Не дивлячись на дошку – з історії шахів
У 1840 році петербурзький альманах «Маяк сучасної освіти та освіченості» вирішив заінтригувати своїх читачів таким повідомленням: «Знаменитий паризький гравець у шахи пан Лабурдоне досить недавно представив блискучий доказ свого вміння, вигравши у одного відомого члена Лондонського шахового клубу раптом дві партії; а що дивніше — виграв їх, звернений обличчям до стіни, між тим як переможений англієць дивився на обидві партії. Якщо це не пуф журналістів, то пан Лабурдоне не гравець, а диво».
Більше 170 років минуло з тієї пори, але багатьом навіть і зараз здається незрозумілим і дивним мистецтво шахіста, що грає, не дивлячись на дошку, подумки представляє собі всі перипетії шахової боротьби, який вміє «наосліп» проводити красиві комбінації, уникаючи підступних пасток свого супротивника.
Анкета професора Біне
Було це в кінці позаминулого століття. Відомий французький вчений А. Біне, досліджуючи проблеми психології мислення, серйозно зацікавився грою не дивлячись на дошку. Він звернувся до видних шахістів з проханням відповісти на кілька запитань.
У 1893 році Біне узагальнив свої спостереження і отримані відповіді. Психологічний аналіз гри «наосліп» Біне починає наступним зауваженням: «Кожен першокласний гравець, як стверджують самі шахісти, може вести без дошки, принаймні, одну партію, тому що для гри в шахи взагалі, хоча б і з дошкою перед очима, необхідно, як це не здається дивним — вміти грати без дошки».
Чи справедлива ця думка? Безсумнівно! Більш того, гра «наосліп» зовсім не привілей касти посвячених. Розмірковуючи над варіантами своєї партії, над тим, що може статися при подальшому розвитку битви, будь-який шахіст подумки уявляє собі зміни на дошці, а отже, відіграє «наосліп».
Торкаючись проблем гри не дивлячись на дошку, видатний гросмейстер З. Тарраш писав: «Усяка гра ведеться, по суті, «наосліп». Всяка комбінація в 5-6 ходів проглядається в розумі. Дошка і фігури тільки заважають розрахункам».
Заважають?! Тарраш, безумовно, захопився і не врахував того, що, граючи з дошкою, доводиться подумки уявляти собі майбутнє розташування фігур, а без дошки — й поточне. А так як це майбутнє є змінене, труднощі подання у другому випадку, звичайно, більші.
Чим вище майстерність шахіста, тим ясніше, виразніше бачить він те, що може здійснитися через кілька ходів, фіксуючи у своїй свідомості існуючу в даний момент позицію.
Як це відбувається
«Я чітко уявляю дошку і, щоб не відволікатися сторонніми предметами, закриваю очі,— писав про гру «наосліп» один з майстрів.— Потім я маю на дошці фігури. Ясне уявлення дошки — найсуттєвіше, і як тільки при закритих очах бачиш дошку, то вже неважко уявити собі й фігури на ній в їх настільки знайомому кожному шахістові первісному положенні. Починається гра. Припустимо, що за мною перший хід. Я бачу ясно, як він робиться на дошці. Образ змінюється; я намагаюся утримати його в уяві в цьому зміненому вигляді. Мій партнер відповідає, образ знову змінюється, і я знову утримую його, як платівка фотографа — зображення освітленого предмета».
Цікаве, але аж ніяк не вичерпне пояснення. Безсумнівно, здатність грати без дошки ґрунтується на пам’яті й зоровій і словесній. Так як кожна фігура має певну назву, кожна клітина дошки — певне позначення, то для того, щоб уявити собі шахову фігуру або клітину, можна користуватися як зоровими образами, так і їх назвами.
Пам’ять в грі без дошки — це пам’ять міркувань і розрахунків. Пам’ятають не стільки ходів, скільки міркування, які привели до них, плани атаки або захисту. Кожен хід лише завершує попередню йому думку, а тому і пригадується разом з думкою, вираженням якої явився. Взагалі партія запам’ятовується тим легше, чим конкретніше, визначені ідеї, виражені нею, чим послідовніше вона велася.
Недостатньо досвідчені шахісти дійсно намагаються бачити дошку і фігури як реальні предмети. Деякі навіть уявляють собі саме ті фігури і ту дошку, на якій вони зазвичай грають. Скажімо, якщо один з білих коней зламаний, то й зорова пам’ять фіксує цього коня з властивим йому дефектом. Але, спираючись лише на чисто зорові уявлення, грати «наосліп» важко, а високий клас продемонструвати просто неможливо.
