В глибину століть, в глиб океану – історія водолазної справи
В історії розвитку людства освоєння Океану займає особливе місце і налічує не одне тисячоліття. Перші сучасні в антропологічному сенсі люди – кроманьйонці, що жили вздовж східного узбережжя Біскайської затоки 50 тисяч років тому, вже робили перші боязкі кроки в цьому напрямку, правда, не відриваючись далеко від берега. Вони збирали під час відливу і вживали в їжу всіляких ракоподібних і молюсків, раковини і панцирі яких використовувалися в якості прикрас. Споживання цих багатих йодом, фосфором і цінними мікроелементами дарів моря в чималому ступені сприяло розвитку інтелектуальних здібностей і зростанню народонаселення.
Наступний етап (20-25 тисяч років потому) ознаменувався переходом до рибальства, яке еволюціонувало зі звичайної наземного полювання, що поширилося на водну стихію. В Мадленську епоху (XX-X тис. р. до н. е.) почалося застосування гарпуна і остроги.
Пізніше, в мезоліті (IX-VI тис. до н. е.) в побут увійшли перші рибальські гачки та невід, який закидався з берега. Це свідчить про те, що ресурси, які були, що називається, під «рукою», виявилися практично вичерпані і треба було переходити на новий рівень. Часто сюжетами настінних графіті тієї епохи, що прикрашають прибережні печери і гроти Середземномор’я, було полювання, наприклад, на легко впізнаваного тунця. Щоб стати джерелом натхнення для стародавнього художника, подібний об’єкт полювання повинен був мати особливу значимість, поряд з мамонтом, диким биком або оленем.
Перші ж занурення в режимі апное (затримки дихання) стали практикуватися в III-II тисячоліттях до нашої ери і були відображені в декоративних розписах, зокрема, гончарно-керамічних виробів. При цьому море служило не тільки фоном або сюжетом – з нього черпалися і засоби образотворчого мистецтва: барвники, які добуваються з різних молюсків.
Артефакти, які стосуються періоду VI династії Стародавнього Єгипту (XXV ст. до н. е.), прикрашені перламутром і інкрустаціями з раковин, а в давньокитайських хроніках розповідається про те, як одному з імператорів Піднебесної були піднесені в дар морські перли. І перламутр, і перли могли бути видобуті тільки на значній глибині.
Дуже широко маріністкі мотиви представлені в мистецтві античної Греції. У ньому фігурують і восьминоги, і доради, і ракоподібні, і, звичайно, дельфіни, причому в компанії з людиною. Стародавня Еллада – батьківщина побудованого майстром Арго легендарного «Арго» – першого корабля, відомого по імені власному. А першим персонально згадуваним нирцем виявився грецький рибалка Главк. Завдяки щасливому випадку йому вдалося виявити чудові властивості якоїсь трави, що проявлялися в тому, що дотик до неї нібито наділяло здатністю перебувати під водою, не відчуваючи потреби в диханні. За легендою, Главк, «скуштувавши від цієї трави, відчув, як нездоланна сила тягне його в морські глибини» (Овідій). Боги ж обдарували водолаза безсмертям.
В одному античному трактаті міститься опис методики занурення, що практикувалася в ті часи біля берегів Малої Азії. Нирець, використовуючи як баласт камінь і підтримуючи зв’язок з «плавбазою» за допомогою каната, опускався, набравши в рот оливкового масла і заклавши вуха губкою. Досягнувши дна, він випускав трохи масла, яке, спливши і розлившись плямою на поверхні води, вказувало місцезнаходження водолаза.
Значних успіхів в освоєнні морського середовища досягли і жителі Червоного моря та Перської затоки. Відомо, що вони могли протягом майже хвилини перебувати на глибині 20 метрів.
Паралельно з освоєнням морських ресурсів розвивався і інший напрямок – використання нирців в бойових діях. Так, в оповіданнях Геродота і Плінія згадується молодий афінянин Сіана, який разом зі своїм батьком Сциллою здійснив у 480 році до нашої ери диверсійну операцію, гідну сучасного спецназу. Їм вдалося перерізати під водою якірні канати кораблів перського царя Ксеркса, що стояли на рейді поблизу Пірея. А Фукідід розповідає про те, як при облозі афінянами Сіракуз (413 рік до н.е.) сторона, що оборонялась, підтримувана Спартою, спорудила підводні загородження на вході в порт, вони складалися з подвійного ряду кілків, вкопаних у дно.
Але й афіняни виявилися досвідчені в подібних питаннях – їх підводним плавцям вдалося спиляти частину цих загороджень. Однак захисники Сіракуз швидко відновили оборонний рубіж, причому справа доходила до запеклих підводних сутичок між нирцями. В ході цих бойових дій, для компенсації потреби в кисні, (а вона різко підвищується при фізичному навантаженні) афіняни використовували наповнені повітрям бурдюки з бичачої шкури, забезпечені баластом; до них припадали нирці за цілющим ковтком.
Після кількох безуспішних спроб війська Олександра Македонського (332 рік до н. е.) взяти штурмом острівне фінікійське місто Тір (біля узбережжя сучасного Лівану) осаджуючі приступили до будівництва перешийка для забезпечення сухопутного доступу до непокірної твердині. Але захисники міста наполегливо протидіяли загарбникам – їх підводні плавці розтягували гаками і баграми колоди і навіть кам’яні брили, з яких зводилася дамба.
В 196-198 роках під час облоги Візантія (майбутнього Константинополя) армією римського імператора Септимія Севера відзначилися візантійські нирці. Їм вдалося не тільки перерізати якірні канати римських кораблів, а й прив’язати їх кінці до канатів, спущених з берега. Після цього візантійці зайнялися перетягуванням ворожих човнів на свою сторону.
До античного періоду відноситься і початок океанографії. У своїй «Історії» Геродот згадує про дослідженнях морського дна, що проводилися біля узбережжя Єгипту за допомогою взяття проб. За наявністю значних мулових відкладень і наносів древні дослідники встановили, що нільський мул виноситься далеко в море. По ряду збережених до нас уривчастих відомостей можна припустити, що в ті ж далекі часи з’явилися і перші підводні жилі апарати. Якщо вірити давньоримському філософу IV століття Етику Істрінському, який посилався, в свою чергу, на історіографа Олександра Македонського Каллісфена, великий імператор, який досяг успіху в підкоренні земної тверді, забажав заявити про себе в непідвладному ще йому підводному світі.
Змінивши на час бойову колісницю на бочкоподібну гондолу з чистого скла, підвішену на залізних ланцюгах до корабля, Олександр став, таким чином, першим Акванавтом. На одній мініатюрі в манускрипті XIII століття він зображений у своїй «батисфері» споглядаючи, комфортно розташувавшись на килимі, чудеса підводного світу. Деякі історики вважають, що мова тут може йти про використання свого роду водолазного дзвону. Наставник і вчитель Олександра Аристотель згадує у одній зі своїх праць про виготовлений з бронзи чашеподібний апарат, «перебуваючи в якому під водою, належить стежити за тим, щоб він не нахилявся, інакше всередину проникне вода».
Далі буде.
Автор: Василь Комарденков.