Повість про букву. Переможна хода алфавіту.
Карійці, лікійці, лідійці, фрігійці і інші стародавні народності Малої Азії писали буквеним письмом, запозиченим у греків. У греків так само запозичив письмо народ, що мешкав на острові Лемнос (біля західного узбережжя Малої Азії). До написів з острова Лемнос давно вже прикута увага вчених – адже подібним листом писали древні етруски, загадковий народ, який жив у першому тисячолітті до н. е. на території сучасної Італії. Лемноські написи – один з доказів «східного» походження етрусків (про проблему походження етрусків до сих пір ведуться запеклі суперечки серед істориків).
Етруські алфавіти походять від грецьких – в цьому тепер важко сумніватися. У свою чергу, до етруського письма сходить, поряд з іншими, латинське письмо, що настільки широко розповсюдилось по Землі й до нашого часу. З латинського алфавіту були вилучені деякі букви, наявні в грецькому і етруському алфавітах, деякі букви змінили свою форму, були додані і нові літери. Латинь з часом широко поширилась по Європі, де в різних країнах вона набувала тієї чи іншої форми – виникали «національні стилі» латиниці. Змінювалося письмо і в зв’язку із змінами знарядь і матеріалів письма. Якщо в стародавні часи «писали» на камені, то пізніше стали писати на воскових табличках, а ще пізніше (можливо, в VI ст. н. е.) стали користуватися пір’ям птахів; ними писали спочатку на папірусі і пергамені; в Європі папір з’явився лише в XI столітті.
Поширившись в Європі, латинське письмо «перекинулося» потім і на інші країни світу. Латинський алфавіт був пристосований до багатьох мов Африки, Азії, Америки, Австралії та Океанії.
Латинський алфавіт широко використовується в міжнародній транскрипції – уніфікованому і точному позначенні звуків, наявних у різних мовах. Транскрипція відіграє велику роль у мовознавстві – адже з її допомогою можна не тільки точно передати вимову, існуючу в даній мові, але й різні особливості вимови, властиві різним діалектам, різним стилям мови (наприклад, розмовній мові, нейтрального стилю мовлення, яку ми чуємо по радіо) і навіть різним людям (так звані індивідуальні особливості мови). Але не тільки для мовознавства важлива транскрипція: ті, хто займаються англійською мовою, знають, що без транскрипції їм було б вивчати цю мову набагато важче.
Справа в тому, що алфавітне письмо володіє одною «поганою» якістю – в той час як мова постійно змінюється, письмо не змінюється (якщо ми самі не міняємо його): тому письмо як би відстає від мови: більшість англійських слів пишуться не так, як вони вимовляються зараз, а так, як вони вимовлялися багато десятків років тому. Те ж вірно й відносно інших мов, наприклад французької чи німецької, але в англійській ця невідповідність особливо впадає в очі.
Грецьке письмо IX століття н. е. послужило основою для створення слов’янської писемності. Зазвичай вважають, що первісна слов’янська абетка була винайдена в середині IX ст. візантійським місіонером в Моравії Кирилом, проте не виключено, що слов’янське письмо існувало і до Кирила, з іншого боку, самі ранні з пам’ятників слов’янського письма, що дійшли до нас відносяться до більш пізнього часу – до кінця IX – початку X століття. Неясно, який саме вид мало первісне слов’янське письмо; складність полягає в тому, що до нас дійшли дві початкові слов’янські абетки, а не одна. Абетки ці носили назви «кирилиця» і «глаголиця» і містили перші 43 і друга – 40 букв.
Кирилиця являє собою видозміну грецького алфавіту зі значними доповненнями, що позначають особливі звуки чи звукосполучення (так, грецька «бета» послужила не тільки основою для слов’янського В, але і для слов’янського Б: у грецькій в цю епоху звуку Б не було; багато букв виникли з сполучень «йоти» з наступною голосною.
Глаголиця являє собою досить своєрідний алфавіт, що складається з букв дуже складної, химерної форми (наприклад, буква Д мала в глаголиці вид Л, літера Л – А, літера М – X. З питання про походження глаголиці існують дуже суперечливі думки. Деякі вважають, що глаголиця – це, по суті, навмисно ускладнена кирилиця (вважають, що глаголиця спочатку вживалася для тайнопису).
На основі кирилиці створені писемності українців, болгар, росіян, сербів; довгий час кирилицею користувалися румуни. У Східній Європі слов’янське письмо використовується не тільки слов’янськими народами (українцями, росіянами, білорусами), але і багатьма іншими народами і народностями. Азербайджанці, узбеки, таджики, казахи, киргизи, туркмени і багато інших народів користуються слов’янським алфавітом з деякими змінами і доповненнями. Слов’янським алфавітом користуються і монголи. Сам по собі слов’янський алфавіт в тому вигляді, в якому ми його знаємо, дуже сильно відрізняється від кирилиці. Справа в тому, що протягом століть неодноразово робилися реформи письма (одна з таких реформ проведена Петром Першим).
Як ми вже говорили, в основі грецького алфавіту лежить семітське консонантне письмо. Від семітського письма пішли і багато інших алфавітних писемностей – єврейська, арабська, сирійська і т. п. У V столітті нашої ери вчений чернець Месроп Маштоц створив вірменське алфавітне письмо, причому, мабуть, форми букв були винайдені їм спеціально (хоча не виключено, що накреслення грецьких літер чинили на Маштоца вплив під час створення ним вірменського алфавіту). Грузинське письмо також, згідно з переказами, винайдено Маштоцем. Він же, як вважають, винайшов агванске алфавітне письмо, яке й досі не дешифрували. Іноді ми просто не можемо сказати, чи походить дане письмо від семітського або грецького чи ні (таке стародавнє сідетське письмо Малої Азії, безсумнівно, алфавітне, проте дуже несхоже на грецьке, до якого походять інші буквені писемності стародавньої Малої Азії).
Широке поширення алфавіту зрозуміло: алфавітне письмо зручне, воно містить набагато менше число знаків, ніж складове письмо. Однак можливі і більш економні писемності, ніж алфавітні (літерні): так, в Індії користуються письмом, мабуть, висхідним до семітського, проте яке значно відрізняється як від консонантного, так і від звичайного алфавітного письма. Знаки індійського письма передають або голосні, або поєднання приголосного з голосним, причому найпростішим поєднанням. Поєднання приголосних передаються складними знаками, принципи побудови яких, однак, дуже прості.
Відсутність голосного після приголосного позначається спеціальним штрихом. письмо це зручне: слово типу Мана виражається в ньому не чотирма знаками, як в буквеному письмі, а лише двома. Запам’ятати це письмо не важче, ніж звичайний алфавіт.
Автор: В. Шеворошкін.