Таємниця виверження Везувію
Везувій вибухнув 24 серпня 79 року нової ери. Століттями він був спокійний, і ніхто не чекав на трагедію. Вражені стародавні римляни навіть не намагалися відновити загиблі міста, про них забули, і лише випадок допоміг через майже сімнадцять століть відшукати те, що залишилося від квітучих курортів Помпей, Геркуланума, Стабій і десятка торгових і виноградарських селищ, що колись були на схилах вулкану…
Тоді стало зрозуміло, що найближчі до Везувію Стабія та Помпеї були засипані шаром попелу, а далекий Геркуланум захлинувся під грязьовим потоком. Мало-помалу стародавні вулиці, театри, житло та громадські будівлі, вілли та лавки з’являлися на біле світло, і вчені отримали можливість судити про саму катастрофу і про повсякденне життя стародавніх римлян до неї. Сьогодні відвідувачеві Неаполітанського музею покажуть хліб, що обуглився, яєчну шкаралупу, що залишилася на столі в той день, коли нещасні городяни раптово розлучилися з життям.
Втім, певно, далеко не всі. Багатьом, мабуть, вдалося втекти з Геркуланума. Так, принаймні, вважали досі, адже незважаючи на розкопки, що продовжуються століттями, вченим вдалося знайти останки лише десяти жителів цього міста. А де ж решта? Врятувалися втечею?
Група фахівців, яка працювала під керівництвом археолога С. Бісела, вперше вирішила перенести розкопки з центру Геркуланума ближче до його околиці. Спершу роботи йшли безрезультатно. Проте варто було лопатам робітників дістатися пласта ґрунтових вод, як почалися події.
Насамперед, у склепінному проході під невеликою аркою виявили скелет молодої жінки. Вона, безперечно, була модницею і мала можливість задовольняти свої забаганки: на пальцях її красувалися два золоті персні з дорогоцінним камінням. Шестеро дорослих та шестеро дітей скупчилися під тим, що колись було терасою приморської вілли. Матері з немовлятами, що притиснулися до них, заслонені фігурами чоловіків, які так і не зуміли вберегти їх від вулканічного потоку.
Далі берегом — свідчення ще однієї трагедії. Скелети двох чоловіків, як то кажуть, у цвіті років — солдата і моряка, які намагалися втекти морем. Моряк тримає в руках весло, човен назавжди завмер біля його ніг. Цей човен, що порівняно добре зберігся, довжиною дев’ять метрів дає нову їжу історикам техніки і суднобудування. А поряд із солдатом, що лежить на спині, його професійна зброя — меч.
У складі експедиції – антрополог та антропометрист. Вимірявши кістяк, вони встановили, що солдат був значно вищим на зріст, ніж більшість римлян, скелети яких досі вивчалися фахівцями. До стегнових кісток, очевидно, були прикріплені потужні м’язи, які сильно розвинулися, постійно стискаючи боки коня. Кістки рук, особливо права променева і ліктьова, свідчать: їхньому власнику часто доводилося згинати і різко випрямляти кінцівки, як це зазвичай буває, наприклад, при метанні списа. А на лівій стегновій кістці — закостенілий виступ, ймовірно, наслідок поранення.
Загалом було знайдено останки вісімдесяти геркуланумців — у вісім разів більше, ніж за минулі два з половиною століття розкопки. Причому вкрай важливо, що всі вони дуже добре збереглися завдяки волозі, що володіє консервуючою властивістю — глибоко лежачого водоносного шару грунту.
Поки що докладно вивчені останки лише двадцяти шести жертв виверження. Проте деякі висновки вчені вже можуть зробити. Їм кинулося у вічі, що довгі кістки всіх досліджених більш сплюснуті, ніж в наших сучасників. Тому можуть бути дві причини: гірше харчування древніх римлян і велика розвиненість у них м’язів. Число зубів, уражених карієсом, у геркуланумців у середньому не перевищує 3,1, що, за нинішніми поняттями, зовсім небагато. Значить, цукру вони їли дуже мало. Коли будуть готові результати аналізу білків, що містяться в кістковій тканині, вчені зможуть визначити, яку роль у харчуванні тутешніх мешканців відігравала рослинна, а яку тваринна їжа.
Серед істориків досить поширена гіпотеза, за якою майже всі древні римляни страждали від свинцевого отруєння, що призводить до виродження. Тодішній водогін не обходився без свинцевих труб, кубки у небагатих людей були свинцеві, а керамічний посуд глазурувався з використанням того ж свинцю. Деякі навіть стверджують, що це певною мірою і призвело до краху Римської імперії. Нині кістки геркуланумців досліджуються у лабораторіях. Цікаво, що скажуть аналізи вмісту цього елемента, а також фосфору, стронцію, марганцю та цинку.
Вулканологи вже зробили свої висновки з цих знахідок: мають рацію ті, хто ще раніше стверджував, що грязьовий потік двадцятиметрової товщини мчав до Геркуланума вниз схилом зі швидкістю не менше п’ятисот кілометрів на годину і втекти від нього навряд чи хтось зумів.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.