Смута в Росії. Продовження.
Зовнішньополітичними планами Самозванця всерйоз якось не цікавилися: занадто оперетковою фігурою представлявся Лжедмитрій, більш охочий до полювання і бенкетів, ніж до державних справ. Тим часом такі плани існували. Відомо про них в загальному небагато, але й те, що відомо, складається у вражаючу картину: «цар Дмитро Іоаннович» готувався до широкомасштабного воєнного походу на Кримське ханство.
Підготовка військової кампанії почалася ще восени 1605 року. Сама по собі мобілізація армії була справою досить трудомісткою, але за багато десятиліть налагодженою. Кістяк і головну силу в ній складали територіальні полки збройних дворян-поміщиків, так зване помісне військо. Для початку поміщиків наділили новими, підвищеними земельними окладами. У Розрядному наказі, тодішньому військовому відомстві, склали «розпису» полків і призначили в них командний склад. З подвоєною енергією заробив московський Гарматний двір. У Артилерійському музеї в Санкт-Петербурзі донині зберігається гармата, відлита знаменитим творцем цар-гармати, «Літц» Андрієм Чоховим, – на її стовбурі красується ім’я «царя Дмитра Івановича».
З початку зими Самозванець регулярно проводив військові маневри, приймаючи в них особисту участь. Один раз навіть по замерзлому льоду з Коломни під стіни Кремля пригнали пересувну фортецю «гуляй-місто», і її показовий штурм та ураганна стрілянина вразили москвичів. Похід намічався на весну, коли просохнуть дороги.
З листування Самозванця з майбутнім тестем, Сандомирським воєводою Юрієм Мнішеком випливає, що плани кампанії були пов’язані з прийдешнім весіллям, також наміченим на весну. Відлік вівся з Великодня, що припадав в 1606 році на 20 квітня, раніше якого, за російським звичаєм, одруження не могло відбутися. По завершенні весільних урочистостей Лжедмитрій збирався виїхати з Москви у військовий табір, звідки мав намір керувати операцією.
Стратегічний план кампанії враховував і великий досвід військового протистояння Русі і Криму в минулому. З «розпису» армії 1606 року випливає, що остання повинна була складатися з двох «полків» – «польового» і «берегового». Перший формувався «на полі», в районі міст Тули і Новосіля, другий – «на березі», вздовж високого північного берега річки Оки. Перший був призначений для походу на Крим, другий – для захисту російських тилів у разі провалу операції. Нарешті, «польовий полк» традиційно складали корпорації служивих дворян прикордонних південних повітів, «береговий» ж – дворяни повітів центральних і північно-західних. І все це має пряме відношення до сюжету нашої розповіді.
Якщо «польовий полк» збирався щорічно, то про «берегову» службу російські дворяни встигли забути: з 1599 року, коли напружені відносини між Москвою і Бахчисараєм дещо ослабли, «полк» вздовж Оки не виставлявся. Тепер же, чекаючи жорстокої сутички з Кримом, уряд Самозванця вирішив воскресити старий спосіб захисту центральних повітів, що практикувався чи не з XIV століття. І вперше за останні сім років дворяни центральних і північно-західних повітів викликалися на службу далеко від дому, та ще в розпал польових робіт. Це теж важливо запам’ятати.
Нарешті, останнє. Помісне військо під час походів не отримувало казенного утримання – дворянин всі припаси набував за свій рахунок і віз їх з собою. Більшість дворян являлись на службу з озброєними холопами. Їх прожиток, не кажучи про озброєння і забезпечення всім необхідним, також здійснювався з дворянського гаманця. Такий спосіб «самозабезпечення» робив помісне військо малопридатним для тривалих військових операцій, війна ж з Кримом не могла не бути довгою, що дворяни прекрасно розуміли. Запам’ятаємо і це.
Однак, так чи інакше, похід для Лжедмитрія був справою вирішеною. Приймаючи напередодні весілля в Грановитій палаті офіційну польську делегацію, Самозванець повідомив їй, що армія готова до початку військових дій.
У планах кампанії 1606 року особливу увагу було приділено російській прикордонній фортеці Єлець в середній течії Дону. Її вирішено було перетворити на базу походу. За рубаними дерев’яними стінами Єльця зосередили артилерію і матеріальні запаси з розрахунку на величезну цифру учасників походу в триста тисяч чоловік. Звідси армія повинна була рушити вниз по Дону, частиною посуху, частиною на човнах, для захоплення розташованої в пониззі річки фортеці Азов. На одній з приток Дону була заздалегідь підготовлена флотилія з річкових човнів. Під Москвою же до початку травня зібралися в полки дворяни – учасники майбутніх військових дій – чернігівці, путивльці, кромичі, новгородці, псковичі.
