Ванни – від давнини до наших днів

А як іноді буває класно занурити своє змерзле тіло у ванну з гарячою водою та пінкою, розслаблено лежати та розмірковувати над вічним… І де ще, як не у ванні можна відчути себе маленьким Архімедом, чи може Маратом, як співалось в одній гарній пісні рок-групи «Акваріуму»: «Ты лежишь в своей ванне как среднее между Маратом и Архимедом» . Хто не в курсі – доля цих двох історичних персонажів напряму пов’язана із ванною. Архімед, будучи талановитим сіракузьким вченим саме під час прийому ванни зробив своє найбільше відкриття – фізичний закон гідростатики[1. Фізичний закон гідростатики – на тіло занурене в рідину діє виштовхуюча сила рівна масі того тіла. А на хлопський розум – якщо ви наберете ванну до країв і залізете у неї, вода перельеться і чим більше маса вашого тіла тим злішими будуть ваші сусіди знизу, яких ви безсумнівно затопите.] (ще відомий як закон Архімеда) і з радісним криком «Євріка!!!» (Знайшов!!!) прямо голяком вибіг на вулицю. А от одному з лідерів великої французької революції пану Жан-Полю Марату з ванною пощастило куди менше ніж Архімеду – купаючись у ванні він був вбитий вродливою (та безспірно мужньою) французькою дівчиною (та ідейною контрреволюціонеркою ) Шарлотою Корде.

Перші ванни були ровесницями перших відомих історії розвинутих цивілізацій – найдавніші з них знайдені археологами в Індії та Єгипті нараховують 5000 років. Цікаво що з 5000 років свого існування ванна зовсім не зазнала жодних змін – така проста і геніальна її конструкція. Але історія ванн знає свої злети та падіння.

Вже в давні часи ванни були в широкому використанні серед єгиптян, греків, римлян. Відома єгипетська царівна Клеопатра полюбляла приймати ванни виключно під акомпанемент музикантів, які грали легку інструментальну музику. А ще іноді замість води набирала у ванну справжнє молоко, адже вважалось – молочні ванни сприяють красі та омолоджують шкіру. Про велике значення ванн серед єгиптян свідчать і чисельні археологічні знахідки ванних кімнат у гробницях єгипетських фараонів.

В період античності в давній Греції та Римі широку популярності отримують публічні бані – терми. Тут до послуг римлян та греків були вже не те що ванни, а цілі басейни з гарячою та холодною водою, парильні, масажні кабінети. Звісно, вони були страшенно популярними і на певному історичному етапі абсолютно витіснили домашні ванни. В тім люди приходили в бані не лише помитись, а і відпочити, провести час, поспілкуватись, навіть послухати лекції античних філософів. Давні греки придумали навіть спеціальну богиню відповідальну за миття, ванни та бані – Гінею. Як ви, мабуть, здогадалися, термін «гігієна» походить саме від імені цієї грецької богині.

В давньому Римі в період його розквіту нараховувалось понад 1000 терм та бань. Найбільші з них будувались за наказом римських імператорів та носили їх іменна. Особливо розкішними та помпезними були терми імператора Каракали, в яких одночасно могли митись 2300 чоловік – прямо таки справжній античний аквапарк.

А от в період середньовіччя ванни, (та взагалі культура миття) зазнали занепаду. Навіть була така середньовічна приказка: «часто миються грязнулі». Тож, щоб не видаватись грязнулею «порядний» середньовічний мешканець мився не часто, десь раз на місяць, а подекуди і того рідше, траплялися й «чистюлі», які милися лише раз на рік – перед Пасхою! А взагалі якщо серйозно, то в часи більш ніж темного середньовіччя купання вважалось гріхом, а догляд за тілом – проявом язичництва. «Баня місце ще більше порочніше ніж театр!», – проповідували найбільш радикальні тогочасні священики. Милися середньовічні мешканці у великих дерев’яних баддях, куди в цілях економії гарячої води залазили по двоє, а то і більше людей одночасно або по черзі, і воду при цьому не змінювали. Мабуть той бідака якому доводилось в такій бадді митись останньому (після того як там вже помилось е-на кількість людей) ставав ще бруднішим від такого миття.

А так виглядала така баддя – середньовічна ванна. До речі навіть така ванна в часи середньовіччя була предметом розкоші і далеко не всі її мали, тож частенько доводилось позичати цю ванну, і вона ходили по рукам, з дому в дім.

За період немитості та зневаги гігієною середньовічним європейським мешканцям довелось заплатити дуже дорогу ціну – Західна Європа почала потерпати від епідемії різноманітних інфекційних хвороб. А справжнє прокляття середньовіччя, чорна смерть – бубонна чума подекуди викошувала цілі міста і села. Наприклад, у 14-му столітті в Європі від неї загинуло 25 мільйонів людей. І до людей потихенько почало доходити, що одна з головних причин цих лих – їх власна немитість. І ось вже в кінці 16-го століття було доведено – миття та приймання ванни допомагає лікувати багато хвороб та сприяє їхній профілактиці і люди знов почали масово та регулярно приймати ванни, ходити у банні та взагалі вмиватись.

На відміну від західної Європи в нас, на території Київської Русі, а також на сході, в середньовічному Китаї та Японії люди ніколи не нехтували чистотою та мились регулярно. В Китаї та Японії догляд за чистотою тіла був однією з моральних заповідей буддизму і ледь не священним обов’язком кожного порядного китайця (та японця). Японські ванни називались фуро і були чимось середнім між банею та власне ванною.

Ось так виглядає ванна фуро – бочкообразна ємкість, під якою встановлювали котел, чи розпалювали вогонь (щоб нагрівав воду), в середині фуро лавка, на якій сидить людина, причому таким чином, щоб вода була не вище грудей.

А на Київській Русі як ви знаєте в усі часи від давнини і до сьогодні теж були популярні бані, які частенько робили прямо на березі річки, і з банним віником попаритись ох як добре. А ще слов’яни не були б слов’янами, якби не полюбляли випити у банні чогось такого алкогольного, ну ви самі розумієте.

Каждый Новый год мы с друзьями ходим в баню. Ирония долі.

Але повернімося до ванн. Отож за довгий період середньовіччя замінником ванни було звичайне корито.

Отаке воно, потім на протязі 15-16-го століть серед придворної європейської аристократії було модним та поширеним митись за допомогою елегантних та дорогих … тазиків.

А перші металічні ванни у Європі почав виробляти (навіть в промислових масштабах) французький котельник Левель. Він же придумав і спеціальну колонку для підігріву води, яка тривалий час була поза всякою конкуренцією. Йшло 17-те століття.

В кінці 19-го століття почали робитись ванни з міді, але вони були дуже дорогими і мати їх могли собі дозволити хіба дуже заможні люди. А от вже у 20-му столітті почалось масове виробництво ванн з чугуну. Саме чугунні ванни стали самими поширеними у колишньому радянському союзі та по цілому цивілізованому світу. Але чугуні ванни мають один недолік – вони дуже важкі, тож їм на зміну приходили ванни із сталі, які значно легші, але вони скоро втрачають тепло і менш довговічні від чугунних. А останніми часами ще стали популярні так звані акрилові ванни створені з нових матеріалів та по новим технологіям. Але щось я розписався, мабуть прийшов час піти прийняти ванну.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом