На плотах проти вітру
Нещодавно переглянув цікавий норвезький історичний фільм «Кон-Тікі», 2012 року випуску, про відважного норвезького дослідника, історика, письменника, археолога Тура Хейердала та його одіозну експедицію 1947 року по перепливанню на плоту через Тихий океан. Цим вчинком Тур Хейердал хотів довести свою теорію про заселення островів Полінезії 1500 років тому не з Азії (як це вважалось до того), а саме з Америки. Більш ніж ризиковане плавання на плоту через найбільший в світі океан стало справжньою історичною реконструкцією такого самого плавання, яке багато віків тому (ймовірно) здійснили давні інки. Раджу всім при нагоді подивитись цей фільм (благо його можна знайти в інтернеті). А ось ще трішки раніше на мої очі потрапила раніше ніде не опублікована стаття самого Тура Хеєрдела – «На плотах проти вітру». Отож, далі слово надається цьому пану, цікавий допис норвезького дослідника вперше публікується українською (та російською) мовою на сторінках нашого історичного сайту.
Майже в кожному з ранніх описів древніх човнів перуанських аборигенів можна зустріти згадку про вальсові плоти, на яких інки виходили під вітрилами далеко в океан. Головне, вони могли йти проти вітру – дивовижний маневр, який наші сучасні моряки ще зовсім недавно вважали неможливим. У роки другої світової війни були навіть проведені такого роду досліди з надувними човнами і рятувальними плотами з дерева та алюмінію. Однак ці досліди успіху не мали. Як не надійний, ні стійкий пліт, при сильному хвилюванні ніякі рулі не дозволяли керувати ним так, як управляють човном, в якого глибокий корпус і кіль. Тому не дивно, що і цивільні і військові фахівці заключили: пліт не можна вести в заданому напрямку, так як плоскодонне суденце знаходиться цілком у владі стихії, безпорадне перед силою вітру.
Але тим дивніше свідоцтва перших мандрівників-європейців про те, що моряки-інки ходили на плотах під вітрилами в Панаму, на острів Пунья, на острови Лобос і Чінча, тижнями плавали в підступних течіях Гумбольдта та Ніньо. Так, перший вальсовий пліт, який побачили європейці, йшов проти вітру, проти сильної течії Ніньо, віз понад тридцяти тонн вантажу. Причому настільки складний морехідний маневр здійснювався не за допомогою весел – та це й чисто, практично було б неможливо на широкому бревенчатому плоту з двадцятьма пасажирами і великим вантажем. Очевидці доносили в 1526 році Карлу V, що цей величезний пліт був оснащений для регулярної навігації. На ньому були щогли і реї з відмінного дерева, бездоганні снасті з хенекенових пеньків і бавовняні вітрила того ж виду, що на нашому кораблі.
Секрет навігації інків, як стало тепер відомо, був закладений у гуарах – особливих дерев’яних кільових дошках, які просовують в пази між колодами плоту. (Цікаво чи можна зараз десь придбати старовинні інкські гуари, може вартує спробувати пошукати на сайті закупка.ком де є чималий вибір всіляких товарів?) Правда, екіпаж «Кон-Тікі», хоча у нас теж стояли гуари, не міг вести пліт проти вітру. Втім, наші невдачі пояснювалися не недосконалістю інкської конструкції, а нашою недосвідченістю в застосуванні забутих прийомів навігації. Гуара – це прямокутна дошка, на одному кінці якої зроблена рукоятка. Найчастіше вона вирізувалась з твердої, міцної деревини альгарробо. Мистецтво, вкладене в інші гуари, зробило їх постійним експонатом багатьох виставок перуанської культури. Припускають, що деякі з найбільш витончених зразків – свого роду церемоніальні вироби, що відповідають рангу власника. Ймовірно, це так і є.
Разом з тим всі бачені мною гуари цілком можна було застосувати за їх прямим призначенням – деревина досить міцна, а різьблені зображення розподілені таким чином, щоб не заважати маневруванню гуар. Різьблення прикрашає головним чином рукоятку, якщо ж вона спускається нижче – що дуже рідко, – то лише вздовж ребра, щоб не заважати вільному ковзанню дошки в щілині між м’якими бальсовими колодами.
