Першим художником був мисливець
Мистецтвознавця первісна людина хвилює як художник. Археолог за творами первісної людини намагається відтворити його історію. Зоолога і географа первісна людина цікавить як натураліст. До якого періоду історії людини слід віднести виникнення мистецтва? Близько 30-40 тисяч років тому неандертальця змінила людина сучасного типу. Період від 40-30 до 15-го тисячоліття називають пізнім палеолітом і поділяють, в свою чергу, на три епохи: ориньяк, солютре і мадлен, Мадленом закінчується палеоліт.
Людина пізнього палеоліту була в першу чергу мисливцем. Її здобиччю були зубри і тури, дикі кози і барани, олені і тарпани, а іноді носороги і мамонти. Мабуть, стародавні мисливці різних племен полювали на різних звірів. Так, в Пржедмостській стоянці палеолітичної людини (Чехія) були знайдені серед інших кісток останки тисячі мамонтів; такої кількості мамонтів немає в інших стоянках. У Солютре, у Франції, знайдені кісткові залишки десяти тисяч диких коней – тарпанів.
Наші предки, які жили в Україні, полювали переважно на зубрів: у Амфросіевській стоянці були знайдені залишки тисяч зубрів.
Є деякі загальні риси у всіх малюнках людини пізнього палеоліту. Тварини, як правило, зображуються в профіль. На малюнках зазвичай не відображена земля. Дуже часто при ретельній розробці загального контуру ноги зображені схематично, а кінцеві суглоби не показані зовсім. Це цілком зрозуміло: адже мисливець бачить профіль тулуба і підстав ніг, а кінцеві суглоби приховані травою.
Протягом тисячоліть, що охоплюють період пізнього палеоліту, змінювалося мистецтво, удосконалювалася техніка малюнка. Тварини раннього ориньяка дані в порівняно статичних позах. Малюнки пізнього ориньяка – до цього періоду відносяться, наприклад, малюнки з печери Ласко у Франції – більш динамічні. Це досягається відмінностями в орієнтації тулуба і голови, змінами положень ніг відносно один одного. Основним досягненням мистецтва пізнього ориньяка була, звичайно, багатобарвність. В епоху солютре з’являються і скульптурні зображення тварин, відомі нам як по печерах Франції, так і за іншими численними палеолітичними стоянками людини.
Кінець пізнього палеоліту – епоха мадлен – період найвищого розквіту палеолітичного мистецтва. На зміну багатобарвним, але однотонним малюнкам приходять тонові зображення, що об’ємно передають форми звіра. Порівняйте ранніх ориньякських мамонтів з мадленськими. Перші статичні; це трохи добродушні, оброслі густою шерстю створіння. Мадленські же художник не звернув уваги на шерсть, його мамонт майже голий, але зате яка напруга, яка сила відчуваються в цій фігурі – де вже тут говорити про добродушність! Дуже цікаво передано рух на фресках печери Альтаміри в Іспанії, що належать за віком до кінця мадленської епохи. Біжучий кабан має вісім ніг! Це прообраз стробоскопічної фотографії. Простим і лаконічним засобом первісний художник передає мелькання ніг біжучого звіра; чотири ноги дані чітким малюнком, а чотири показані легким тоновим зображенням.
Багато про що можуть розповісти малюнки печерної людини зоологам. Ці малюнки, як правило, настільки точні, що дозволяють визначити не тільки рід і вид, але іноді навіть і підвид тварини. Наприклад, на малюнку з печери Комбарель (Франція) дані зображення диких баранів і козлів: нагорі крупно, на повний зріст, – фігура самця-муфлона, трохи правіше – гірський козел. Нині в околицях Комбарель немає ні муфлонів, ні гірських козлів. Муфлони збереглися лише на островах Корсика і Сардинія, а гірські козли представлені в Європі трьома підвидами – іберійським і альпійським козерогом та безроговим козлом. До якого з цих трьох сучасних підвидів стояв ближче козерог верхнього палеоліту Франції? Малюнок з печери Комбарель дає нам відповідь: до альпійського козерога.
Дикі коні – тарпани були винищені зовсім недавно, в XIX столітті. Збереглася достатня кількість малюнків і описів очевидців для відтворення вигляду тарпана. Але хробак сумніву гриз душі зоологів. А чи не були останні тарпани сумішшю між дикою формою і домашніми кіньми або навіть просто здичавілими кіньми? Палеолітичні малюнки, особливо багатобарвні фрески печери Ласко, допомагають зоологам відновити вигляд західноєвропейського тарпана.
Останній тур загинув на початку XVII століття. До нас дійшло кілька зображень тура, зроблених в середині XVI століття в працях німецького дипломата Герберштейна. Але ці наївні гравюри можуть дати нам лише слабке уявлення про вигляд тура. Вивчення фресок Ласко дозволило підтвердити існування різкого статевого диморфізму в забарвленні: бики були чорно-бурого або чорного забарвлення, а корови рудої, майже червоної масті. Професор Московського університету В. Г. Гептнер на підставі вивчення малюнків первісної людини зміг навіть зробити ряд цікавих висновків про мінливість форми рогів і забарвлення цих вимерлих биків.
Малюнки палеолітичної людини дозволяють говорити про час зникнення різних тварин. Якщо художник з печери Ле Мадлен (Франція) був сучасником мамонтів, то це означає, що мамонти вимерли в Західній Європі не більше 11-14 тисяч років тому, тобто з тих пір минуло лише 600-750 поколінь людей. Тепер ми твердо знаємо, що зубр, тур і тарпан були тваринами лісових і лісостепових ландшафтів. А раз ми знаходимо разом із зображеннями цих тварин зображення мамонтів і шерстистих носорогів, то останніх можна розглядати як представників фауни лісів та лісостепу, а не тундри, як невірно пишуть автори багатьох популярних описів.
Анрі Лот знайшов в Сахарі на фресках печери Тассилі тварин, зовсім «не відповідаючих» для сьогоднішньої пустелі. У період неоліту (нового кам’яного віку) тут мешкали жирафи, страуси, антилопи, африканські слони, тобто типові представники саванної фауни; жили тут і вологолюбні бегемоти. Вивчення наскальних фресок Тассилі дозволило А. Лоту зробити цілком обґрунтований висновок: Сахара перетворилася на пустелю порівняно недавно.
Художник палеоліту ретельно малював те, що він бачив. Як ми вже говорили, по печерних малюнках можна визначити не тільки рід і вид тварини, але часом і підвид, судити про мінливість… Але серед сотень абсолютно реалістичних малюнків печери Ласко є один, який вводить в замішання всіх зоологів. На ньому зображена незрозуміла, невідома тварина. Французькі дослідники назвали її єдинорогом. Бути може, первісний мисливець вирішив пофантазувати, зобразити міфічну тварину? Але чому все інші малюнки зображують абсолютно конкретних тварин? А може бути, це і не міфічне чудовисько, а все ще не відкрите велике копитне, вимерла лише в палеоліті? Ми не можемо ще дати відповідь на це питання. Та хіба мало загадок таїться в печерах, де жили наші предки 17 тисяч років тому!
З кожним роком мистецтво первісної людини починає привертати до себе все більше дослідників. Печерні малюнки і наскальні фрески, різьблені зображення на кістки і скульптури цінні для нас не тільки як плоди творіння геніальних художників дитинства людства, а й як достовірні свідчення перших натуралістів про тваринний світ минулих епох.
Автор: Н. Воронцов.