Історія боксу
Тепер у нас дуже часто говорять про бокс! Особливо на фоні всесвітньої слави славетних українських боксерів братів Кличко, які тепер ще й до того ж стали українськими депутатами-політиками. (А що, було б файно, якби наступний чемпіонат з боксу проходив у стінах Верховної Ради!). Але так взагалі з боксом (боротьба навкулачки) асоціюють розбитий ніс, пооббивані лиця і т. д. Навіть дотепно жартують з цього приводу: «Нещодавно вчені провели соціологічні опитування серед боксерів, намагаючись з’ясувати, чи впливає боксування на інтелектуальний розвиток. 99 % боксерів не зрозуміли суті питань.» (Не в образу пану Кличко, який скоріше виняток серед правила). Але все таки, як не крути, а бокс – мегапопулярний спорт у наш час, про боксерів знімають фільми, поєдинки світових зірок боксу (типу Тайсона, Кличка) збирають мільйоні аудиторії глядачів, а самі боксери заробляють непогані капітали, та навіть йдуть у політику (де, кажуть, без капіталів нема що робити), утворюючі власні політичні партії. Та яка історія цього такого популярного спорту, як формувався бокс на протязі віків і як боксували в давнину, про це читайте далі.
Найдавніший опис боротьби навкулачки (себто боксу) залишили нам давні греки. В їх великому національному творі пана Гомера з 1000. р. до н. е., в „Іліаді”, в одній із пісень, описана така боротьба на честь грецького героя, який поліг в бою. Боксування відбувались на різних грецьких святах, а згодом увійшли в програму найбільшої спортивної давньогрецької події – «Олімпійських ігрищ». Славетним грецьким боксером тих часів (біля 680 р. до н. е.) був такий собі пан Ономаст із міста Смирни (давньогрецький Тайсон?), він же перший і сформував правила боротьби навкулачки – боксу.
Тодішні боксери боролися ще голими руками, а обвивали долоню й руку до ліктя ремінцями з волової шкіри (3—4 м. завдовжки). То на те, щоб оберігати руку перед ударами, а то й завдавати більш важчі удари. При щоденних вправах боролися голяком (мабуть тодішні боксерські поєдинки особливо приваблювали молодих дівчат). Великі люди старовинної Греції, такі, як Платон, Аристотель, Піфагор — теж самі боролися навкулачки й навіть рекомендували цю боротьбу і своїм учням. Особливо пан Піфагор, який на особистому прикладі втілив гасло «знання = сила» при чому у самому що не є прямому розумінні – так, він був не тільки великим філософом та вченим, а ще й не менш великим борцем (і зокрема боксером) та одного разу навіть добув титул чемпіона олімпійських ігрищ з цього спорту. Захоплювалися боксом і грецькі митці (Мирон, Теокріт).
Боротьба навкулачки не була чужа й давнім римлянам. Та дивились вони на бокс переважно як на забаву, наприклад, у Колізеї, де боролися борці (гладіатори). Тим то й римська боротьба навкулачки мала інші прикмети, ніж на сучасних спортивних змаганнях бокс. Від римського боксу, що його звали «стус», в сучасної людини б похолоділо все в середині, бо це була кривава забава. Кожний гладіатор мав дочіплене до ременя грубе залізо, залізні гачки, кільця, тощо й бив ними, а то й вбивав свого противника. Римський бокс на довгі часи відтягнув людей від цього спорту, й ми довго не маємо про нього згадки й чутки.
Аж у середньовіччі знову з’являються нові згадки про цей спорт. Середньовічні лицарі, побіч фехтування на шаблі та стрільбі з луку, дбали і про сильний удар. Збереглися пам’ятки про те, що італійські ченці XI—XII ст. плекали в себе бокс (а може вони так богословські суперечки з’ясовували?). З півдня цей спорт дістався до Англії, куди й раніше заходив із римськими легіонами, але з часом забувся. Починає він наново розвиватися там щойно біля 1700 р., коли в Англії стали дуже модними „двобої” на шаблі – дуелі. Щоб забіяк відтягнути від дуелей (а взагалі на той час дуелі були справжнім лихом для тогочасних європейських армій, ось маленький факт – під час тридцятилітньої війні у французькій армії на дуелях загинуло більше французьких офіцерів, ніж від самих бойових дій), англійський сотник Джордж Годфрі (1719 р.) на спілку з тодішнім боксерським „митцем світу” Джеймсом Фіггом основує боксерську школу: „Амфітеатр Фігга”.
Фігг спершу був вчителем боротьби на шаблі, і з погляду цього спорту підходив і до боксу: він просто вважав бокс за добру підготовку до свого улюбленого спорту. Але згодом уклав для боксу окремі приписи і вчив на основі цих приписів боксерської майстерності. Тодішні правила боксерської боротьби відрізнялись від теперішніх. Боротьба тяглась необмежений час, доки один із боксерів не втрачав сил і не падав на землю.
Боксери вставали на середині кільця (рингу), в місці, що звалося „скреч”. Від того місця не відступали вони більше, ніж на 50 м. Коли хтось із них падав, тоді змагання переривали на пів хвилини. Якщо після того борець не міг вже вести подальшої боротьби — тоді визнавали перемогу за противником. Крім самих ударів, були також дозволені ще деякі ходи. Не диво, що у змаганнях перемогу здобувала не тільки сила, але й кмітливість.
Нові правила для цього спорту завів після 1743 р. Джек Бротон. Новиною були — боксерські рукавиці, що їх вбирали підчас вправ на руки. Це зменшувало силу удару. Але на змаганнях рукавиць не одягали, а боролися голими руками. Відтоді стає бокс, побіч копаного м’яча (футболу), найбільше відомим спортом у Англії. Там боксують навіть монархи, що вдягають на руки боксерські рукавиці й завзято вправляються. Великим боксером у 19-му столітті був Джон Джексон, на його змагання за чемпіонство світу з Крібом до Англії приїжджали російський цар, прусський король, та багато інших тодішніх віп-персон. Джексон був у великій приязні з видатним англійським поетом лордом Байроном.
За багато місця зайняла б хоч і дуже загальна історія боксу за останніх двісті років. Зазначити треба, що за той час він добирається до широких мас, набирає великої популярності й робиться світовим спортом. Боксерські змагання притягають не раз сотні тисяч глядачів. Але не варто думати, що до нас на Україну бокс прийшов із Англії, ні, в нас він теж був відомий вже досить давно – ще з козацької доби нашої історії. На Запорізькій Січі, між козаками, був теж своєрідний бокс — дужання навкулачки. Таку боротьбу описує Гоголь у своєму легендарному творі „Тарас Бульба”.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.