Як повідомляли сучасники, кримського хана, в кращих «лицарських» традиціях, був направлений ультиматум – повернути Москві данину, яку раніше платили в Крим; у разі його невиконання Самозванець обіцяв поголити наголо хана і його підданих. Для наочності до ультиматуму був прикладений образливий «подарунок» – шуба зі свинячої шкіри демонструвала результати майбутнього гоління.
Отже, похід ставав неминучим. 8 травня відшуміло весілля в Кремлі; через пару тижнів непрохідні від весняного бездоріжжя дороги на південь повинні були остаточно просохнути.
А тепер повернімося до подій 17 травня в Москві – до вбивства Лжедмитрія і погрому поляків. У строкатому калейдоскопі тих днів без особливих зусиль помітно присутність «дворянського елемента».
Прості москвичі з ентузіазмом брали в облогу двори ненависних «панів», однак попередньо впустили в місто збройні загони дворян, що стояли табором поблизу столиці в очікуванні початку Кримського походу. На частку одного з них випало головне завдання виступу – вбивство «царя Дмитра Івановича», і виконали його не столичні неорганізовані жителі, а загін у двісті дворян під проводом князів В. І. Шуйського і В. В. Голіцина. Загін цей складався з новгородців і псковичів, а його командири з розпису армії 1606 року числилися воєводами «берегового полку».
Навряд чи це було простою випадковістю. Є всі підстави вважати, що таким чином частина російського дворянства висловила своє небажання брати участь у непотрібній їй військовій кампанії, що обіцяла численні лиха, але не обіцяла відчутних вигод. Однак, схоже, були й такі, хто чекав, і не без підстав, «прибутків» від майбутнього походу.
Звернімося до рубежу травня – червня 1606 року, згадаємо, що саме тоді південноросійське дворянство відмовилося підтримати нового царя Василя Шуйського. Громадянська війна в Росії, як все частіше тепер іменують ці події, почалася з далекої фортеці Єлець, де сотник епіфанських дітей боярських Знемога Пашков зі зброєю в руках виступив на чолі незадоволених. Їх гаслом була вірність поваленому Лжедмитрію. Незабаром до виступу приєдналися рязанські поміщики під проводом Прокофа Ляпунова і туляки, очолювані Григорієм Сумбуловим; до загонів, що відправлялися походом на Москву незабаром приєдналися козацько-селянські формування знаменитого Івана Ісайовича Болотнікова. Почалася нова глава в історії Смутного часу. Вона – предмет особливої розповіді, нас же як і раніше займає питання, чому частина дворян зберегла вірність Самозванцю, який здавалося, давно дискредитував себе.
Єлець, в якому, власне, все й заварилося, незважаючи на відносну молодість (фортецю побудували тільки в 1592 році), являв собою потужну військову силу з власним гарнізоном в п’ятсот чоловік. Що робили в ній епіфанці на чолі з Пашковим, що опинилися на початку літа в півтора сотнях кілометрів від рідних місць, здогадатися неважко. Очевидно, епіфанці входили до складу того самого «польового полку», який готувався до виступу на Азов і до якого вони були приписані (Єпіфань входила до складу Тульського повіту).
Не буде занадто сміливим припущення, що невдоволення Пашкова, Ляпунова, Сумбулова та їхніх підлеглих новим царем було пов’язано з катастрофою планів кримського походу. На відміну від поміщиків інших повітів, жителі півдня всерйоз могли розраховувати – в разі успіху затії – на вирішення своїх земельних проблем. Переворот ж у Москві здійснили ті, хто не мав особливої матеріальної зацікавленості в результатах походу.
Підіб’ємо підсумки. Смутні часи початку XVII століття в Росії сплелись в тугий клубок суперечностей, що роздирали суспільство не тільки за традиційною класовою ознакою через різницю умов служби і господарювання. Російські дворяни – землевласники, опора трону, не являли собою єдиної групи.
Відсутність цієї єдності дала про себе знати ще на самому початку походу Самозванця: недарма він вирушив на Москву не по найкоротшому шляху: Орша – Смоленськ – Вязьма, а через південно-західні володіння Москви.
Позначилося воно і тепер, у момент організації масштабного походу на Крим, порівнянного хіба що з Казанським походом Івана Грозного. Воно розділило дворянство за «географічною» ознакою, послуживши прологом довгої і кровопролитної громадянської війни. Першою жертвою її став той, чиє ім’я пронизало всю епоху Смути, самозваний цар Лжедмитрій, ініціатор війни з Кримським ханством, що так і не відбулась.
Автор: Олександр Лаврентьєв.