Письмена великої Хараппи. Продовження.
Виявлення структури протоіндійських текстів, визначення граматичних показників, з’ясування типів відмін, тобто суто лінгвістичні дослідження, були нерозривно пов’язані зі змістовної розшифровкою окремих текстів, з пошуками стійких «смислових типів» збережених письмен. Статистика, математичний аналіз, машинна логіка були як би «відкинуті» в прадавню історію долини Інду з її міфами, віруваннями, досягненнями матеріальної культури — було абсолютно ясно, що кожне зображення на печатках, кожен символ «відгукнеться» на питання дослідників лише в тому випадку, якщо він буде питатись як свідок і учасник цієї історії.
…При розкопках Хараппи було виявлено велику кількість платівок з написом на обох сторонах. На лицьовій стороні зазвичай зображені знаки, складові якого-небудь блоку з перемінним знаком — курсором відмінку за припущеннями дослідників. На зворотному боці напис складався з одного блоку — знаку, що нагадує круглодону посудину, і декількох вертикальних рисок. Знайдений відбиток однієї з таких печаток, де поруч з написом майстер помістив зображення чоловіка з посудиною в руках, стоячого навколішки перед деревом. Якщо «читати» це як сцену жертовного узливання, то всю групу написів можна вважати свого роду «квитанціями», які свідчать про те, що обряд виконаний. Знак посудини з цифрами, очевидно, вказує або на кількість пожертвувань, або на порядок жертвоприношень протягом якогось циклу. Ці припущення, крім всього іншого, підтверджувалися і тим, що в дравідійських мовах слова з корінням «лити», «наносити» етимологічно пов’язані з поняттям «жертва». Тепер вже логічно зробити висновок, що блок на лицьовій стороні називає або того, хто здійснює обряд, або саму жертву.
Дослідники виявили й інші смислові типи протоіндійських написів. Крім «жертовних», були визначені «захисні», нанесені на серії печаток-талісманів, а також «храмові» — з іменами богів.
У результаті вчені розробили і опублікували (за кілька років до появи каталогу В. Махадевана) детальну і ґрунтовну класифікацію всіх зображень на печатках. А це вже, в свою чергу, дозволило відкрити багато нового в релігійно-міфологічних уявленнях протоіндійського населення.
Так, наприклад, виявилося, що жителі Хараппи ділили рік на три великих і шість малих сезонів, кожний з яких «захищала» певна тварина. Малі сезони «закріплені» за туром-єдинорогом, козлом, тигром, короткорогим туром, биком. За сезон розливу річок (один з великих сезонів) «відповідав» крокодил-гавіал, а за настання весняного і осіннього рівнодення — зебу та скорпіон. Саме тоді ж, мабуть, був визначений і шістдесятирічний цикл (так званий цикл Юпітера), якому слідували в Стародавній Індії в більш пізній час. Цей цикл ще в харапські часи був поділений на п’ять дванадцятирічних циклів. Символами циклу Юпітера стали зображення штандартів перед туром-єдинорогом: п’ять різних верхівок відзначали кожен «своє» дванадцятиліття, а дванадцять різних підстав штандартів вказували на конкретні роки. Крім того, судячи з усього, в Хараппі поряд з дванадцятиліттям і шістдесятирічним циклом існував і трьохсотшестидесятилітний.
Дослідники також встановили, що ще у протоіндійську епоху виникла і потім поширилася в астрономії Стародавньої Індії система «місячних будинків» або «місячних сузір’їв», що використовувалася для позначення днів місяця. Багато харапських назв «місячних будинків» зберігаються в астрономічних системах сучасних дравідійських народів.
Написи та лінгвістична археологія
Науковий пошук групи Ю. Кнорозова, таким чином, відкриває широкі перспективи для вивчення всієї культурної історії стародавніх індійців. Результати його вже зараз збагатили світову науку новими даними про соціальні відносини, міфологію, релігійні уявлення та культову практику творців однієї з найдавніших цивілізацій Землі. Навіть перші результати робіт вчених по дешифровці харапської писемності виявилися виключно важливими, наприклад, для такої дискусійної проблеми, як проблема спадщини харапської цивілізації. Протягом довгого часу вчені заперечували або, в крайньому випадку, недооцінювали вплив харапської культури на подальший історико-культурний розвиток Індії. Тепер же в результаті робіт Ю. Кнорозова і його колег виявилося можливим більш конкретно говорити про значний впливі харапських традицій на буддизм, індуїзм, джайнізм, на багато прийомів міського будівництва більш пізнього періоду, на соціальну структуру суспільства епохи вед і т. д.
