У стародавній Новгород. Частина перша.
Привільно розкинулось по обох берегах широкого Волхова велике місто з величними соборами і монастирями, старовинними палацами, незліченними лавками і майстернями ремісників … Кипучим життям жив в XII-XV століттях Великий Новгород – найбільший економічний, політичний і культурний центр середньовічної Русі, місто умільців – майстрових, натхненних художників, великих будівельників. Він був одним із самих значних не тільки руських, але і взагалі європейських міст. Своєрідна і складна історія Новгорода здавна привертала увагу істориків. У туманній далині століть губиться час його заснування. Оточений укріпленими стінами, він вже в X-XI століттях був відомим і багатим містом, розташованим на шляху з «варяг у греки». У ньому починав свою діяльність князь Володимир «Красне Сонечко», у ньому на початку XI століття княжив Ярослав Мудрий.
На початку XII століття Новгород перетворився на самостійну республіку. Вищою владою в ньому, на відміну від інших руських земель-князівств, вважалося віче – збори всіх чоловіків-новгородців. Віче збиралося по сигналу вічового дзвона на Ярославовому дворі, біля побудованого в XI столітті палацу Ярослава Мудрого. Віче обирало і зміщувало посадника, який очолював республіку, тисяцького – начальника міського ополчення та інших посадових осіб. Воно видавало закони, оголошувало війну, укладало мир. Звичайно, фактично всією повнотою влади в «Господине Великому Новгороді», як іменувалась ця республіка, користувалися вищі класи – землевласники-бояри і великі купці.
Відстоявши в 1242 році свою незалежність від німецьких і шведських лицарів, які вторглись в межі Русі, Новгород щасливо уникнув руйнування за часів монгольської навали. Хоча монгольське іго виявилося, врешті-решт, відчутним і для нього, все ж він постраждав незрівнянно менше Києва, не кажучи вже про такі зруйновані монголами центри руської культури, як Рязань або Володимир.
Він продовжував розвиватись, зберігаючи і примножуючи культурну спадщину Київської Русі, ведучи жваву торгівлю з Московською Руссю і Західною Європою. Річкова мережа зв’язувала його з басейнами Волги, Північної Двіни і Печори. Під його владою перебували великі території від Пскова до Північного Уралу.
До кінця XV століття значення Новгорода зменшилось, і він, втративши свої вольності, увійшов в 1478 році до складу російської держави під верховенством Москви. Історії Новгорода було присвячено чимало досліджень. Біда, однак, полягала в тому, що джерела, якими користувалися фахівці, – документи з офіційних архівів, свідчення сучасників, стародавні книги, усні перекази, пам’ятники видатного новгородського зодчества – створювали далеко не повну картину життя новгородського суспільства. По багатьом же найважливішим питанням вони і зовсім зберігали мовчання. Особливо погано було з раннім періодом Новгородської історії. І тут на допомогу історикам прийшли археологи. Перші несміливі спроби археологічних досліджень в Новгороді були зроблені ще до революції. Але лише з 1932 року вони стали проводитись систематично. Перервані війною, археологічні розкопки в Новгороді були відновлені в небачених раніше масштабах в 1947 році.
Розкопки підтвердили, що в пору свого розквіту Новгород був великим упорядкованим містом. Судячи з численних залишків будинків, майстерень, адміністративних будівель, добре збереженим у постійно вологому новгородському ґрунті, новгородські будинки не стояли впритул, і, отже, в Новгороді не жили так скупчено, без сонця і світла, як в містах середньовічної Західної Європи, де один будинок впритул примикав до іншого, а будинки на протилежних сторонах вузьких вулиць мало не стикалися балконами. Новгородці будували свої будинки міцно, прикрашали їх різьбленням, розташовували їх на ділянках просторо. Будинки були зазвичай двоповерхові: житловий верх і, як правило, холодний низ, в якому, ймовірно, зберігалися господарські запаси і різне начиння. Втім, судячи із залишків печей, знайдених в 1952 році, нижні поверхи теж іноді опалювалися. Вже в XI столітті новгородські будинки мали дерев’яні підлоги, ізольовані від ґрунтової вогкості товстою глиняною промазкою.
Новгородські вулиці були замощені широкими поперечними плахами, що лежали на поздовжніх лагах. Ці древні мостові були виявлені у всіх районах міста. Ширина їх в X-XI століттях була 2-2,5 метра, але в наступні століття досягла 3,5-4 метрів і навіть 6,5 метра. Мостові мали міцні бічні огородження у вигляді тину або спеціального бар’єру, підтримувалися в порядку, підмітати, ремонтувалися. Вони досить регулярно перестилати: при розкопках в одному з районів міста були знайдені 25 лежачих одна поверх іншої мостових. Вони відносяться до X-XV століть і, отже, настилались заново приблизно кожні двадцять років. Таким чином, з’ясувалося, що новгородські вулиці були замощені на два сторіччя раніше паризьких і на добрих чотири століття раніше, ніж вулиці Лондона.
У XI-XII століттях, коли на небрукованих вулицях більшості західноєвропейських міст в бруді і нечистотах тонули свині і грузнули вершники на конях, новгородці вже мали водопровідні та водовідвідні споруди. Труби для цих споруд новгородці робили з двох дерев’яних половинок, з’єднаних зигзагоподібним швом, що надавало особливу щільність з’єднанням. Вони підводилися до сполучних криниць – ящикам з вхідними і вихідними трубами. Цікаво, що перший водопровід в Лондоні був побудований в XIІІ столітті, в Парижі в XIV, а дерев’яні труби в Західній Європі стали виготовляти лише в XVI столітті.
Настільки давній міський благоустрій Новгорода є одним з нових свідоцтв раннього розвитку самобутньої давньоруської техніки, загального високого рівня давньоруської культури. Про це ж наочно свідчать і знайдені у величезній кількості новгородські інструменти, вироби і предмети домашнього вжитку.
Автор: А. Варшавський.