Металургійна революція
Балкано-карпатські культури в ті часи входили у велику зону ранніх землеробних культур Старого Світу, що розкинулася від Карпат на північному заході аж до Південного Афганістану та Середньої Азії на сході. Проте впадає в очі одна дуже серйозна відмінність — метал. Балкано-карпатські народи у V — на початку IV тисячоліття до нашої ери пережили справжню металургійну революцію. Культур ж азіатської частини найдавнішої землеробської зони Старого Світу така революція в цей час не торкнулася.
Хоча мідь в Азії з’явилася раніше, ніж в Європі. Вже в шарах VIII—VII тисячоліть деяких пам’яток Анатолії археологи знаходять перші сліди використання міді. Відома вона і в культурах Месопотамії VI тисячоліття, однак її дуже мало, вироби з неї вкрай невиразні, а число знарядь зовсім невелике. Металургія в Анатолії та Месопотамії протягом двох з гаком тисяч років, з VII до першої половини IV тисячоліття, розвивалася мляво, і мідні знаряддя грали в житті населення досить незначну роль.
Разючим контрастом до цього служать культури Балкано-Карпатья. В їх пам’ятках знаходять багато й багато сотень мідних виробів, в переважній більшості знарядь. Серед них — масивні сокири-клини, втульчаті сокири-молотки, складні за формою сокири-мотики. Знаряддя утворюють численні серії подібних типів, що вказують на дуже високий розвиток металургії та ливарної справи.
Довгий час культури мідного віку на Балканах датувалися досить пізнім часом — після 3000 року до нашої ери. Однак радіо вуглецеві дати і більш детальний аналіз археологічних матеріалів показали, що час їх існування має бути відсунутий вглиб на 1500-2000 років, тобто до 4500-5000 років до нашої ери. Але навіть такі рішучі пересування культур у часі не могли задовільно пояснити металургійний феномен європейських народів V тисячоліття до нашої ери. Багато істориків відмовлялися вірити, що найдавніші європейці самі були здатні досягти таких висот у виробництві металу.
Прихильники цього погляду вважали балканський метал або доставленим сюди зі сходу, або, говорили вони, в його виробництві позначилася вирішальна роль імпульсів з Передньої Азії. Все це наштовхувалося, однак, на досить дивне і важко переборне протиріччя: культури «вихідних» областей, тобто східних і передньоазійських, самі знали про метал вкрай мало. Суперечку цю вирішили відкриття на Балканах цілого ряду мідних рудників V—IV тисячоліття до нашої ери. Серед них, без сумніву, особливе місце займав велетенський мідний рудник цього часу Аї бунар, розташований в Південній Болгарії.
Вироблення Аї Бунара розкинулися в невисокому гірському хребті Південної Болгарії — Средна Гора. Найдовше рудне вироблення тут витягнулося 110-метровим кар’єром. Самий глибокий кар’єр досягав 20-30 метрів. У цьому місці близько шести тисяч років тому найдавніші гірники Європи, орудуючи лише роговими, кам’яними та мідними кайлами і молотками, роздрібнили і витягнули на поверхню до 30 000 тонн скельної породи. В результаті загальна довжина гірничорудних кар’єрів досягла півкілометра. З видобутої скельної породи витягли до 2000-3000 тонн мідної руди — малахіту і азуриту, а з неї виплавили до 500-1000 тонн міді. Напевно, з міді Аї Бунара зуміли зробити десятки тисяч різних виробів — сокир, молотків, тесел, шпильок, шил… По закінченні робіт гірники знову засипали відкриті кар’єри приблизно двадцятьма тисячами тонн «порожньої» породи, як би повертаючи череву землі взяте у неї.
Гірники в той час не були металургами — то була зовсім інша професія. Не виключено, що і металурги працювали відокремлено від ковалів-ливарників. Дослідження виявили дивно високий розвиток технології металообробки: лиття гармат складних видів у двох-, трьох – і чотирьох – стулкових ливарних формам. Всі фахівці гірничо-металургійного промислу, швидше за все, були відокремлені від інших общинників цієї культури: на поселеннях ми ніколи не знаходимо слідів виробництва металу і знарядь із нього. Гірники навіть ховали своїх побратимів тут же, в засипаних вибоях аїбунарського рудника.
