, як за вбитого раба і на половину менше того, що платить свекор за побиту невістку.

Жінку, яку покинув чоловік можна купити за невеличку кількість худоби, від одного коня та верблюда до десяти (коли вона шляхетного роду). Хто уб’є підчас бою чоловіка, дістає його жінку.

Накази ойратських ханів мали іноді дуже своєрідну форму. На скелях вирізьблювали чи вимальовували великими буквами відповідні накази, звичайно в місцях, куди вели шляхи мандрівників. Таким чином, ці накази були відомі всім, хто тільки вмів читати.

В кінці XVII століття північна Монголія остаточно підпадає під владу ханів і вони заводять там ханські закони. Із цих трьох кодексів, монгольського права — яса, Цааджін-Бічік і монголо-ойратського уставу — бачимо поступове зведення жінки до положення рабині. Яса призначає жінці положення хоронителя домашнього вогнища, помічниці та представниці чоловіка. Припускає присутність жінки на війні, приписує їй навіть певні обов’язки підчас бою. Цааджін-Бічік дає жінці якісь права, лише коли вона сидить на своєму місці коло вогнища, себто коли вона охороняє інтереси родини. Коли-ж вона зійде зі свого місця, будемо розуміти це, коли вона втручається в якісь інші справи, вона одразу позбувається своїх прав. Накази монголо-ойратських ханів вбачають у жінці істоту, що має вартість лише, як мати майбутніх чоловіків.

Назовні правда, жінки знаходяться під захистом закону, за образу жінки більша кара, але в родині чоловік є повним паном. Він може покинути жінку, а навіть вбити її нарівні з рабом. Коли-ж жінка покине чоловіка і піде до когось іншого, чоловік має право взяти жінку назад, а також і худобу того, до кого пішла його жінка.

Як бачимо, закріпощення жінки йде рівнобіжно в світових правах. В первісному примітивному побуті кочових народів-завойовників жінка нарівні з чоловіком мала права й обов’язки громадянина, на скільки це їй дозволяло материнство. При кращому добробуті та вищому ступені культури вона обмежується кругом домашнього вогнища та обов’язками матері й господині. Чим більше росте добробут та знать чоловіка, тим більше сходить вона на рівень жінки-рабині, якої обов’язком є тільки привести на світ і виховати йому дітей.

Ханські закони ввели багато змін у це монгольське право. Але це вже були закони чужого й старшого культурою завойовника, тому вони не можуть давати нам вказівок про положення монгольської жінки в новіших часах.

Автор: Олена Рейтер.