Хто підпалив друкарню Івана Федорова (історичне розслідування)
Язики полум’я освітлювали нічну Москву. Скорочення, почорнілі аркуші паперу розносяться далеко від палаючого будинку. Тривожно б’є набатний дзвін. У відблисках вогню видно похмурі обличчя Івана Федорова та його помічника Петра Мстиславця – руйнується, гине справа їхнього життя. А десь глухими провулками розбігаються, завершивши свою чорну справу, палії – переписувачі книг. Вони боялися, що новий винахід – книгодрукування – позбавить їх заробітку.
Чи не правда, знайома картина? За масою популярних брошур і навіть підручників, нарешті, по кінофільму. Але чи так все було насправді? Чи немає невідповідностей в цьому оповіданні? За останні роки працею багатьох вчених з’ясувалося чимало нового і цікавого про діяльність друкарні Івана Федорова. І така проста і ясна версія – підпал друкованого двору переписувачами – розлетілася на порох. Не все просте виявляється вірним.
Що ж, розповідь про пожежу вигадана? Ні!
СВІДКИ – ІНОЗЕМЦІ
Ось перший з них – доктор прав Джільс Флетчер, посол королеви англійської при дворі царя Федора. Ось, що він пише у творі «Про державу Російську». «Кілька років тому, ще при покійному царі (тобто за Івана IV), привезли з Польщі до Москви друкарський верстат, і тут була заснована друкарня… Але незабаром будинок вночі підпалили, і верстат з літерами абсолютно згорів, про що, як вважають, постаралося духовенство».
Другий свідок – французький географ Андре Теве. У 1584 році він випустив велику книгу «Справжні портрети знаменитих людей». У розділі про «князя Московському» Теве писав, що в 1560 році в Москві була заснована друкарня, що випускала «дуже красиві книги», але деякі з «московитів» шляхом тонкої підступності і підставних осіб знайшли можливість спалити їх шрифти зі страху, що друковані книги можуть принести будь-які зміни в їх переконання і релігію».
Значить, пожежа була? Так, але жоден зі свідків не говорить про те, що горіла саме друкарня Івана Федорова.
СВІДЧИТЬ І САМ ПЕРШОДРУКАР
Велінням благочестивого царя і великого князя Івана Васильовича всієї Русі і благословенням преосвященного Макарія митрополита всієї Русі друкарня (тобто друкарня) сія складі в царстві граді Москві в літо 7070 перше (тобто в 1563 році). Життя ж убо не Туні начах поведаті вам (тобто – не даремно я почав вам це розповідати), але презельнаго за ворожого, часто случающагося нам не від самого того государя, але від багатьох начальник, і священноначальнік, і вчитель, які на нас заздрості заради многія єресі задумували (тобто звинувачували нас у багатьох єресях) … Ся убо (тобто – це ж) нас від земля і вітчизни і від роду нашого ізгна і в інші країни незнаема преселі». Отже, через переслідування вищого духовенства, вчителів та «начальників», що звинувачували їх у єресі, Федоров і його помічник змушені були переселитися за межі своєї країни. Все це першодрукар пише в післямові до виданого у Львові в 1574 році «Апостола». Але ж тут немає ні слова про пожежу. Чи випадково це?
КНИГИ ДАЮТЬ СВІДЧЕННЯ
Для цього їх довелося допитати з пристрастю. Багато годин провела Антоніна Сергіївна Зернова, розглядаючи в лупу старий шрифт. І з’ясувала: шрифт друкарні Івана Федорова не згорів! Його знайшли. Книги, які Федоров друкував, виїхавши з Москви, в Заблудові в Білорусії, а потім у Львові, надруковані тим же шрифтом, що і московські видання.
Але, можливо, вціліли тільки ті пристосування, за допомогою яких виготовляли шрифт? Адже їх забрати куди простіше, ніж шрифт, їх можна вихопити з вогню, встигнути врятувати. А потім за допомогою пунсонів можна набити стільки, скільки треба нових матриць, в матриці можна багато разів наливати розплавлений гарт – типографський сплав – і отримувати нові літери шрифту. Що ж, можливо і справді, навіть якщо і не було пожежі, не було сенсу Федорову брати з собою в далеку дорогу важкі шрифти, достатньо було захопити пунсони і матриці.
Але з’ясувалася нова обставина – шрифтами Федорова користувалися і в Москві. У той самий час, коли Федоров у маєтку гетьмана Ходкевича в Заблудові починав друкувати «Євангеліє учительне», в Москві майстри-друкарі Никифор Тарасієв і Андронік Невежа теж почали роботу над новим виданням. Всі вони використовували один і той же шрифт.
Збереглися не тільки шрифти. У будь-якої друкованої книги того часу обов’язково були прикраси – заставки, кінцівки, розмальовані заголовні букви – ініціали. Для них робили гравюри на дереві. Одна дошка могла (при тодішніх невеликих тиражах) служити десятки років. Другу, що точно повторює першу, зробити неможливо: робота гравера – робота ручна. І обов’язково знайдуться прикмети, за якими вдасться відрізнити копію від оригіналу. А. С. Зернова знайшла відбитки з дощок московських видань Федорова не тільки в його ж книгах, виданих в Білорусії і в Україні, але і в тих, що видавалися в XVIII столітті! А адже дерев’яні дошки і згоріли б першими, і витягнути їх, великі і важкі, було б важко.
Автор: В Кобрин.