Середньовічні танці

Середньовічні танці

Західна Європа, темне середньовіччя, важкий та суворий час для його мешканців: то і діло кругом вирують війни (розборки між всякими королями-феодалами), епідемії чуми викошують ледь не цілі міста, трибунали «святої» інквізиції готові підсмажити любого, хто думає «не так, як треба». Один словом – весело (аж до сліз) і якщо комусь щастить в таких «веселих» умовах дожити до сорока років, він вже вважається не аби яким довгожителем. Але люди завжди залишалися людьми і навіть в саму лиху годину є місце для промінчика надії, який зігріє душу та прожене печаль. Таким промінчиком в ці сумні часи, без жодних сумнівів, були середньовічні танці.

Та навіть не те що там якимось промінчиком, середньовічні танці були просто рятівною паличкою-виручалочкою для тогочасних людей, дозволяли бодай на мить забути про всілякі біди та негаразди (яких завше було вдосталь) та поринути у веселий, палкий танець… І лише у танці можна було по справжньому відчути задоволення та радість життя, не боятись виразити свої емоції, бути щирим, відкритим, справжнім…

Средневековые танцы

Середньовічні танці, історична реконструкція у Львові. Зверніть увагу, на фото танцюють самі дівчата. На жаль, такі реалії нашого життя, і як співалось в якійсь російській пісні: «На каждые десять девчонок по статистике девять ребят». В темні часи середньовіччя статистика співвідношення хлопців/дівчат була і того гірше, адже хлопці частенько брали участь у всяких війнах, а війна місце ой яке небезпечне, тож гинули хлопці значно частіше, а бідним дівчатам доводилось танцювати самим і виконувати чоловічі партії у танцях.

Також в епоху середньовіччя згідно тогочасних норм моралі (доволі строгих, до речі) вважалось дуже непристойним будь-яке загравання та кокетство між хлопцями та дівчатами. І тільки в танці всі так звані «моральні» заборони знімались, а молоді люди, дівчата та хлопці могли загравали та фліртували одне з одним нічого не соромлячись. І саме під час палкого середньовічного танцю частенько запалювався такий жаданий вогник кохання…

У наш час клубами історичної реконструкції вдалось відтворити чимало гарних середньовічних танців, які сьогодні отримують друге дихання – на фестивалях середньовічної культури, що дедалі частіше стали проводитись, (зокрема і на теренах України), обов’язково проходять захоплюючі танцювальні майстер-класи, на яких любий сучасний мешканець 21-го століття (гомо-інтернетікус) може відчути себе середньовічним лицарем чи дамою, опанувавши самі справжні середньовічні танці. Адже історичний танець – це не лишень цікава розвага, а ще і справжнісінька машина часу, а танцюючи якийсь танець, який так само танцювали наші далекі предки 400-500 років тому назад, ми неначе зливаємось з ними, відчуваємо те саме, що вони відчували колись давно і через це відчуття вступаємо з ними у якийсь просто надзвичайний містичний зв’язок. В цьому точно є щось таке дивовижно-сакральне та шаманське.

Що не кажіть, а середньовічні танці – це круто, і дуже-дуже радує, що сучасна прогресивна молодь стала ними знов цікавитись. І як на мене значно краще, коли молоді хлопці і дівчата замість того, щоб йти на сучасні дискотеки в якісь нічні клюби, вдягаються у середньовічні костюми, довгі плаття та вчаться історичним танцям, які дійшли до нас з глибин віків.

А тепер трохи про самі танці – взагалі всі середньовічні танці умовно можна поділити на дві великі групи: придворні та народні. Зрозуміло придворні танці значно більш вишукані та манерні, адже їх танцювали не прості селяни, а всілякі шляхетні лицарі та благородні дами, князі та княгині, королівські особи та інші VIP персони середньовічних часів.

Це Saltarello (Сальторело) – вишуканий італійський придворний танець 14-го століття. Трошки вибачайте за якість відео, але це кращий запис цього танцю, який мені вдалось знайти на безмежних просторах інтернету. Хоча ні, є ще таке відео:

Але тут Saltarello танцює тільки одна пара, а тепер уявіть як гарно то виглядатиме, коли таких пар буде багато.

