Університети середньовічної Європи

середньовічний університет

Кандидат, доктор, член-кореспондент, академік. Ще бувають на світі студенти і аспіранти. Струнка ієрархія! Але як і коли придбала вона свого сучасного вигляду?.. Італія, Болонья, XII століття. Вже кілька років існує тут прославлена школа з вивчення права. Всіх, хто пов’язаний з вивченням права – і вчителів і слухачів, жителі міста називають однаково: студентами. З усієї Європи стікаються сюди студенти. Сторонні люди, вони не мають прав громадянства в середньовічному місті, розділеному на цехи. Правда, імператор Барбаросса спеціальним указом взяв під захист тих, хто заради вивчення наук змушений покинути рідні землі і подорожувати.

У самому місті студенти, або, як їх ще називають, схолари, створюють свою корпорацію. Вони самі вибирають викладачів, єдиний оплот авторитету яких – їх загальновизнана вченість. Будь-якого викладача називають доктором. І тільки в 1130 році Болонська школа (вона на той час вже іменується університетом) офіційно вводить вчений ступінь доктора права.

Схолари Болоньї часто вступають в сутички з жителями. Іноді сутички закінчуються тим, що всі корпорації схоларів знімаються з місця і відкривають школу в іншому місці. Але міській владі вигідно існування школи в Болоньї. Тому від професорів починають вимагати клятву – не спонукати студентів до виселення з міста і ніде крім Болоньї, не викладати римське право. Намагаючись утримувати схоларів, міське самоврядування змушене видавати професорам платню, і в 1315 році в Болоньї існують вже чотири платні кафедри.

Найбільшою популярністю в галузі богослов’я користується Паризький університет, який вперше присудив в 1231 році ступінь доктора богослов’я. Незабаром після цього, в 1253 році, духівник короля Людовика Святого Робер Сорбон створив в Парижі спеціальну богословську школу і притулок при ній. Так виникла знаменита Сорбона.

Шлях схолара від початку університетської освіти до її завершення виглядав так: спочатку схолар записувався на підготовчий, або «артистичний» факультет. (Не поступав, а саме записувався, так як вступних іспитів не існувало.) Після підготовчого схолар переходив на один з «старших» факультетів – медичний, юридичний або богословський.

«Навчальний план» середньовічного університету видався б для сьогоднішнього студента дуже дивним. Лекції починалися близько 5 години ранку і тривали години чотири. Кожен схолар перебував під опікою одного з професорів. Підручників не існувало, і лекції записувалися, причому студенти багатії посилали для запису лекцій слуг. Під час занять студенти старших факультетів сиділи на лавках, а «артисти» – на підлозі, на соломі, «для прищеплення слухняності».

Разом з лекцією важливою формою навчання були диспути, що нагадували за своїм зовнішнім оформленням турніри лицарів. Раз на рік, в яке-небудь свято, влаштовувався головний факультетський диспут, що тривав кілька днів, причому щодня дискутували по кілька чоловік.

Отримання докторського ступеня було пов’язане з великими труднощами. Так, на одному з найбільш відомих медичних факультетів – в Монпельє – артист міг стати бакалавром не раніше, ніж через три роки навчання, потім слідувала дворічна практика, потім – іспит, після чого новому доктору вручали чотирикутний бере, золотий пояс, кільце і книгу Гіппократа. В обов’язковий ритуал входила також гулянка для колег і подарунки товаришам, причому в деяких університетах це передувало останній церемонії – присязі на вірність університету.

Особливо нудними були іспити в Сорбоні. Тут на схолара протягом дня – з шостої години ранку до шостої вечора – нападали не менш ніж два десятка опонентів (кожен диспутував по півгодини), причому сам схолар за цей час не мав можливості ні відпочивати, ні їсти, ні пити. У деяких університетах на честь нового доктора стріляли з гармати. (В університеті в Уппсалі, Швеція, цей звичай зберігся до сих пір.) В середні віки докторський ступінь прирівнювався до дворянства. Однак ступінь, отриманий в одному університеті, не відразу стали визнавати в інших. Перший відступ від цього звичаю пов’язаний з університетом в Тулузі: з 1233 року, за указом Папи, кожен, хто отримав там ступінь, мав право повсюдного викладання.

Університетські корпорації, що виникли в середньовічних містах з їх цеховим устроєм самі мали чітко виражений цеховий характер. Учень-схолар, підмайстер – бакалавр, майстер-магістр (у «артистів») або доктор (на старших факультетах). Схолари жили в «колегіях» (прообраз студентських гуртожитків) і ділилися на «нації» (прообраз земляцтв). На чолі корпорації – виборний ректор. При університеті були переплетники, переписувачі, книгарі – вони ж зазвичай лихварі, причому вони охоче брали в заклад рукописи; проте всі вони не були членами корпорацій. (Може бути, від тих днів пішов звичай, що існував ще недавно в Латинському кварталі Парижа: у перший день навчального року студенти урочистою процесією, в старовинних шатах, деякі – верхи на ослах, їдуть купувати папір.)

Члени корпорації були непідсудні міській владі і звільнялися від кругової поруки за борговими зобов’язаннями; вони мали свою печатку, свій прапор, свій герб. (Наприклад, сови – символ мудрості.) Освіта вважалася рисою, пов’язаною з приналежністю до духовного стану; звідси випливала обітниця безшлюбності, необхідна в багатьох університетах. Навіть у другій половині XVI століття в Парижі всім професорам, крім медиків, заборонялося одружуватися. Саме слово «декан» взято з чернечого побуту: так називали начальника над десятьма монахами. Одяг схолара, який нагадував чернечий, дуже повільно замінювався світським: шпагу студенти почали носити лише в першій половині XVIII століття.

Часто, повчившись в одному університеті, студенти переходили в інший – послухати знаменитого професора. На відміну від мандрівних лицарів студенти для цього збиралися в групи; інакше на ті часи, було небезпечно. Існувало спеціальне братство мандрівних студентів – так звані ваганти. Кошти для існування ваганти отримували від вистав у містах та від збору милостині. В Англії у 1388 році парламентським указом студентам було офіційно дозволено жебракувати, на це давався особливий дозвіл університету, щоб студентів не плутали з іншими волоцюгами.

Епоха Відродження різко оголила недоліки університетської схоластики. Бурхливий зліт гуманістичної думки не вкладався в канони середньовічної вченості. У Франції ще в 1530 році був створений «Колеж де Франс», в якому, на противагу скам’янілій програмі Сорбони, викладалися будь-які вільні курси. Платня професорам йшла безпосередньо з королівської скарбниці, а сам коледж разом з придворною капелою перебував у віданні дуже важливого сановника – «великого милостивого двору».

Далі буде.

Автор: А. Борисов.