Такий грандіозний стрибок стародавні суспільства Балкано-Карпатья вчинили, як вже говорилося, майже без підготовки. Ще напередодні формування цієї культури, в кам’яному столітті, в неоліті, люди в цих місцях існували без скільки-небудь певних слідів знань про металургійне виробництво. Археологи, чия думка підпорядкована генеральній ідеї поступового і плавного наростання прогресивних перетворень у виробничих сферах життя, шукають період цього «розбігу». І не знаходять його. Зліт був раптовим і надзвичайно потужним.
З’ясувалося також, що мідь — це не єдиний метал, який добре знали і вміло обробляли народи Балкано-Карпаття. Золото — ось що у великих кількостях добували місцеві гірники й про що мали дуже туманне уявлення народи мідного століття в Азії. Виявлення цієї нової і найяскравішої грані культур європейського Південно-Сходу пов’язується знову-таки з відкриттями останнього десятиліття.
У 1972 році на околиці Варни був випадково виявлений некрополь, що відноситься до культури Караново VI — Коджадермен. Основна частина його могил, а зараз їх відомо більш двохсот сорока, містили при останках людини звичайний інвентар — глиняний посуд, кам’яні ножі, намисто. Але в деяких могилах були прямо-таки гори золота: масивні браслети, кільця, пластини, діадеми, бляшки — шість тисяч золотих предметів. Але, може бути, самим дивним стало те, що лише в єдиній з цих «золотих» могил був кістяк чоловіка 40-45 років; всі ж інші «золоті» поховання відносяться до категорії вкрай загадкових «символічних» поховань, або ж кенотафів,— у них немає останків людини.
У поховальні ями, як вважають, часто укладали «ляльки», зроблені в людський зріст, прикрашали їх золотом, супроводжували мідною зброєю та іншими предметами. Іноді поруч із «лялькою» клали глиняну маску, що нагадує людське обличчя. На чолі цих розплющених ликів знайшли золоті діадеми, «очі» сяяли великими жовтими бляхами, зуби позначали дрібними золотими бляшками, а на «вуха» просмикували золоті кільця-сережки.
Іноді золото лежало в символічних могилах купою ваги до півтора кілограмів. Тут зустрічалися бляшки і бляхи, пластини і браслети, фігурки козлів та схематичні зображення рогів тварин. Разом з ними знаходили і мідні знаряддя праці: сокири, тесла, шила. В одній з таких могил, але дуже глибокій, виявили розкидані золоті прикраси упереміш з роздробленими і неповними останками людського скелета. Черепна кришка його була настільки товстою, що антропологи не відразу зважилися визнати сам череп за людський. Мабуть, у цю могилу помістили частини трупа або костяка якогось вельми дивного у фізичному відношенні суб’єкта.
Серед численних знахідок з варненських поховань надзвичайне враження залишає велике глиняне блюдо, покрите витонченим розписом, виконаним золотою фарбою. Мабуть, дрібнодисперсне алювіальне золото було замішано на тваринному клеї, і цією золотою масою художник розмалював диск страви.
Зізнаємося, однак, що, не будь золота, Варненський некрополь не дуже помітно виділявся б серед інших кладовищ цього народу. Більшість поховань тут відбувалося за стандартним обрядом. Кенотафи, могили або без останків людини, зустрічаються і в інших місцях. Однак варненське золото!..
Знахідки ці вказали нам не тільки на існування у місцевого населення дуже розвинених галузей золотодобування і золотоковальства. Вони поставили перед археологами і цілий ряд складних питань. Як зрозуміти загадковий ритуал приміщення в ями своєрідних «ляльок», обсипаних золотом? Чим пояснити унікальність самого некрополя — інші адже на нього не схожі? І може бути, тільки тут, на цьому святому місці, зобов’язані були робити символічні поховання якихось ідолів — «предків» або ж героїв всього народу аборигени цього краю? Але з останніх припущень вже ніби не узгоджуються багаті поховання реальної людини — передбачуваного вождя…
Інші питання виникали навколо соціальної структури суспільства. До останніх відкриттів воліли говорити про родоплемінну відносно просту і первісно-демократичну організацію цього народу. Дійсно, люди жили в малих і великих селищах, схожих один на одного будинках. Розкопані площі поселень не виявили примітних по своїй архітектурі громадських будівель типу храмів або ж палаців вождів. Демократична структура відрізняла і селища, і кладовища. Ховали, як правило, відносно скромно, без похоронних надмірностей. Найпримітніші поховання в цілому теж не вирізнялися особливим багатством. Це до останніх відкриттів.
