Історична реконструкція. Інтерв’ю.
Сьогодні у історичного сайту «Мандрівки часом» маленька-велика подія – перше (і сподіваюся не останнє) інтерв’ю. А нашим гостем буде керівник і засновник одного з Львівських клубів історичної реконструкції «Паладин», справжній сучасний лицар Славік.
– Отже, доброго дня Славіку, як давно ви займаєтеся історичною реконструкцією, і як до неї прийшли?
Прийшов вже досить давно, десь років у 15, тоді це було набагато складніше, ніхто не розумів самої суті історичної реконструкції. Швидше було просто захоплення лицарством, загальне захоплення середньовіччям, романтика, ніж власне історична реконструкція і якісь дослідження історії. Тоді було дуже важко замовити якісь певні предмети (зброю, обладунки), доводилося шукати майстрів, яких було мало і у них було дуже багато замовлень. Зараз приходити новим людям в реконструкцію набагато простіше: дуже багато клубів, багато майстерень, які роблять не тільки середньовічну зброю та обладунки, а й різні побутові предмети, навіть музичні інструменти.
– Яка історія створення лицарського клубу «Паладин», розкажіть трохи про ваші проекти.
Нам вже 8 років, спочатку ми теж не розуміли, для чого це все робиться, тому шлях розвитку у нас був досить довгий, можливо, як і у всіх історичних клубів, які зараз є. Спочатку просто захоплення лицарством, бажання повиступати на турнірах, потім розуміння того що треба вивчати історію, треба вивчати дуже відносно вузький період часу – від 30 до 10 років, від такої дати до такої дати ми беремо та досліджуємо історію якоїсь визначеній області, все закріплюється до цього. Зараз ми досліджуємо Галицьке лицарство, чи то німецькі найманці або слов’яни, (русини) які на тутешніх землях перейняли феодальну структуру Європи, чи то вплив Литви чи Польщі, якісь елементи звідти. Ми мали тут Магдебурзьке право, мали дуже тісні зв’язки з Європою, фактично були самою східною периферією Європи. Найцікавіше, що на наш період часу герб Галичини виглядає як лев на задніх лапах, який повстає на скелю. Скеля символізує татаро-монгольську навалу, всіх цих кочівників.
Щодо наших проектів, ми розвиваємо декілька. Перше це фестивалі, один з фестивалів – «Легенди Львова», влітку буде вже «Легенди Львова 3». Також розвиваємо зимовий фестиваль у Підкамені «Зимова варта», в зимових умовах максимально наближених до тих історичних часів, з побутовим табором, з костюмами, зброєю, обладунками. «Зимова варта» включає в себе штурм, облогу, розігруємо всілякі історичні та тактичні маневри, причому в зимових умовах, коли ти б’єшся не тільки з противником, але і з природою, з холодом.
Також є проект – майстерня «Вейра», ми займаємося шиттям середньовічного одягу, школа лицарства, на якій люди отримують різні знання про середньовіччя. Також є практичні заняття: різні ремесла, робота зі шкірою, робота з металом, робота з тканинами, (шиття) відтворюємо художні техніки середніх віків, навчаємо стрільбі з лука, арбалета, кінної їзди, фехтування і звичайно ж середньовічним танцям.
– А взагалі наскільки точно вдається відтворити епоху середньовіччя, тамтешній побут?
Є кілька історичних фестивалів, які проходять у форматі Living history (живої історії). Коли максимально відтворюється наскільки це взагалі можливо в наш час, тамтешній побут, стосунки між людьми, битви, військова частина. Але дуже часто виходить, що люди не до кінця вживаються в свою історичну роль, не вистачає історичних знань. Люди можуть дозволити собі купити будь-які історичні речі, обладунки, замовити їх у майстрів або самим зробити, а тепер уявіть собі середньовічних лицарів чи прекрасних дам, в історичних костюмах, які спілкуються між собою про падіння акцій на форексі чи нову модель комп’ютерів, або у лицаря в обладунках несподівано дзвонить мобільний телефон. Не має саме психологічного вживання в середньовічну епоху.
– Чи підтримуєте контакт з вашими колегами-реконструкторами з інших країн?
Так, звичайно. Ми як раз найбільше орієнтуємось на захід, Німеччину, Польщу. У нашому клубі є навіть спеціальна людина, яка займається громадськими зв’язками з клубами інших країн. На фестиваль «Легенди Львова 3» має бути досить багато реконструкторів з інших країн. Також їздимо на історичні акції, які проходять на заході, наприклад на «Грюнвальдську битву» в Польщу.
