Компас вікінгів
Норманські тури борознили безмежні простори Атлантики задовго до того, як в Скандинавії став відомий компас. Як же орієнтувалися старовинні мореплавці? За Сонцем? Але в Північній Атлантиці рідко випадають сонячні дні. І все-таки герої древніх норвезьких саг говорять про магічні «сонячні» або «дороговказні» камені. Ці камені вказували на небі місце, де знаходиться Сонце. У «Сазі про Родульфа і його синів» є такий епізод.
Один з синів Родульфа Сігурд хвалився, що може дізнатися за Сонцем точний час дня, навіть якщо небо буде суцільно затягнуте хмарами. Якийсь гість вирішив зловити Сігурда на слові і попросив показати, де знаходиться Сонце. День був дуже похмурим. Однак Сігурд впевнено тицьнув пальцем в небо. Гість дістав сонячний камінь, оглянув через нього похмурий небосхил і кивнув головою: Сігурд не помилився.
Довгий час вчені не приймали всерйоз свідоцтва про «сонячний камень». Стаючи в глухий кут перед безсумнівним фактом – варяги курс визначали вірно, – вони не довіряли сагам.
Одного разу Йорген Йенсен, головний штурман авіакомпанії «Скандинавія», розповів про «сонячні камені» своєму десятирічному сину. «Тато, але ж це «темніючий» компас», – вигукнув малюк. І відразу Йенсену стало ясно, що ж таке цей таємничий «сонячний» путівник. «Темніючий» компас застосовується на сучасних літаках, при польотах на великій висоті, коли звичайний магнітний компас стає ненадійним. Принцип дії «темніючого» або «сутінкового» компаса заснований на пристроях поляризованого світла, тобто світла, хвилі якого поширюються лише в якійсь певній площині. Сонячне світло поляризоване хаотично, і частина його завжди проходить через кристал, що пропускає тільки поляризоване світло. Але в похмурий день сонячне світло розсіюється в хмарах або тумані і стає строго поляризованим всюди, крім прямого направлення на Сонце.
Обертаючи кристал, можна домогтися такого положення, коли він не пропускає поляризоване світло і як би «затемнюється», так що лише Сонце бачиться через нього. Подібним методом орієнтуються за Сонцем деякі комахи. У Швеції зустрічається досить багато родовищ мінералу кордіеріта, який має властивість поляризувати світло.
Данський археолог Торкільд Рамскоу взяв з собою кордієритові пластинки в політ над Гренландією. Рамскоу переконався, що він може, як стародавні вікінги, знаходити Сонце на водонепроникному небосхилі навіть тоді, коли воно лише на кілька градусів визирало з-за обрію. Досить повертати пластинку до тих пір, поки з світло-жовтої вона не стане темно-червоною. Безсумнівно, що «магічні» і «міфічні» «сонячні камені» дозволяли норманам прокладати шлях у незвіданих морях.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.