Після досліджень Варни і Аї бунара багато думають вже про складну соціальну структуру суспільства. Адже навіть матеріали з копальні Аї бунар свідчать про досить особливе положення, в якому знаходилися тут, ймовірно, дуже численні майстри гірничої справи, металургії та металообробки. Щоправда, важко зрозуміти, чи перебували вони у розряді ізгоїв або ж, навпаки, в особливому положенні, почесному, але, без сумніву, їх статус був соціально відокремленим.
Цей народ, звичайно ж, мав своїх керівників — адміністративних, військових, духовних, адже товариств без ватажків ми не знаємо зовсім. Але навіть «золоті» могили Варни не цілком прояснюють питання про соціальну ієрархію, про ступінь пошани і багатств, якими користувалися тут вожді при житті і на які могли претендувати вони після смерті. Адже символічні поховання з купами коштовностей, як ми вже говорили, могли і не належати до реальних людей, але до міфічних предків і героїв…
Загадок тут набагато більше, ніж відгадок, і це тема для окремої розповіді. Ми ж повернімося до початку нашої розповіді. Чи не до цієї культури належало «золоте покоління» Гесіода? Чи не про нього збереглися перекази в пам’яті поколінь? Мабуть, в цьому припущенні є якийсь сенс, але щоб обговорити його, спробуємо ще раз кинути погляд на історію взаємини основних культур у цьому регіоні. Ми демонстрували наш «історичний фільм» як би в ретроспективі: від архаїчної Еллади — углиб тисячоліть. Прокрутимо зараз кілька кадрів нашої стрічки, але вже в звичайному хронологічному порядку. Зупинимо тепер свою увагу на більш пізній епосі — бронзовому столітті, у Гесіода це епоха «мідних людей». Саме з цим періодом зв’язана, імовірно, найбільш пекуча загадка історії балкано-карпатських народів — загибель культури Варненського некрополя та Аї бунара.
Аї бунар, Варна і всі синхронні їм пам’ятки мідного століття були одночасно і злетом, і фіналом цих товариств. Яскрава лінія безперестанного розвитку перервався, і на зміну їй прийшла культура бронзового століття — зовні груба, у багатьох своїх проявах набагато більш примітивна. Народи перестали будувати глинобитні будинки і жили в легких дерев’яних хатинах. Їх посуд дуже простий по формі і орнаментації. У величезній більшості центральних областей колишньої культурної зони повністю забули високе мистецтво розпису судин. Орнаментальні композиції на кераміці бронзового століття схожі на художні вправи дитини в порівнянні з живописом видатних майстрів. Зникли фігурки жінок і тварин — колишніх символів віри. У похованнях людей практично немає інвентарю.
І проте найбільше вразило дослідників те, що населення цих культур володіло в десятки разів меншою кількістю мідних знарядь! Помітно погіршилася їх якість, знизився і став більш примітивним рівень технології обробки металів. Таке спостереження надзвичайно важливо, адже в своїх спробах пояснити настільки рішучий злам культури багато археологів вважали зруйнувати її завойовників (якщо вони, звичайно, були) набагато краще озброєними, насамперед металевою зброєю. Отримана картина виглядала парадоксальною і явно не відповідала дуже поширеним уявленням про невпинний прогрес. Елементи регресу проявилися тут дуже яскраво.
Дивно, що, чергуючи картини культурної взаємодії вже в хронологічному порядку, все одно не вдається відвернути себе від паралелей з основною лінією Гесіодової легенди, від блаженного золотого покоління до грубих і страшних «мідних людей». Два питання резонно виникають при цьому. Перше. У чому коренились причини загадкової загибелі цих культур? І друге. Якщо дійсно «золоте покоління» Гесіода знаходилось на Північних Балканах в часи Аї Бунара і Варни, то чи можливо було для пам’яті поколінь утримувати спогади про події, доконані майже три тисячі років тому, адже Гесіод жив двадцять вісім століть після розпаду цих спільнот!
Автор: Е. Чорних.