Ворота сонця інків
У інків, які приблизно сімсот років тому створили велику цивілізацію на території Південної Америки, було чимало різних легенд про власне походження. Але створивши імперію з багатомільйонним населенням, інки вибрали собі серед легендарних предків тих, кого вважали найбільш достойними. Прижився і став священним переказ, що засновники династії інків, які навчили народ землеробства, прийшли з берегів озера Тітікака. Тим самим інки оголосили себе законними спадкоємцями стародавньої культури Тіуанако, початок якої і для них і для інших індіанців Південної Америки губився десь у глибині століть, на самому початку світу.
Археологи визначили, що культура Тіуанако починала складатися тільки в IV-III століттях до н. е. століттями набирала вона силу і лише в кінці I тисячоліття н. е. досягла розквіту. Її носії підпорядкували собі багато індіанських племен на величезній території, аж до узбережжя Тихого океану. Держава загинула, найімовірніше, під ударами східних індіанців-кочівників в XIII столітті. І, коли через століття на береги озера Тітікака прийшли інки, від стародавньої цивілізації залишилися тільки руїни храмів.
Інки шанували Сонце як головне божество. Тому найбільший храм (від нього залишилися тільки стіни і сходи, складені з восьмидесятитоних блоків) в 20 кілометрах на південь від озера Тітікака вони визнали храмом Сонця.
Місцеві ж індіанці-аймара називали ці руїни просто «Каласасайя» – «стоячі камені».
До нашого часу від руїн не залишилося навіть стін – одні тільки “стоячі камені”: кам’яні чотирикутні колони вагою до 10-15 тонн.
Іспанці, прийшовши сюди слідом за інками, повторили те, що їм розповіли: Каласасайя — храм Сонця. Тому стоять зараз у північно-західному куті Каласасайї ворота, висічені з одного каменю (висота — 2 м 73 см, ширина 3 м 84 см, а товщина — від 40 до 50 см), прикрашені зображеннями невідомих істот, іспанці охрестили їх «Ворота Сонця».
Ми знаємо поки про культуру Тіуанако небагато, – але все ж більше, ніж інки та іспанці. Нам відомо, наприклад, що Сонце не було тут головним божеством. Воно шанувалося нарівні з іншими природними силами — і тільки.
«Ворота» стали знамениті. Може бути, тому, що в розповідях мандрівників і на гравюрах вони зображувалися набагато вищими, ніж були насправді, з отвором, в який може вільно проїхати вершник. Насправді ж величина отвору 180X80 см, а в минулому столітті, коли «Ворота» під власною вагою наполовину пішли під землю, пройти крізь них можна було тільки зігнувшись.
“Ворота Сонця” явно призначалися для храму, так як в Тіуанако тільки храми і будували з каменю. Житлові будинки зводили з сирцевої цегли-адобе, які швидко руйнувалися.
Обидві сторони “воріт” з боків від дверного отвору нічим не прикрашені. Але вся верхня частина споруди покрита вирубаними в камені фігурами, які і створили славу «Воротам Сонця». Робота над «Воротами» явно не була закінчена; одні рельєфи вирубані до кінця, інші тільки намічені. Можливо, камінь закинули, коли в ньому з’явилася величезна тріщина, результат необережності майстрів; можливо, обробка «Воріт» була обірвана, як і перебудова храму Каласасайї, навалою ворога.
Центральна, найбільша фігура, розташована над дверним отвором, являє собою якесь верховне божество з двома стилізованими скіпетрами в руках. Історики вважають, що це бог Кон-Тіксі Віракоча. Від голови його, що займає майже половину фігури, розходяться смуги, що закінчуються кружечками або головами пуми — священної в Андах тварини. Саме через ці смуги, схожі на промені, центральну фігуру і визнали спочатку сонячним богом. Але в Болівії і Перу на глиняних ритуальних судинах і тканинах нерідко зустрічаються схожі зображення людей або людиноподібних істот, прикрашених срібними шнурами з кільцями на кінцях.
По обидві сторони від головної фігури зображені крилаті міфічні істоти — три ряди праворуч і три ряди зліва. Всі 48 фігур (по 8 в кожному ряду) звернені обличчями до центрального божества і, безсумнівно, підпорядковані йому — вони менше розміром і схиляють перед ним коліно.
