Історія друкарства. Частина четверта.
Друкарська справа швидко поширилася по Європі. Раніше інших перейняли новий спосіб німецькі міста – Страсбург, Бамберг, Кельн, Аугсбург; в них книгодрукування почалося ще за життя Гуттенберга. До кінця XV століття в Німеччині було понад 50 друкарень, а друкарів – більше 200. В Італію «діти Гутенберга» – так називали учнів і підмайстрів винахідника – перенесли нове мистецтво теж ще за життя вчителя. Спершу воно прищепилося в Римі, а з 1469 року вгніздилися у Венеції, де до початку XVI століття налічувалося безліч друкарень. Серед них гучну славу придбала друкарня Альда. Її заснував Альд Пій Мануцій, який прагнув надати книзі витонченість і бездоганність. Він став випускати книги малого формату, зручні для читання, вперше застосовуючи шрифти чіткого і красивого малюнка.
Похилий шрифт – курсив – нововведення Альда. Йому належить честь установи видавництва в сенсі, близькому до сучасного. Величезні фоліанти перших десятиліть друкарства він замінює відмінно виданими томиками, доступними за ціною широкому читачеві. Разом з тим він піклується про якість видань. При видавництві він організовує, як би ми сказали зараз, редакційну раду, складену з 30 письменників і вчених. Вони перевіряють тексти книг, що друкуються, стежать за точністю викладу, виправляють помилки, рекомендують твори. Ніщо не вислизає від їхньої уваги – прекрасний папір, ясні шрифти, чудові гравюри, довговічні палітурки і, що головне, вибір творів. Мануцій Альд помер в 1515 році, встигнувши випустити 153 книги, які вважаються шедеврами книгодрукування і чия вартість у бібліофілів дорівнює ціні прославлених картин. Видавництво Альда, передане спадкоємцям, проіснувало до 1597 роки, випустивши у світ ще 952 книги. Кінець його збігся з кінцем Відродження.
У Францію старий Фуст, який вижив Гутенберга зі справи, двічі привозив свою продукцію та збував її у великій кількості. Опір переписувачів сповільнився введення друкарства, але наплив друкованих книг з Німеччини змусив французів поквапитися. Спершу вони запросили німецьких майстрів, а потім взяли справу у власні руки. Перша надрукована книга була випущена в Парижі в 1470 році, в Ліоні – в 1473-му; до кінця XV століття у Франції вже було 50 друкарень.
Тоді ж книгодрукування поширилося в Нідерландах і Англії, дещо пізніше – в Скандинавії. Які книги друкував сам Гутенберг? Перші його видання – згадувана нами латинська граматика Доната, календар і сумної слави індульгенції. Неважко зрозуміти, що друкарство тут впритул йшло за потребами середньовічного суспільства. Календар необхідний кожному, відпущення гріхів – теж, а про значимість латині було вже сказано.
Шедевром гутенбергівського мистецтва стала так звана «Біблія в 42 рядки» (по числу рядків у листі). У ній 1286 сторінок, вона складається з двох томів in folio (тобто в повний лист). Створення цієї Біблії, мабуть, і привело до розриву з Фустом. Купець вклав великі гроші, він чекає швидкої окупності, але замість доходу винахідник годує його відстрочками: «Цей шрифт негарний, спробуємо інший. Заставка не вийшла, треба намалювати іншу». Одвічна драма! Але Біблія все-таки була випущена за задумом Гутенберга. Після розриву з Фустом була надрукована Гутенбергом ще одна Біблія, найменована 36-рядковою, вона складала три томи. Обидві Біблії і останнє гутенбергівське видання «Католикос», примірник якого знаходиться в Петербурзькій бібліотеці, складають безцінну спадщину великого німця. У всьому світі їх залишилося кілька десятків примірників.
Біблія Гутенберга.
Всього ж інкунабул (incunabula – колиска, початок, основа), як називаються друковані книги, видані до 1500 року включно, – всього цих книг вціліло до нашого часу близько 40 000. А надруковано, за підрахунками фахівців, було приблизно 10 000 000. Для того часу цифра величезна і дає живе уявлення про ту революцію, яку справила друкарська справа в поширенні знань. А поширення знань становило одне з головних завдань гуманістичного руху. Гуманізм з його безмежною вірою в могутність окремої особистості, в ім’я її вимагав рівності між принцом і художником, лицарем і вченим, кардиналом і майстровим. Ще в «Декамероні» розум, краса, благородство незмінно беруть гору над дурістю, неподобством, підлістю, в які б одежі вони ні виряджалися.