А це ще один вже більш пізній (з 16-го століття) теж італійський придворний танець – Павана. Само собою зрозуміло, що кожен шляхетний лицар мав вміти танцювати придворні танці, адже це була одна з головних ознак його шляхетності.

На відміну від придворних народні середньовічні танці були позбавлені зайвої манерності і всього того шляхетного пафосу, вони такі ж прості та невигадливі як якийсь середньовічний селянин, що цілий тиждень важко працював в полі, а тепер, у неділю йому не завадить трохи розвіятись – поскакати в танці, а заодно і трохи пофліртувати з такими милими середньовічними дівчатками (а що, дівчатка в усі часи милі, і навіть у середньовіччя). Тим більше, коли танець – чи не єдиний спосіб з ними пофліртувати.

Кінський Бранль – дуже популярний французький танець 13-го століття. Причому популярний як серед простого народу, так і серед придворної знаті. Зверніть увагу, під час Кінського Бранлю хлопці і дівчата постійно міняють своїх партнерів, таким чином хлопець може пофліртувати та позагравати (очима звичайно) з максимально великою кількістю різних дівчат (а дівчата відповідно хлопців). Може тому цей танець так всіма любився в сурові «цнотливі» середньовічні часи. А взагалі є багато різних виділ бранлю:

Офіційний Бранль

.Мальтійський Бранль, інша назва – Морозуля (або ще його називають «селянський Бранль»). Взагалі це один з найпростіших середньовічних танців, навчитися його танцювати можна за 5 хвилин. Але у ньому є своя фішка, яка робить цей танець драйвовим – темп музики постійно пришвидшується і рухатися треба все швидше і швидше.

Норвежський круговий танець Vittard – десь так танцювали суворі північні вікінги (вони ж варяги), які, було діло, наганяли страху на всю Європу.

І нарешті найпопулярніший ірландський середньовічний танець – джига. Перша джига появилась ще у 12-му столітті як танець хоробрих ірландських моряків (і піратів по сумісництву), а широке розповсюдження отримала вже у 15-му та 16-му столітті (причому не лише в Ірландії, а і по цілій Західній та Північній Європі). З часом появилось дуже багато різних джиг.

Проста Джига. І, будь-ласка, не купуйтеся на назву – це такий ірландський прикол: «Проста джига» найскладніша з усіх джиг! Очевидно якийсь танцюрист таким чином вирішив пожартувати і назвав «простим» найскладніший ірландський танець, а щоб навчитись танцювати «Просту джигу» так як ці дівчата треба місяці (а може й роки) тренувань.

А це вже значно простіша Ірландська кругова джига, улюблений танець ірландських селян, як бачите її танцювати зовсім не складно, і ви зможете.

Шотландська стройова джига.

Бретонська джига – дуже простий народний танець. Хоча дуже швидкий, а протанцювати Бретонську джигу все рівно, що пробігти маленький крос. Однак середньовічні мешканці в цьому плані були куди здоровіші, адже їм, ще не зіпсованим всіма цими машинами маршрутками (та іншими благами прогресу), значно більше доводилось ходити пішки ніж нам і якийсь там крос чи Бретонська джига після якої дехто з наших сучасників вже ледь дихає для середньовічних парубків і дівчат були просто дрібничкою.

І на завершення гарне відео з минуло річного святкування дня святого Патрика у Львові – що нам робити з п’яним матросом? (і справді що?). До речі і я там десь скачу, на тому відео.

P. S. Старовинні літописи розповідають: А ще деякі показові середньовічні танці, особливо коли вони демонструються вночі, справляють просто надзвичайний магічний ефект. Але ще окрім власне самих танців тут велике значення мають ще й інші речі, як то наприклад освітлення (до слова гарні професійні ліхтарі можна купити на fonarik.ua), і ще багато різноманітних технічних нюансів.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *