Скільки було Віракоч?
Відсутність у інків письма не дозволила зафіксувати найважливіші документи Тауантінсуйю, в тому числі і релігійні. Ми говоримо «документи», бо їх не могло не бути в настільки високорозвиненому суспільному устрої, яким було царство синів Сонця, хоча сьогодні практично неможливо не тільки прокоментувати, але і толком зрозуміти, чим саме були ці «документи». Ми лише знаємо, що за допомогою інкського вузликового письма «стос» та інституту професійних «запам’ятальників», які складали єдину «машину пам’яті», сини Сонця зберігали не тільки свої усні традиції, а й зводи законів і звичаїв, включаючи все найголовніше своєї язичницької віри. Ось чому сучасні дослідники мають лише свідоцтвами європейців, але їх необхідно пропускати через численні фільтри, щоб відсіяти з хронік все те, що навмисно або ненавмисно приписали релігійним уявленням інків автори-католики.
Бо хроністи тлумачили на свій, католицький лад особливості язичницької релігії інків. Ось кілька прикладів. У інків грім, блискавка і удар блискавки були об’єднані в одне божество, яке йменувалося Ільяпа. Цього виявилося достатньо, щоб хроністи прийняли Ільяпу за трійцю, в її індіанському варіанті звичайно. Зле божество підземелля Супу стало індіанським дияволом, хоча з позицій католицької церкви всі язичницькі божества були замаскованими дияволами. Християнські «дух» і «душа» відразу ж знайшли свій індіанський еквівалент у вигляді слова «нуна» (мовою кечуа); навіть християнські поняття «молитва», «заклинання», «гріх», «піст» і «сповідь» знайшли в мові кечуа свої еквіваленти, в той час як справжній сенс «відповідних» кечуанських слів і понять не мав з усім цим нічого спільного.
У індіанському Укчу пача (мир підземель) іспанці відразу ж впізнали християнське пекло. Елементарна логіка змусила їх шукати і індіанський рай, що спотворювало всю систему релігійних поглядів кечуа.
Яким же представляється нам інкський Олімп? Там верховодили щонайменше два головних божества – Сонце, божество «цілком реальне», і Кон Ілля Тіксі Віракоча – творець всесвіту і людини, невидимий і невідчутний дух. Перше, відповідно до наведеної раніше легенди про місію дітей Сонця, було власним божеством інків, а другий, як можна судити з хронік, запозичене синами Сонця у інших індіанців.
Характерно, що інки обрали для загального поклоніння божество з реальним виглядом, хоча за формальними ознаками дух-творець стояв безсумнівно вище: адже саме він створив всесвіт, включаючи саме сонце. Але сонце було у всіх на виду, а існування безтілесного духу потребувало доказів. Та й як поясниш простому пуреху-хліборобові, що безтілесній і невловимій суті потрібні відчутні і рясні підношення?
Інша справа Батько Сонце, від якого залежить головне багатство пурехів – врожай. Кожен з легкістю віддасть Сонцю «сонцево», не забувши при цьому поділитися своїм багатством і з його синами – інками. Ну, а якщо забуде, то можна і нагадати… Незримий і невловимий дух Віракочі стояв особняком на інкську Олімпі. Як можна зрозуміти у хроніста Інки Гарсіласо, який називає це божество не Віракочею, а Пачакамаком (мабуть, одна з численних його іпостасей), то був приватний ідол виключно одних інків. Але навіть самі сини Сонця не мали права вимовляти його ім’я, оскверняти його своїми устами – з ним спілкувалися ТІЛЬКИ в думках. Це, звичайно, дивно, але ще більш дивно інше: у інків не було жодного свята, жодного відправлення культу Пачакамака-Віракочі (правда, це відповідало його положенню недоторканного).
З іншого боку, в Куско і в селищі Кача, розташованому в 30 кілометрах від Куско, знаходилися храми Віракочі. Особливо грандіозним був храм в Качі. Він був триповерховим – рідкісне явище в усій тогочасній Америці. Стіни його були двометрової товщини, а довжина сягала ста метрів. Настільки грандіозна споруда якось не в’яжеться з твердженнями, ніби інки поклонялися Виракочі тільки подумки.
Але у інків був ще один божественний Віракоча. Цей Виракоча допоміг синам Сонця в критичний момент їх історії врятувати Куско від смертельного ворога – індіанців чанків. Він попередив майбутнього Сапа інку про напад чанків, а коли в битві під Куско чанки почали долати синів Сонця, він став перетворювати камені і кущі у воїнів, які тут же вступали в бій і допомогли здолати чанків. Звичайно ж, то була всього лише легенда, але індіанці вірили в неї і навіть, як стверджують хроніки, спочатку прийняли самих конкістадорів за Віракочу, який повернувся в Тауантінсуйю.
Якщо поглянути неупереджено на створену в хроніках ситуацію з Віракочею, то все може стати на свої місця: очевидно, храми в Куско і Качі були побудовані не на честь невловимого і незримого бога, а на честь легендарного рятівника синів Сонця або навіть на честь реально існуючого Сапа інки, який був якось пов’язаний з боротьбою інків проти чанків і прийняв ім’я Віракочі з легенди.
До Сонця-Інті інки ставилися інакше. Йому відкрито поклонялися, вилучаючи у працездатного населення імперії одну третину всього виробленого ним продукту на користь Сонця і на утримання всього його «майна» на землі. Справедливості заради слід сказати, що значна частина цього продукту, який поставлявся виключно землеробами-пурехами, йшла на утримання армії, на надання допомоги потерпілим від стихійних лих районах Тауантінсуйю, на освоєння нових територій та інші заходи того ж роду, що дозволяє говорити про «соціальну передбачливість» інків.
Всі інші індіанські божества якби становили оточення Сонця, а найближча до нього небесна мешканка Місяць і зовсім припадала Сонцю сестрою та дружиною. Поруч з нею знаходився вже знайомий нам Ільяпа, а також деякі з найбільш помітних на небі світил, наприклад Часка – Венера. Серед головних божеств значилася і Куічі – Веселка, поява якої викликала панічний жах у дів: у індіанців існувало повір’я, що від веселки можна завагітніти. Кожне з божеств володіло власною сферою діяльності. Вони вирішували свої справи самостійно і один одному не заважали.
Автор: В. Кузьміщев.