Але повернімося до мистецтва інків-мореплавців. Коли іспанці вперше підійшли до берегів Перу на своїх каравелах, гуари не притягнули їх уваги, хоча європейці і віддали належне вмінню місцевих мореплавців в управлінні своєрідними плотами. Голландський адмірал Шпільберг опублікував у 1619 році замальовку вальсового плоту в Паіте (Перу). На ній він показав двох індіанців, які, стоячи біля вітрил, віддають розпорядження трьом товаришам – вони сидять навпочіпки на палубі, і кожен тримає руками верхню частину гуари, опускаючи її між колодами. У плоту немає ні керма, ні рульового весла.
Але й Шпільберг ні словом не згадав про гуар, він лише зазначив, подібно іспанцям, що вальсові плоти – чудові човни та що намальований ним пліт на два місяці виходив у море на рибну ловлю, а тепер повертається в Паіту, причому улову достатньо, щоб забезпечити рибою всі кораблі Шпільберга.
Немає нічого дивного в тому, що гуари не притягнули уваги автора замальовки: адже в тодішній Європі не знали навіть звичайної кільової дошки. Минуло ще сто тридцять років, перш ніж два іспанських морських офіцера, Хуан і Ульоа, настільки зацікавились індіанським мореплавством, що дізналися призначення гуар і спробували розповісти про них своїм співвітчизникам. Вони видали в 1748 році відмінний опис вальсових плотів різного типу, бачених ними в Гваякіле. Ось уривок з нього:
«До сих пір ми говорили тільки про конструкції і застосування цих човнів, але їх головна особливість та, що вони ходять і повертають проти вітру нітрохи не гірше кільових човнів і майже не схильні знесенню. Досягається це тим, що плотом керують не кермом, а дошками довжиною три-чотири ярда, шириною пів-ярда, які називаються гуар. Їх поміщають вертикально як на носі, так і на кормі між колодами основи, і, опускаючи одні вниз, а інші піднімаючи, індіанці йдуть бакштаг, призводять до вітру, повертають на інший галс – коротше, виконують всі маневри, доступні звичайним човна. Винахід, досі невідомий більшості освічених націй Європи, – гуара при опусканні її вниз на носі дозволяє приводити до вітру. А якщо на кормі опустити гуари, човен спуститься, підняти – пліт піде крутіше по вітру.
Ось яким способом користуються індіанці, управляючи вальсовими плотами, причому вони часом застосовують п’ять або шість гуар, щоб перешкодити знесенню. Чим глибше занурені гуари, тим сильніше гальмується дана частина човна. Описаний спосіб настільки легкий і простий, що після установки плота на певний курс достатньо для його збереження піднімати і опускати у міру потреби гуари».
Перуанська навігація справила настільки велике враження на Хуана і Ульоа, що вони настійно радили ввести цю систему в Європі. Але минуло ще чимало часу, перш ніж на європейських кораблях були вперше застосовані кільові дошки. І ніхто не віддав належного древнім народам, які знали цей спосіб за багато століть до того. А вже до кінця минулого (19-го) сторіччя разом із зникненням останніх залишків споконвічної культури жителів узбережжя Перу і Еквадору припинилась і навігація на плотах з гуар. Секрет плавання на плотах був втрачений, перш ніж європейці встигли його пізнати.
Тому коли були розкопані і передані в музеї перші витіювато орнаментовані гуари району Піско, в них побачили, насамперед, видатні зразки доінкської різьби по дереву. Нерідко в музеях можна було побачити перуанські гуари з позначенням «церемоніальна лопата» (хоча, безперечно, перший же експеримент показав би, наскільки гуари не пристосовані для сільськогосподарських робіт). І навіть у 1947 році, коли на «Кон-Тікі» ми встановили гуари, етнологи і знавці мореплавання одностайно вирішили, що це пристосування марно для управління плотом. Правда, члени експедиції показали, як за допомогою п’яти гуар можна наводити пліт до вітру і йти майже в галфвінд, але нам не вдавалось, ні повернути колом, ні йти проти вітру. Тільки в 1953 році, випробовуючи вальсовий пліт у районі затоки Плаяс в Еквадорі, нам вдалось, нарешті (в досліді брали участь археологи Ерік Рід, Арне Шельсволд, а також автор цієї статті) повністю відкрити секрет інків, які могли вести свої плоти проти вітру.
Подібно до всіх чудових винаходів, спосіб виявився на рідкість простим. Вся справа в правильному одночасному маневруванні вітрилом і гуаром. Управління човном за допомогою гуар – одне з найвидатніших відкриттів доінкських мореплавців – аборигенів перуанського узбережжя. Розкопані археологами гуари – чи то гладкі або орнаментовані – нове чудове свідчення високої культури населення тихоокеанського узбережжя древнього Перу.
Автор: Тур Хейердел.