– Я так розумію, що більшість лицарських клубів історичної реконструкції займається в основному веселими середньовічними часами, а чи не пробували відтворювати інші історичні епохи, скажімо період античності, або може 17-18-е століття?
Ми ні, у нас суто кінець 14-го початок 15-го століття, за зразком німецьких лицарів. Але є маса клубів, навіть по Україні, які займаються різними епохами. Є дуже сильний рух по Наполеонівським війнам, сильний рух по другій світовій війні, по першій світовій досить багато, там і національні армії, червона армія, біла армія. У Києві є навіть реконструкція громадянської війни в США між північчю і півднем. Там звичайно більш локальні клуби – по 5-10 чоловік, старші люди, яким цікаві такі епохи.
– А взагалі чому саме викликана така палка любов до середньовіччя?
Чимось внутрішнім, середньовічною романтикою, бажанням відродити деякі традиції стосунків чоловіка і жінки, якийсь етикет, навіть деякі політичні ідеї прищепити до нашого суспільства. Бо саме середньовіччя було дуже соціальним, кожен відчував себе соціально захищеним на своєму місці. Тобто якщо ти майстер якоїсь гільдії, то гільдія тобою опікується. Середньовічні століття були дуже юридизованими, кожний класовий осередок завжди намагався максимально себе захистити і фізично і юридично. Селяни об’єднувалися в громади для збереження свого суверенітету, городяни в гільдії, цехи, лицарі – в ордени і рицарські союзи. (Кожен клас шукав свої корпоративні форми життя).
– Що для вас значить, бути лицарем?
Насправді дуже складне питання. Саме в нашому ордені це посада, яка заслуговується довгим та активним служінням ордену, і певною лицарською поведінкою на полі бою, поза полем бою. Бути лицарем – постійний шлях досконалості, тому що немає людей ідеальних, людей які не роблять жодних помилок. Лицарі ті, хто намагається бути ідеалом для своїх солдат, воїнів, загонів які вони ведуть в реконструкції і поза ними. Більш старші лицарі в нашому клубі вже мають по кілька дітей, вони хороші батьки, сім’янини, хороші вихователі, адже лицарство проявляється навіть у служінні своїй сім’ї. Також лицарі ведуть здоровий спосіб життя, намагаємося його прищепити кожному члену нашого клубу.
– А є якийсь посвята в лицарі, ритуал?
Так є ритуал, правда він видозмінюється з року в рік, так як ми не прийшли до якогось спільного церемоніалу, думаю, в майбутньому ми обов’язково до нього прийдемо. У середньовіччі ритуал посвячення в лицарі змінювався зі зміною століть: в раннє середньовіччя одним з найголовніших елементів посвяти в лицарі був удар кулаком в груди майбутнього лицаря, зі словами: «Це останній удар, який ти залишаєш без відповіді». А далі посвята ставала все більш пафосною, церемоніал все розширювався, з’являлися все нові приписи, скажімо, майбутній лицар мав цілу ніч молитися, потім йому дають лицарський пояс, шпори, трикратно кладуть меч на голову і так далі.
– Реконструкція середньовічних боїв заняття досить небезпечне, які запобіжні заходи ви вживаєте, щоб уникнути реальних травм на полі бою?
Природно головні елементи безпеки на турнірному полі – це якісний обладунок, навички захисту та парирування, і звичайно ж дотримання правил. Добре, що на наш період виникає, так званий, «білий обладунок» – латний обладунок який вже повністю закриває бійця пластинчастими панцерними елементами. Хлопцям які реконструюють ранні періоди, наприклад, варягів – доводиться не солодко. Адже найголовнішим елементом захисту на той період був щит, шолом. Корпусні обладунки були у багатих або успішних воїнів.
Так же бійці зараз мають можливість самим вибирати ступінь ризику на турнірах або інсценуваннях битв. Адже існують різні турніри, де в правилах прописуються ті чи інші заборони на прийоми і удари. В боях формату «живої історії» після будь-якого-першого акцентованого удару боєць повинен «померти» – вийти з бою. Так що кожен сам вирішує, який формат турніру йому підходить.
– І на завершення ваші побажання для читачів історичного журналу «Мандрівки часом».
Вдосконалюватись у своїх хобі, не сидіти на місці, розвиватися, бути активними, життя проходить мимо, якщо ні чим не займатися.
І я від імені нашого сайту дякую Славіку та лицарському клубу «Паладин» за цікаве інтерв’ю, клубу бажаю подальшого процвітання в захоплюючому занятті історичною реконструкцією.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.