Під цією групою висічений орнамент у вигляді ламаної прямокутної лінії, прикрашеної на кожному зламі стилізованими головами кондора — священної птиці. Лінія орнаменту огинає 11 ликів, розташованих в 2 ряди (6 — поверх орнаменту, 5 — нижче) і оточених, так само як і голова центральної фігури, «променями».
Саме цей малюнок «Ворота Сонця» укупі з центральним чином був витлумачений болівійським істориком-самоучкою Артуром Познанським як календар стародавніх індіанців.
Познанський заслужив справедливу неприязнь всіх істориків, археологів, етнографів, які вивчають стародавні цивілізації Анд. Його наполеглива робота по спотворенню істинної картини духовної культури Тіуанако, що вилилася більш ніж у сотню статей, доповідей, книг, його фальсифікації, викликані захопленістю ентузіаста і поверховістю любителя, — ця сторона його діяльності затуляє іншу, цілком гідну вдячності. Познанський залишив ретельний, сумлінний опис всіх знайдених на поверхні деталей тіуанакських руїн.
Але ледь Познанський переходив до тлумачення акуратно описаних ним монументів, строгість думки покидала його, поступаючись місцем невгамовній фантазії.
Коли ще молодий Познанський зайнявся історією Тіуанако, поширеною була думка, що руїни налічують 12 тисяч років. Так вважалося, і ніхто не вимагав доказів. Познанський став їх шукати. Він вважав, що 12 тисяч років тому полюси були не на тих місцях, що зараз, а пам’ятник нібито був орієнтований по тодішнім сторонам світу. Для правильного розвитку землеробства, вважав він (в Тіуанако вирощувалася картопля), необхідний найтоншим чином розроблений календар, і створити такий календар могли лише жерці храму Сонця, які з покоління в покоління передавали таємне знання.
Тонкість астрономічних пізнань жерців Тіуанако доводилася якраз орієнтованістю храму по сторонах (древніх!) світу, хоча і без особливих астрономічних приладів Схід і Захід вміють визначати навіть самі слаборозвинені племена. З іншого боку, ця передбачувана орієнтованість служила доказом того, що Каласасайя присвячена Сонцю, — хоча багато храмів, аж до мусульманських мечетей і християнських церков, орієнтовані по сторонах світу. Те, що більшість народів на Землі знає час початку землеробських робіт і без скільки-небудь розробленого календаря, в розрахунок не приймалося.
А раз календар «був», то його Познанський і побачив на «Воротах Сонця». Центральна фігура була визнана чином місяця вересня, що починав рік для хліборобів. Лики в орнаменті повинні були позначати інші місяці від жовтня до серпня, кожен по 30 днів. Рік при цьому виходить 360-денним.
Це захоплююче припущення, але у нього є один недолік — його не можна довести. Втім, особливо знаменитими “Ворота Сонця” стали завдяки ідеї про те, що на них зображений календар з 290 днів, явно призначений не для Землі, а для якоїсь іншої планети (Венери?). Час існування Тіуанако при цьому визначається в п’ятнадцять і навіть двадцять тисяч років.
На жаль, ця ідея спирається, мабуть, на роботи зовсім далеких від науки людей, які надали ідеям Познанського форму, яка повинна була б збентежити і його самого. Тридцятиденні місяці, про які писав Познанський, перетворилися у них в двадцятичотирихдені, оскільки від кожного “лику” відходять саме двадцять чотири смужки з колами на кінцях.
Але двадцять чотири у багатьох народів було священним числом, недарма ж наша доба складаються з 24 годин. Двадцять чотири являє собою і твір інших священних чисел. Все це в силах пояснити нам кількість смуг, хоча в принципі можливі й інші пояснення. Набагато важливіше інше.
Характерні риси рельєфу говорять про те, що він вирубаний тими ж людьми, які створили саму цивілізацію Тіуанако. Культура ж Тіуанако з’явилася не більше двадцяти трьох — двадцяти чотирьох століть тому, і з дня її загибелі пройшло всього близько семисот років. Ці дати досить точно визначені методом радіовуглецевого аналізу. Боюся, що версія про інопланетників тут не проходить. Слава ж дванадцяти, п’ятнадцяти і двадцяти тисяч років історії «воріт сонця» — в кращому випадку непорозуміння.
Автор: С. Сєров.