Ольвія – міста друге життя. Продовження.

Ольвія

Першу звістку про Ольвію залишив нам «батько історії» Геродот. Він жив у V столітті до н. е. Він писав про високі стіни і вежі, про торгівлю ольвіополітів зі скіфами, про скіфського царя Скіла, який настільки перейняв грецьку культуру та звичаї, що збудував в Ольвії багатий палац і потайки, залишаючи своїх наближених за міськими стінами, жив у місті, носив грецький одяг і молився грецьким богам. Скіл погано скінчив — його скинули з престолу одноплемінники і вбив власний брат за тягу до знань і культури…

Про Ольвію I століття нашої ери розповідав своїм співгромадянам у 36-й «Борисфенітській» мові Діон Хризостом, який відвідав Ольвію через сто з гаком років після того, як місто розгромили кочівники-гети. Відомо, що ольвіополітом був відомий філософ Біон, а також вчений Посидоній Ольвіополіт. Посидоній написав велику працю про Океан, про припливи та відливи, книгу про Тирську країні, Аттичну та Лівійську історії. Жодна з цих книг до наших днів не дійшла.

Але тепер ми знаємо вулиці, якими він бігав у дитинстві, гімнасій, в якому Посидоній вчився, і ті «душові» кабінки, в яких він мився після занять.

Геродот у своїй історії згадав кілька скіфських імен, пов’язаних з Ольвією, і ще три імені своїх співрозмовників називає Діон. Зараз ми знаємо по іменах кілька сотень людей, що жили в різний час в Ольвії. За півтора вікову історію ольвійських розкопок археологи зібрали безліч документів: плити з державними декретами, написи на п’єдесталах статуй, списки громадян, написи на черепках судин. Відомі цілі групи осіб, які жили в один і той же час, імена їхніх синів та онуків, їх справи, їх історія. Ось один з прикладів.

До південно-заходу від агори член-кореспондент Академії наук України Л. М. Славін відкрив так званий «будинок Агрота». Тут, в самому центрі міста, в оточенні громадських будівель перебував свого роду «аристократичний квартал». Хід у будинок йшов з головної вулиці і приводив на широкий двір, навколо якого розташовувалися житлові приміщення. Наскільки багатим і витонченим був будинок, можна судити по залишках капітелей колон і пілястр, які його колись прикрашали.

Напис на чорнофігурній посудині називав його власника: «Агрот, син Діонісія». В цьому будинку було знайдено багато теракотових статуеток, мармурові статуї богинь Артеміди та Кібели. Знахідки показували, що Агрот походив із шляхетного і багатого роду, мабуть, був жерцем. Але чи достовірні ці припущення?

Ольвія

Ще в позаминулому столітті на Ольвії був знайдений п’єдестал від статуї. Напис на п’єдесталі свідчив: «Брати Агрот і Посидей присвятили статую своєму отцю Діонісію, жерцю, Дельфінію». З іншого напису ми знаємо що «Агрот, син Діонісія, цей вівтар присвятив Афродіті Понтії, будучи жерцем, і вінець, ціною в п’ять золотих».

Таким чином, Агрот, син Діонісія, жерця, в свою чергу став жерцем і, мабуть, заможною людиною: п’ять золотих — сума на ті часи чимала! Прикмети зійшлися. І час один: кінець III — початок II століття до н. е.

Цікаво, що про долю його брата Посидея теж розповів напис, тільки знайдений не в Ольвії, а на острові Делос в Егейському морі.

Десь близько 180 року до н. е. делосієць Ангон, син Харистія, вніс у народні збори пропозицію дарувати проксенію (право громадянства і пільги, з ним пов’язані) ольвіополіту Посидею, сину Діонісія. Пропозицію було прийнято і відображено на мармуровій плиті.

Мабуть, на відміну від брата Агрота Посидей не став жерцем, а вибрав собі торгову або дипломатичну діяльність, під час якої зміг надати якісь значні послуги делосцям…

Це — лише маленький приклад. Ольвійські написи відкривають абсолютно неймовірні можливості для подібних перехресних «перевірок». Ім’я Діонісія, батька Посидея та Агрота, стоїть в списках громадян, у яких простежується доля синів, онуків, а то й правнуків. Молоді люди, які продовжували свою освіту в Афінах, Мілеті, на Родосі і Делосі, мандрівники і торговці, дипломати і воїни.

