Новгородська республіка: її історія та державний устрій
Зміст:
Новгородська республіка являє собою вкрай цікавий феномен давньоруської демократії. Утворена в 1136 році, Новгородська республіка проіснувала до 1478 року, коли була завойована Московським царством (зауважимо, що назва Росія з’явилася набагато пізніше, за Петра I, а до цього вона іменувалася саме Московією або Московським царством). І за час своєї незалежності Новгородська республіка ментально була набагато ближче до Західної Європи, ніж таки до Московії, що перебувала тоді під сильним культурним і політичним впливом Золотої Орди. Своїм державним устроєм ця середньовічна держава була схожа з італійськими демократичними містами-державами: Венеціанською республікою, Флорентійською республікою, а також з німецькими торговими містами Ганзейського союзу (або Ганзи) з якими у Новгородської республіки були жваві торговельні відносини. Якою була історія Новгородської республіки та її державний устрій, про це читайте далі.
Історія
Заснований в VIII столітті (точна дата, на жаль, не відома) Великий Новгород згодом став важливим політичним, культурним, а також торговим центром Київської Русі. Розквіту цього північного міста сприяв той факт, що через нього проходив важливий торговий шлях «з варяг в греки», тому тут процвітала торгівля, а значить і ремесла, на міських ринках жваво торгувалися купці, як місцеві, так і приїжджі з цих самих варяг (як на Русі називали вікінгів). Місто росло і зміцнювалося.
Разом з тим Новгород завжди був вельми примхливий, і щоб тримати його у відносній покорі київські князі відправляли сюди на князювання своїх старших синів. Свого часу тут правили такі великі київські князі як Володимир Великий та Ярослав Мудрий. Кожен з них, перш ніж стати великим київським князем, був князем новгородським. Однак і за часів розквіту Київської Русі влада князя в Новгороді була більш обмеженою, ніж в інших містах. Основним органом управління в місті було віче – загальні збори всіх чоловіків, яке скликалося вічовим дзвоном. Саме на віче обговорювалися всі найважливіші аспекти життя міста. (До слова зауважте, що участь жінок у віче не допускалася, така вона середньовічна демократія, набагато старша, ніж фемінізм).
Також цікаво, що саме Новгород найдовше чинив опір прийняттю християнства, залишаючись вірним старій язичницькій вірі. Так що князю Володимиру навіть довелося відправити одного зі своїх кращих воєначальників, Добриню Микитовича (так того самого, чий історичний образ став прототипом для створення образу билинного богатиря) на утихомирення впертих новгородців. «Путята хрести мечем, а Добриня вогнем», – напише пізніше літописець про цей похід. Так чи інакше, Добрині вдалося звернути непокірне місто в християнство – гострий меч виявився досить дієвим богословським аргументом.
Ось тільки на відносинах з Києвом подібні акції мали не дуже хороші наслідки. Протиріччя між двома центрами Київської Русі накопичувалися все більше, а новгородців все більше обтяжувала влада князів, які були київськими намісниками. І ось 28 травня 1136 року Новгородське віче вирішило остаточно порвати з Києвом, князь Всеволод Мстиславич, який правив тоді Новгородом (він також за традицією був старшим сином київського князя Мстислава Володимировича) був вигнаний з міста, а Новгород заявив про свою політичну самостійність. Так з’явилася Новгородська боярська республіка, нова незалежна середньовічна держава.
Варто зауважити, що крім самого Новгорода в Новгородську Республіку увійшли й інші більш дрібні сусідні міста: Ладога, Псков, Торжок, Руса, Вятка, Вологда і деякі інші.
Територія Новгородської республіки на карті.
Після оголошення незалежності новгородці стали самі запрошувати собі князя на князювання, але з багатьма важливими застереженнями – князю суворо заборонялося:
- купувати землі в Новгородській волості,
- вершити суд за межами міста,
- видавати нові закони,
- оголошувати війну і укладати мир,
- заборонялося судити холопів,
- заборонялося полювати і рибалити за межами відведених йому угідь.
Що ж в такому випадку взагалі робив князь в Новгородській республіці? Там він був виключно найманим воєначальником, і не більше того. І в разі поганого виконання своїх обов’язків князь міг бути вигнаний, а на звільнене вакантне місце запрошувався інший «кандидат» на посаду князя. Як бачите, своїм устроєм Новгородська республіка була класичним прикладом демократії, подібній давньогрецькій, де замість князя був стратег, який також був, по суті, найманим воєначальником, а всі важливі рішення приймалися народними зборами.
Віче в Новгородській республіці.
Під час татаро-монгольської навали Новгородську Республіку врятувало її географічне положення. Ординці, що прийшли зі Сходу, зруйнували багато міст Київської Русі, включаючи з Києвом, але обійшли стороною новгородські землі, що знаходилися набагато північніше шляху їх завоювання. Але з іншого боку новгородцям стали погрожувати із заходу тевтонські лицарі, які вели тоді активну загарбницьку політику. На щастя новгородський князь Олександр Невський, який княжив тоді виявився дійсно талановитим воєначальником, він зміг здобути блискучу перемогу над військом тевтонських лицарів в так званому Льодовому побоїщі, що проходило на Чудському озері, коли безліч лицарів у важких обладунках провалилося під лід.
Льодове побоїще.
Проте, щоб вижити в складних геополітичних обставинах, що склалися після монгольського вторгнення Новгородській республіці необхідно було шукати союзників. Таким союзником стала Литва. У другій половині XV століття новгородці запросили на князювання з Литви сина київського князя Михайла Ольковича.