Серед гуманістів було чимало аристократів, але сам гуманізм був народжений міською стихією, в якій кипіли пристрасті купців і ремісників, художників і вчених. Посилка гуманізму, здавалося б, аристократична – примат особистості! – але слідство ставало абсолютно демократичне. Важливо пам’ятати, через які особистості воювали гуманісти, і тоді все стане на свої місця. А вони воювали аж ніяк не за самоствердження людей, що досягли всього, а скоріше за становлення людей, що досягають всього. Такими і були народжуваний клас буржуазії і тонкий, але кипучий прошарок інтелігенції. Інтелігенція була дітищем гуманізму.
Природно, інтелігентні люди існували в середньовіччі, їм ми зобов’язані багатьма скарбами духу. Гуманізм створив науку та мистецтво самостійними і відокремленими від церкви величинами. Незмірно зросла роль вчених, письменників, художників. Послань Еразма Роттердамського очікують, тремтячи, князі та єпископи; Рубенс, будучи з таємним дорученням в Іспанії, малює портрет підступної камеристки, допомагаючи мистецтвом дипломатії; Тихо де-Браге, під покровом астрології займаючись астрономією, змушує рахуватися з собою імператорський двір. Але справа не в цих окремих проривах, справа в загальному становленні когорти розумних, знаючих і талановитих людей, чиї імена знаменують для нас Відродження.
Книгодрукування впало на підготовлений грунт. Для гуманістів воно було воістину небесним даром, хоч і вийшло з прокопченої майстерні майнського ремісника. Коли ще цінний рукопис, переписаний в кількох примірниках, дійде з Венеції до Мадрида, Лондона, Парижа! А тут Мануцій Альд розсилає сотнями витончені томики з немеркнучими рядками Арістофана, Овідія, Плінія у всі кінці світу.
Звернення гуманістів до стародавніх було зрозуміло: античні естетика, філософія, політика давали їм готові зразки громадської та особистої поведінки в боротьбі з демонами середньовіччя. Афінська республіка за даллю часів ставала недосяжним (а втім, і досяжним!) прикладом для флорентійського або перуджинського народовладдя. Ідеалізований Цезар, для якого рівний сенатор і плебей як громадяни розумної держави, висувався підступним Макіавеллі в зразок герцогу Борджіа, у якого з великим римлянином було загальним тільки ім’я. Пропорції Фідія і Праксителя осягнулись і перевершились в мистецтві Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. Епосу у Гомера, драмі в Евріпіда, ліриці у Катулла вчилися юні поети Італії Франції, Англії.
Але гуманізм не обмежувався розшуком і публікацією класиків стародавності. Він рішуче стверджував становлення національних культур, всіляко сприяючи розвитку в них прогресивних тенденцій. Характерно, що ще в 1471 році, через лише три роки після смерті Гутенберга, у Венеції виходить на італійській мові «Декамерон». Гуманісти швидко оцінили силу нової зброї!
Виниклі видавничі фірми у всіх європейських державах беруть на себе цю вдячну місію. Впровадження національної самосвідомості в народні маси відбувається часто напівінстинктивно, але саме тому виявляється найбільш дієвим. Величезне значення для популяризації друкарства мало залучення до нього найбільших майстрів мистецтв. У Німеччині, наприклад, Альбрехт Дюрер склав цілу художню епоху своїми геніальними гравюрами на дереві і на міді.
Великий майстер, крім всього, вніс багато нового в саму техніку гравіювання. У Франції роль, рівнозначну фірмі Альда, зіграло видавництво Етьєна. Він теж організовує навколо видавництва своєрідну редакційну рада, теж ретельно піклується про точність, витонченість, досконалість видань, випускає книги античних і французьких авторів. У Бельгії аналогічною справою займається Плантін. До речі кажучи, музей його імені вдячні бельгійці відкрили в Антверпені. Наступниками Плантіна були знамениті Ельзевіра, але їх діяльність відноситься вже до більш пізнього часу.
Автор: Сергій Наровчатов.