…Кожен вечір, коли сонце скочувалося до степових курганів, ми з Олександром Миколайовичем поверталися на пустельне городище. Довгі різкі тіні тяглися по висохлій і потрісканій землі старих розкопок. Можна було бродити по величезних блоках стін, які описував Геродот, забиратися на цитадель, де експедиція Л. М. Славіна відкрила залишки казарм і арсеналу римського гарнізону, спускатися на берег, у Нижнє місто, розкопане ще «родоначальником» Ольвії Б. Фармаковським. Кожен квартал був не схожий на інший. У кожному з них відчувалася своя, тільки йому властива чарівність.

Ймовірно, стародавніх ольвіополітів так само тягнуло ввечері зі своїх будинків у місто. Куди? Мені здається, туди ж, куди зазвичай приходили і ми — в самий центр, на агору і теменос.

У кожному грецькому місті був такий теменос — святиня, серце поліса, де ріс священна гай і стояли головні храми.

Відкриття на Ольвії теменосів — теж заслуга Карасьова.

Теменос Ольвії — єдиний у світі. Причина та ж: ні одне давньогрецьке місто не збереглося у своєму первозданному вигляді. Чим благополучніше була його історія, чим довше існування, тим менше пам’яток попередніх епох зберігає його земля для археологів. І — навпаки.

Ми ходимо по плитах старих доріжок, зупиняємося біля вівтарів, проходимо в храмову огорожу. Тут, серед священного гаю, що виріс з маслин, які привезли з далекої батьківщини перші поселенці, піднімався головний храм ольвіополітів — храм Аполлона Дельфінія, покровителя купців та мореплавців. Від самого храму залишилося небагато: фундаменти, кілька плит облицювання цоколя, архітектурні деталі, на зразок керамічної капітелі колони, — все, що дозволило Карасьову реконструювати його повністю. Не зберігся і гай — лише ями від священних маслин. Але коли-небудь все це можна буде відновити — і не тільки в уяві…

Ольвія

Вздовж залишків огорожі стоять п’єдестали статуй. Тут височіла колись статуя Діонісія, батька Агрота та Посидея. Можливо, тут стояла статуя Аполлона, роботи афінського скульптора Стратоніда, і якась статуя самого Праксителя. Відомості про купівлю цих статуй знайдені.

Розфарбований червоними, чорними і білими смугами вівтар для спалення: вогонь, вугілля, попіл. Червоний похилий вівтар з жолобком для стоку — для кривавих жертвоприношень. Праворуч — залишки храму Зевса. Біля центрального вівтаря — масивні стіни: тут було сховище державної та храмової скарбниці. Священна водойма, — запас води на випадок облоги. Більше двох тисяч теракотових статуеток, сотні розбитих чорнолакових і чорнофігурних судин з присвятними написами були підняті з її дна — величезна колекція!

І — гордість Ольвії — головний вівтар з потужних блоків вапняку; ретельно підігнаних один до одного, скріплених по пазах розплавленим свинцем. Тут відбувалися державні жертвопринесення. Тут просив богів про попутний вітер і благополуччя відпливаючий ольвіополіт, і тут же він дякував за вдачу.

— Ось, бачите? — кінцем палиці Карасьов показує на великий камінь, що ніби навис в цементному футлярі над землею. — Ми залишили його спеціально. Це — репер. Він вказує на рівень нового теменосу, що виник в кінці IV століття. Чому саме в цей час? Справа в тому, що близько 331 року Ольвію осадив полководець Олександра Македонського Зопіріон. Взяти він місто не зміг. Бурхливе міське будівництво в кінці IV століття в Ольвії, ймовірно, було зроблено на честь перемоги над Зопіріоном. Але до часу будівництва на території старого теменосу перетворилося в улоговину — в місті навколо нього вже наріс культурний шар. Треба було піднімати рівень і тут. Але як? Руйнувати святині? Греки шанували богів, і ні у кого на таку справу не піднялася б рука. І тоді вони… поховали вівтарі! Так, так! Вони залишили на колишніх місцях вівтарі і п’єдестали статуй і засипали їх рівним шаром найчистішого лесу! Ось до цієї позначки. Випадок винятковий, неймовірний! І новий вівтар, вже мармуровий, скульптурний, був неначе надітий на старий… Наступні події, особливо гетський розгром, не залишили в теменосі Ольвії каменя на камені. У новому теменосі… А старий — старий зберігся таким, як бачили його ще греки. Хіба не дивно?

Ольвія — одне з вікон, широко відкритих в світ Еллади, у чудове дитинство людства.

Автор: Андрій Нікітін