Ліквідація
У той же час нова загроза новгородцям прийшла зі Сходу, з боку Московського князівства, що бажало підім’яти під себе Великий Новгород. Приводом для конфлікту стало те, що новгородське духовенство навідріз відмовилося підкорятися московському митрополиту. Після чого московський князь Іван III закликав своїх бояр і ратників покарати правителів Новгорода за «зраду Русі і православної віри».
І ось в 1471 році Іван III вже організовує військовий похід на Новгород. Новгородці збирають ополчення, але їх військо зазнає поразки, переможне московське військо входить в місто, починається страшне утихомирення Новгорода, утихомирення, яке супроводжувалося страшними репресіями, зробленими з воістину ординською жорстокістю. У рядових полонених відрізали носи, губи і вуха, і в такому вигляді відпускали по домівках, щоб всі бачили, що буде з тими, хто наважиться повстати проти московської влади. Полонених новгородських воєвод вивели на площу, і перед тим, як відрубати їм голови, у кожного висмикнули язик і кинули на поживу голодним псам.
Іван III зняв Вічевий дзвін – символ Новгородської вольності, згодом він був перевезений до Москви і повішений на дзвіниці Успенського собору. Так загинула Новгородська республіка, її самоврядування було ліквідовано, а місто тепер стало управлятися намісниками з Москви. Багато впливових новгородських бояр і купців були або вбиті або вислані з міста, а їхні маєтки були зайняті московитами. Закриті були і новгородські ринки, а іноземним купцями було запропоновано приїжджати зі своїми товарами замість Новгорода в Москву.
Проте, незважаючи на всі репресії і жорстокість завойовників, волелюбні новгородці кілька разів повставали проти московського панування, перше повстання новгородців відбулося через 6 років після падіння Новгородської республіки, в 1477 році. Для його утихомирення Іван III відправив у Новгород другий каральний похід, в результаті повстання новгородців було втоплено в крові.
Останнє, ж остаточне утихомирення Новгорода було зроблено вже за московського царя Івана Грозного, в 1569-1570 роках, відоме як Новгородський погром. Причиною для погрому стала підозра царя про те, що новгородці затіяли зраду і хочуть перейти на бік Польсько-Литовського князівства, яке було в стані війни з Московією. Тоді опричники Грозного влаштували в місті страшну різанину, в якій загинули останні нащадки шляхетних новгородських боярських родів, які ще пам’ятали вільний час Новгородської республіки.
Устрій
Система управління Новгородської республіки мала такий вигляд: головним законодавчим органом було віче – аналог народних зборів в Афінській демократії, на якому велику вагу мали шляхетні новгородські бояри і багаті купці. Віче обирало князя, функції якого зводилися виключно до управління новгородським військом і контролем за громадським порядком, а також ведення суду. Тобто князь в Новгородській республіці був, по суті, головним поліцейським (міністром МВС), головним суддею і головним воєначальником.
Крім князя на віче обиралися й інші важливі посадові особи Новгородської республіки: посадник, тисяцький та архієпископ.
Посадник обирався на обмежений термін в 1-2 роки, і керував діяльністю всіх державних служб і посадових осіб. Саме він головував на віче і керував вічовими зборами, займався питаннями суду і управління, допомагав князю в управлінні військом і з судновими справами, а також був представником республіки у всіх зовнішньополітичних відносинах. Тобто посадник, якщо говорити в сучасних термінах – це спікер парламенту, міністр юстиції, міністр закордонних справ і прем’єр-міністр в одній особі. В цілому як ви бачите самі, новгородський посадник мав більше повноважень, ніж князь. Без схвальної санкції посадника князь не міг виносити остаточне рішення. Можливо, тому посада посадника (по суті, це була вища посада в Новгородській республіці) мала такий короткий термін, якщо посадник погано справлявся зі своїми задачами, то на черговому віче його просто не переобирали – «демократія as it is».
Тисяцький відав усіма питаннями торгівлі, а також торгового суду, саме в його компетенції було вирішення всіх суперечок між купцями, яких в торговому Новгороді завжди було чимало. У сучасних термінах це міністр торгівлі та економіки.
Що ж стосується архієпископа, то в Новгородській республіці це не тільки глава церкви, але ще і хранитель державної скарбниці, контролер торгових мір і ваг. Також архієпископ був посередником між князем і посадником. Крім усього цього архієпископ відав питаннями так званого єпископського суду (в його віданні було населення, що проживає на землях, що належали церковним інститутам).
Так суд в Новгородській республіці був не один, а цілих три суди: торговий, пов’язаний з купецькими суперечками, якщо наприклад заїжджий візантійський купець продав зіпсоване вино, то з цим зверталися в купецький суд, що був у віданні тисяцького, якщо траплявся якийсь кримінал, тоді цім займався звичайний суд у віданні князя і посадника, за винятком людей, що проживали на монастирських землях (або землях у володінні церкви), тоді ними займався єпископський суд, який перебував у введенні архієпископа.
Рекомендована література та корисні посилання
- Вернадский В. Н., «Новгород и Новгородская земля в XV в.», М. — Л., 1961; (рос.)
- Черепнин Л. В., «Образование Русского централизованного государства в XIV—XV ст.», М., I960; (рос.)
- Янин В. Л., «Новгородские посадники», М., 1962; (рос.)
- Хорошкевич А. Л., «Торговля Великого Новгорода с Прибалтикой и Западной Европой в XIV—XV ст.», М., 1963; (рос.)
- Лихачев Д. С., «Новгород Великий. Очерк истории культуры Новгорода XI—XVII ст.», М., 1959. (рос.)
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.