В уявленнях сильного шахіста, що грає, не дивлячись на дошку, зникають зовнішні риси, притаманні конкретним фігурам, навіть їх колір. Просто гравець знає, що ці фігури належать йому, він може розпоряджатися ними. Фігури поділяються не на білі і чорні, а на свої і ворожі.
В боротьбі головні елементи для комбінацій — лінії дії фігур, пункти дошки, куди фігури направляються. Гравець подумки бачить не фігури, а властиві їм можливості нападу і оборони. Безсумнівно, однак, що шахова пам’ять вельми специфічна. Цікаво, що блискучий гравець не дивлячись на дошку, чеський гросмейстер Р. Реті в житті був дуже неуважним чоловіком. Відомий такий кумедний випадок. Закінчивши з відмінним результатом сеанс «наосліп» на 29 дошках, Реті пішов, забувши в клубі свій портфель. Коли йому повернули портфель, Реті вигукнув: «Вічно я його залишаю, у мене така погана пам’ять».
Цікавий загальний висновок, зроблений Біне у його статті: «У грі без дошки є все: і зосереджена увага, і знання, і пам’ять, і внутрішній зір, і здатність розрахунку, і наполегливість, і холоднокровність, і багато іншого. Якщо б можна було заглянути в розум гравця, ми побачили б у русі цілий світ відчуттів, образів, нескінченну зміну станів свідомості, перед якою всі наші описи — не більш як груба схема».
З давніх часів
Гра не дивлячись на дошку відома вже більше тисячі років. Ще арабський письменник IX століття Сафія розповідав, що Саїб ібн Джубаїр, померлий в 714 році, успішно грав у шахи «наосліп». У 1266 році сарацин Буцека, граючи у Флоренції одночасно з трьома шахістами, у тому числі на двох дошках «наосліп», виграв дві партії при одній нічиїй.
У 1512 році Даміано у своїй книзі про шахи, виданій в Римі, дав ряд вказівок про те, як грати, не дивлячись на дошку.
Польський мандрівник Лукаш Гурніцький у творі «Придворний» (1566 рік) зазначав, що на Русі грають у шахи, і не дивлячись на дошку. Він писав: «Москва, чаятельно в цьому мало вправляється, проте завжди дуже добре шахи знає, треба думати, що і на пам’ять грає, їдучи в дорозі».
Не раз бився «наосліп» з сильними шахістами російський майстер А. Петров (1794-1867).
Грати, не дивлячись на дошку, одну партію не так вже важко. Значно складніше йде справа з сеансом одночасної гри «наосліп». Ясно представляти в розумі, без зорових орієнтирів, хід подій одночасно на великій кількості дощок протягом десятків ходів може виявитися непосильним навіть для дуже хорошого шахіста.
Практика показує, що сильні шахісти в змозі впевнено вести без дошки щонайменше одну партію. Але далеко не завжди більш сильний шахіст здатний грати і більшу кількість партій без дошки — прямої пропорційності тут немає.
Щоб проводити сеанси одночасної гри «наосліп», треба володіти величезною витривалістю, яскраво вираженою здатністю до абстрактного мислення, великою специфічною пам’яттю. Крім того, подібні сеанси вимагають тривалої спеціальної підготовки.
Той, хто дає сеанс зазвичай знаходиться в окремому приміщенні. Записувати партії він не має права. Секундант повідомляє йому лише номер дошки і зроблений противником хід. Всі учасники битви розташовуються в залі, як і при звичайних сеансах одночасної гри. Їм дається певний час для обмірковування ходів. Пересувати фігури на дошці для розрахунку варіантів забороняється. За дотриманням правил слідкують спеціально виділені секунданти.
Німецький гросмейстер Ф. Земиш проводив якось сеанс одночасної гри «наосліп». Як і зазвичай, в таких сеансах, учасники знаходились в одній кімнаті, а Земиш — в іншій, куди йому повідомляли ходи супротивників. Серед глядачів, які спостерігали за тим, як б’ється гросмейстер, була одна літня дама. Вона довго дивилася на Земиша, потім схвильовано звернулася до організаторів сеансу: «Це ж чисте шахрайство,— заявила вона,— який він сліпий, він все бачить».
У середині XVIII століття французький шахіст Філідор не раз грав одночасно три партії, і його мистецтво в цій області користувалося загальним визнанням.
Досягнення Філідора були перевищені американцем П. Морфі, який, наприклад, 27 вересня 1858 року в паризькому кафе «Режанс» зіграв вісім партій і здобув шість перемог при двох нічиїх.
Журналіст, захоплений грою, писав: «Морфі перевершив Цезаря, бо прийшов, не побачив і переміг».
Автор: М. Юдович.