Коли Америка була частиною графства Оркні
Те, що Лейв Еріксон ступив на американську землю задовго до Колумба, це ми тепер знаємо достеменно. Але вікінги, цілком ймовірно, не були єдиними європейцями, що побували в Новому Світі раніше Колумба. Вчені неодноразово висловлювали припущення (твердих доказів поки немає), що і фінікійські, і ірландські, і навіть кельтські мореплавці в різні часи висаджувались на американському узбережжі. Але, мабуть, саме дивне – це те, що нам відомо про плавання через океан Генрі Сінклера в 1398 році.
Вірніше сказати, не стільки сама ця історія дивовижна, скільки те, що про неї досі наче не було відомо. Адже мова йде про одне з «відкриттів» Америки не в якісь там незапам’ятні часи, а порівняно недавно: менше ніж за 100 років до Колумба, і не морським волоцюгою на зразок Лейва, а могутнім феодалом, який мав навіть власний флот. Ні, звичайно, вчені знали про манускрипт під назвою «Розповідь Дзено», але вони вважали цю розповідь вигадкою XVI століття (він був вперше опублікований в 1558 році). Однак більш ретельні дослідження останніх років змусили багатьох переглянути скептичне ставлення до цього документа.
Автор «Розповіді», венеціанський моряк Антоніо Дзено, що жив у другій половині XIV століття, поступив на службу до «начальника флоту на Північному морі», якого він називає Зікхмні. Цього важко артикульованого Зікхмні вчені ототожнюють з шотландським феодалом Генрі Сінклером, володарським графом Оркні. Господар Оркнейських і Шотландських островів, Сінклер володів цілим флотом, який він навіть озброїв гарматами, що було тоді нововведенням.
Ось що розповідає Дзено про незвичайну затію. За чверть століття до того невеликий рибальський човен віднесло штормами в західну частину Атлантики і прибило до берега великого острова, який в «Розповіді» називається Естотілендом і який, судячи з опису, був Ньюфаундлендом. «На південь же від цього острова простирається велика країна, покрита лісами. Жителі цих земель грубі і дикі і займаються полюванням». На острові рибалки ледь не загинули у сутичках з тубільцями, але, врешті-решт, помирились з ними і навіть навчили їх ловити рибу мережею. (До речі, за даними археології, індіанці атлантичного узбережжя вперше стали ловити рибу мережею саме в XIV столітті). Через кілька років уцілілим рибалкам вдалось повернутись на батьківщину.
Розповідь рибалок справила велике враження на підприємливого Сінклера. І ось у квітні 1398 року від берегів Шотландії відпливає невелика флотилія, взявши курс на захід. На борту кораблів – кілька сотень матросів і солдат на чолі з Сінклером і Дзено. Після довгих днів дороги змучені майже безперервними штормами мореплавці нарешті побачили землю. «Так як море було бурхливим, – говорить Дзено, – і ми не знали, що це за країна, то ми боялись пристати до берега, але потім вітер, дякувати Богу, затих, і тоді частина нашої команди висадилась на берег, де ми знайшли чудові бухточки … Тоді ми закусили рибою і пташиними яйцями, які ми знайшли на березі».
Висадившись на невідомій землі, сер Генрі першою справою «приєднав» її до графства Оркні і вирішив заснувати тут поселення. Незабаром, проте, серед матросів знявся гомін. Багато хто з них не бажали зимувати в незнайомому краю і вимагали повернення на батьківщину. Тоді Сінклер відправив частину команди назад під керівництвом Антоніо Дзено, розповідь якого на цьому завершується.
Якщо ця розповідь правдива, то що сталось з Сінклером і тими з його супутників, які побажали з ним залишитись? І де було місце висадки експедиції? На думку американського вченого Ф. Пола, «Розповідь Дзено» доповнюють відомості, почерпнуті з фольклору індіанського племені мікмаків, що жили колись на території Нової Шотландії (в Канаді). Мікмаки розповідали про якогось білого князя, який приплив на багатьох човнах за моря, провів на їхній землі одну зиму, а потім відправився назад. Риси цього князя і повідомлені про нього відомості наводять на думку про того ж Сінклера.
Особливо цікавим видається свідоцтво, знайдене на одному з прибережних пагорбів в Массачусетсі. Тут високо на скелі виявлено напівстерті зображення воїна в обладунках XIV століття. Герб на його щиті – внизу корабель, а нагорі півмісяць і морська зірка – фахівці з геральдики вважають гербом Генрі Сінклера. Про самого Сінклера нам відомо, що він загинув у сутичці з англійцями в 1400 році, тобто через кілька місяців після свого передбачуваного повернення. Антоніо Дзено теж незабаром помер, а рукопис його був забутий.
Про надзвичайну подорож могутнього феодала більше ніде не згадується, і це, здавалося б, не аргумент на користь правдивості «Розповіді Дзено». Однак цілком можна припустити, що Сінклер захотів до пори до часу залишити в таємниці своє “придбання”. Розповіді ж його супутників, можливо, не вийшли за межі графства, а якщо і вийшли, то, ймовірно, не надто відрізнялись від безлічі казок, які тоді охоче слухали і переконливість яких залежала від майстерності оповідача і від довірливості слухачів.
Відкриття малонаселених земель далеко за морем не могло мати в той час практичного значення. Європа тоді ще «не дозріла» для великих географічних відкриттів. Навіть через сто років повідомлення Амеріго Веспуччі про те, що Колумб відкрив не Індію, а «всього лише» якийсь раніше зовсім невідомий материк, викличе розчарування в Європі. І лише відкриття багатих золотом і сріблом індіанських держав Центральної і Південної Америки привело до того, що в Новий Світ ринули натовпи хижих і жадібних конкістадорів.