У старовинний Новгород. Частина третя.

Про те, що Новгород був одним з найдавніших центрів російської писемності, було відомо давно. Старовинний новгородський літописний звід був складений вже в XI столітті. У Новгороді ж була записана в одному зі своїх перших варіантів «Руська Правда» – збірник законів часів Ярослава Мудрого. У численних новгородських монастирях переписувались Євангелія, Псалтирі та інші духовні книги. До нашого часу дійшли і стародавні князівські грамоти і всякого роду офіційні документи і акти.

Але вчені дотримувались тієї думки, що лише деякі новгородці, як і взагалі руські люди в давнину, вміли читати і писати, що грамотність була головним чином привілеєм духовенства. Знахідки новгородської експедиції показали, що грамотність була надбанням досить широких верств населення Новгорода. Грамотний тесляр позначив давньоруською цифрою А одну з колод знайденого зрубу XIV століття. Грамотним був і власник бруска, який написав: «Осла (тобто брусок) Насіння Олександрвча». Знайшли археологи і дві підписані кришки від бочок: одну, ймовірно, з ім’ям власника («Юріщіна», тобто що належить Юрію), а іншу з написом «мнЬ», тобто солоний минь. Мають написи і жіноча шевська колодка («Мнезй» – можливо, ім’я або прізвисько), одна зі знайдених чаш («Смова»), шматок моржевої кістки («Домо»), кістяна стріла («Бат») і ряд інших предметів.

Але найвидатнішою знахідкою, що свідчить про значне поширення грамотності серед широких верств населення Новгорода, було відкриття берестяних грамот. Власне кажучи, про те, що береста – верхній шар березової кори – застосовувалась в стародавній Русі поряд з пергаментом, а пізніше папером в якості писального матеріалу, історики та археологи, звичайно, знали.

Ще в древньому житії Сергія Радонезького говорилось, що «в обителі блаженного Сергія і самі книги не на хартіях (тобто на пергаменті) писах, але на бересті». Книги ці, однак, до нас не дійшли, не дійшли і берестяні грамоти, якщо не рахувати кількох примірників з Сибіру, написаних чорнилом, вони відносяться до XVII-XVIII століть і навіть до XIX століття.

Цілком зрозумілий тому той інтерес, який проявляли учасники експедиції до шматків берести, які виявлялись час від часу при розкопках. Втім, її знаходили не так вже багато, і вона не представляла цінності: ніяких написів на ній виявити не вдавалось. Це були або поплавці для рибного лову або просто відходи, викинуті при обробці колод. Лише в 1951 році при розкопках на Наревському кінці вперше вдалось знайти шматки березової кори з написаними на них буквами. День 26 липня 1951 року був справжнім святом археологів. Цього дня була вперше знайдена давньоруська берестяна грамота, а всього їх у тому році знайшли 10 (якщо не вважати і напис на обідку одної з виявлених судин). Вони являють собою сувої взятої у всю товщину березової кори довжиною від 12 до 38 сантиметрів і шириною від 2 до 13 сантиметрів, на внутрішній більш гладкій стороні якої подряпано літери. При згортанні внутрішня поверхня виявляється зовнішньою. Вченим пощастило: вони розшукали і «олівець» – вигнутий і загострений донизу кістяний стерженек, забезпечений спеціальним отвором зверху для пристібання до поясу.

Розібрати написане було не так просто. Для цього грамоти промили в гарячій воді з содою, розправили і затиснули між склом. Їх сфотографували і ретельно «зняли прорісі», тобто змалювали накреслені письмена, щоб зробити їх більш ясними. Лише після цього можна було приступити до реконструкції тексту. Велику допомогу при розшифровці і датуванні грамот археологам надали фахівці-палеографи.

Знайдені в різних шарах і пов’язані, отже, до різних сторіч берестяні грамоти знайомлять нас із багатьма сторонами життя і побуту новгородців. Це переважно приватні листи, записки досить різноманітного змісту, що зачіпають і господарські та юридичні питання. Тут і повідомлення якогось Гришки про те, що він не буде варити пиво (який негідник), і що той, хто йому це наказував, вже віддав розпорядження, щоб пиво варила Федосья (XIV століття), і скарги на сімейні негаразди (XI століття), і прохання про протекції: «постої за нашого сироту» (XIV століття), і розпорядження про стягнення сорока шкур лисиць (XII століття), і різні господарські записи, і навіть літературний запис-загадка.

У 1952 році на тому ж Наревському кінці було знайдено ще 73 берестяних грамоти, лише одна з яких написана чорнилом. З цих 73 грамот вісім – абсолютно цілі, сенс, щонайменше, 27 грамот цілком ясний. Вони дають чимало цінних відомостей про побут новгородців, про умови їх матеріального життя, про торговельні справи і політичні події. Вперше виявлені написані на бересті заповіти і феодальні зобов’язання. В одній із грамот селяни просять свого поміщика «дати їм вільно ходити» (XIV століття), в іншій йдеться про те, щоб пан дозволив взяти необхідне для посіву на його землі жито, «а ми не сміємо мати жита без твого слова» ( XV століття).

Писались листи і по дрібним побутовим приводам. Таке прохання якогось Бориса до своєї дружини Настасьі надіслати забуту ним під час від’їзду сорочку (XIV століття). Цікаво, що знайдена і грамота, в якій Настасья повідомляє про смерть Бориса: «У мене Бориса в животі (тобто в живих) немає». Оскільки обидві грамоти знайдені в одному шарі, є підстава припускати, що йдеться про тих же самих людей. Знайдено і лист ткалі (XV століття), яка повідомляє, що вона полотна виткала, і лист якогось Петра до дружини Марії з проханням надіслати копію купчої, оскільки жителі села Озери відняли у нього скошене їм на своїй ділянці сіно (XIV століття), і цілий ряд інших найцікавіших документів.

Недарма ще в билинах про Василя Буслаєва говорилося, що Василь «писав ярлики скоропісчати» і розсилав їх «на ті вулиці широкі і на ті часті провулочки». «Під славному було під Новеграде, – підкреслюється в билині, – грамотні люди йшли, прочитали ті ярлики скоропісчати».

Берестяні грамоти писалися грамотними людьми до грамотних людей, чоловіків і жінок. І це, судячи з самих грамот, часто були прості люди – ремісники, майстри, селяни. Написані простою розмовною мовою свого часу, грамоти на бересті представляють справжній скарб для істориків і мовознавців. Вони можуть стати найціннішим, невідомим раніше джерелом з історії стародавнього Новгорода, а можливо і взагалі стародавньої Русі: знайшов ж у якось археолог Д. А. Авдусін берестяну грамоту в Смоленську. Очевидно, береста була звичним і поширеним серед широких мас населення Північно-Західної Русі писчим матеріалом, і берестяні грамоти будуть знаходити і надалі, особливо в тих «березових» місцях, де сприятливі ґрунтові умови сприяли їх збереженню.

Автор: А. Варшавський.