Історія однієї книги
У 1475 році єпископ лондонський, звертаючись до зібрання прелатів, сказав: «Якщо ми не знищимо цей винахід, він знищить нас». Він говорив про книгодрукування. Незадовго до цього англійський король Едуард IV заборонив своїм підданим вживати ножиці, бритви, карти і … шахи. Ножиці і бритви – щоб зберегти англійцям бороди, а з ними і належний джентльменам вигляд. Карти та шахи – щоб охоронити їх моральність: обидві гри вважалися тоді однаково азартними. І… перша надрукована у Вестмінстері книга була про шахи. (Втім, про це сперечаються. Деякі дослідники вважають її другою англійською книгою, але зате першою, для якої був застосований металевий шрифт).
Правда, це не дебютна монографія і не довідник по ендшпілю. Це зібрання проповідей якогось домініканця Жака Сессоля. Вже тоді воно було не надто новим – йому було майже двісті років!
Монах-шахіст придумав хитрий хід: він порівнював спосіб життя людей з «життям» шахових фігур. «Шахи, – між іншим, стверджував він, – відповідають на питання, чому знать нечисленна»: адже в грі король один, а пішаків вісім! Шахові фігури володіють різними достоїнствами – як окремі люди і цілі стани – ось до чого вів справу магістр богослов’я. Мабуть, він любив, грішний, пограти і пофілософствувати про шахи і людей.
Переклав і надрукував рукопис Сессоля такий собі Вільям Кекстон – чоловік чудовий. Першодрукар, письменник, перекладач, майстерний дипломат, до всього цього він був ще й любителем шахів. Не так вже й мало для однієї людини! Його книги – заповітна мрія бібліомана. Цінуються вони дуже високо – тільки перше видання Шекспіра «випередили» їх за ціною.
Успіх книга Сессоля мала великий. Кекстон в 1483 році зробив друге видання, на інших мовах вона теж виходила не один раз. Очевидно, написана книга була талановито. Але, напевно, не тільки в цьому секрет її дивовижної «живучості». Просто, очевидно, і тоді люди любили шахи. Сессоль і Кенстон це, мабуть, враховували. Як склалася далі доля книги, розповів італійський шаховий журнал і Вальтер Скотт.
У романі «Антиквар» Вальтер Скотт згадує про бібліомана Дейві Вілсона – чоловіка, існування якого історично достовірно, «Фенікс всіх шукачів». «Він був обдарований чуттям лягавої собаки і хваткою бульдога»… «Цей Дейві, оповідає Скотт, – купив у голландського букініста за два пенси Кекстонову «Шахову гру»… Це була перша надрукована в Англії книга».
Далі зі смаком описується досить нудна історія продажів і перепродажів. Зрештою «скарб цей було оцінено по достоїнству і куплено самим королем за 170 фунтів стерлінгів. Якби тепер знайшли ще один екземпляр», – журився герой Вальтера Скотта – «Богу одному відомо, що б за нього дали!»
Але ще один екземпляр знайти виявилося не просто – історія не завжди прихильна до книголюбів. Значить, треба допомогти історії! У середині 19-го століття в Лондоні стародавня книга видається знову. Для цього видання – факсиміле спеціально виготовляється папір – такий ж, як в оригіналі. Італійський шаховий журнал в 1892 році відповів на питання Вальтера Скотта. Він повідомив, що один примірник факсиміле був проданий на аукціоні за 970 фунтів стерлінгів.
А дорогоцінний справжній екземпляр книги «Гра в шахи та виправлення моралі, перекладено з французької та видрукувано Вільямом Кекстоном, закінчено в останній день березня літа від Різдва Христового 1474 року. Фоліо» – зберігається в Британському музеї.
До речі, всього на 30 років молодше французький переклад «Шахової моралі», один примірник якого після багатовікових мандрів потрапив у російську державну бібліотеку (в минулому бібліотеку імені В. І. Леніна – найбільшу бібліотеку всього Совка). От і спробуй після всього цього уникнути традиційної фрази: «книги мають свою долю».
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.