Київські старожитності – Золоті ворота
Уявіть собі жваве будівництво тридцятих років XI століття, Києву тісно в старих кордонах. Його терема і землянки, хати і кліті, прибудови рухаються до нинішніх Львівської площі і Великої Підвальної вулиці. На новій міській межі насипаються фортечні вали і ставляться кам’яні ворота. Закладені Ярославом разом з Софією в 1037 році головні київські ворота, як і в Константинополі, називаються Золотими.
Можливо, у київських парадних воріт були золоті створи, нібито вивезені Володимиром з Херсонеса. Кажуть, їх викрав польський король Болеслав або половецький хан Боняк; кажуть також, нібито жив якийсь лицар Михайлик, який захищав Київ від татар. Коли татари підійшли до Києва, Михайлик метнув стрілу і потрапив в миску з жарким до обідаючого татарина. Татари зажадали від киян сатисфакції, запропонувавши видати лицаря. Кияни, намагаючись зам’яти інцидент, погодилися. Михайлик образився, він підняв на списі Золоті ворота і легко, як зі снопом на вилах, проїхав через татарське військо прямо в Царгород.
Кияни не могли примиритися з руйнуванням своїх Золотих воріт. Вони пам’ятали їх чудовими і неприступними за часів Ярослава, блискучими цибулинами куполів, оточеними каморами, в яких зберігалася скарбниця великокнязівська. Відомо, що сюди при Ярославі звозилися куни – гроші для розплати з будівельними робітниками.
Нерідко перед Золотими воротами розігрувалися бої за Київ. Тут князі билися з князями і степом. Батий розорив ворота, але руїни церкви на них можна було бачити на початку XVII століття. Золоті ворота ще близько 1651 року були такі високі, що «з найбільшим зусиллям пущена стріла не могла досягти вершини оних». Вони були і митним кордоном.
У XV столітті іногородні купці, які ввозили до Києва товари, платили мито з воза. Щоб платити менше, вони страшно навантажували вози, і вози ламалися. Якщо це траплялося за Золотими воротами – в межах міста, то товари в якості штрафу надходили київським воєводам.
Полководці, справляючи свої тріумфи, входили до Києва через Золоті ворота. Під передзвін церков, грім гармат і гуркіт труб, під бджолиний гул святкових натовпів входив в Золоті ворота і Богдан Хмельницький.
У XVII столітті дорога за ними вела через Либідь до Василькова і далі за кордон. Перед Золотими воротами перевірялися приїжджаючі до Києва.
У XVII столітті ворота прийшли в таку старість, що сенат визнав за краще засипати їх. Золоті ворота лежали в земляному валу до 1832 року, коли були відриті. Київ Ярослава зупинився біля Золотих воріт і вісімсот років не рухався далі. Ще в середині сорокових років XІX століття тут була міська околиця, втім, відвідувана няньками з дітьми та художниками.
Влітку 1846 року Шевченко малював в пустельних цих місцях руїни Золотих воріт. Київ другої половини XIX століття вийшов за Золоті ворота і досяг Либеді.
Автор: Н. Ушаков.