Особливу важливість роботи групи Ю. Кнорозова мають для дослідження найбільш ранніх етапів розвитку дравідійської культури. До теперішнього часу дравідологи будували свої висновки про цей період, спираючись на матеріал писемних пам’яток дравідійських народів Південної Індії (кінець I тисячоліття до нової ери — середина I тисячоліття нової) і поки ще порівняно слабо вивчений фольклор дравидомовних племен. «Харапьский матеріал» відкриває перед дослідниками значно більш широку історичну перспективу.
Аналіз показав, що культурні терміни розподіляються в дравідійських мовах нерівномірно: деякі з них представлені етимологічно близькими словами у всіх мовах дравідійської сім’ї, інші відзначаються лише в окремих мовах Центральної та Південної Індії (цей «пласт» культурного шару можна назвати «прадеканським»); нарешті, третя група термінів поширена лише в кількох близькоспоріднених мовах. При цьому з’ясовується, що загальні дравідійські терміни відображають більш архаїчну стадію розвитку культури, ніж терміни «прадеканського» та інших культурних пластів. Так, загальний дравідійський термін «орати землю» спочатку означав щось на кшталт «копати, підривати, розривати». Поряд з цим дієсловом (а іноді замість нього) в окремих групах дравідійських мов представлені й інші терміни для оранки — дієслова, що за своєю внутрішньою етимологію означають «рвати, різати, розрізати».
Така зміна, очевидно, не випадкова: загальний дравідійський термін відображає, мабуть, етап «сапкового», а наступні — вже «плужного» землеробства. Іншими словами, збережена у всіх дравідійських мовах культурна лексика може дати нам більш або менш точну характеристику культури дравідів в період протодравідійської мовної спільності (що існувала, на думку лінгвістів, як ми вже писали, до кінця IV — початку III тисячоліття до нової ери).
Якою ж представляється культура протодравидів за даними «лінгвістичної археології»? Дослідження в цій області тільки розпочались, але вже зараз можна сказати, що в цей період протодравіди займалися кочовим скотарством та землеробством.
Дравіди знали ткацтво й основи гончарного ремесла. Лексика, пов’язана з будівельною технікою, свідчить про те, що вони будували свої житла з дерева, крили їх не тільки соломою, а й черепицею і т. д. На характер соціальних відносин вказують терміни, що позначають такі поняття, як «вождь» («старійшина»), «володар» (чого-небудь) — «господар», «слуга», «раб» («чоловік», «людина»), «брати в борг», «платити борг», «красти» («злодій») і т. д.
Група культових термінів показує, що система різних вірувань протодравидів в цілому відповідала рівню релігійних уявлень ранніх землеробських племен.
Можна відзначити, що деякі культурно-соціальні інститути, характерні для харапської цивілізації, що склалися, мабуть, вже в протодравідійський період, тобто приблизно за тисячу років до виникнення харапських міст. У цілому ряді дравідійських мов термін «Бог» означає одночасно «владика», «повелитель», «цар». Такий розвиток значення свідчить про те, що вже у протодравидів був так званий сакральний, тобто божественний цар, існування якого у Мохенджо-Даро і Хараппі було доведено дослідженнями вчених. У протодравідійському словниковому культурному шарі вчені «розкопали» багато термінів, пов’язаних з обмиванням («вмиватися», «очищати голову», «мастити тіло маслом» і т. д.). Отже, в протодравідійський період обмивання мало — як і у багатьох сучасних дравідійських племен — ритуальний характер.
Як же тут не згадати про кімнати для обмивання, що настільки вразили археологів в будинках міст долини Інду, і про знамениті «священні» лазні, відкриті в цитаделях Мохенджо-Даро? Ще одна характерна — хоча, може бути, на перший погляд не така вже й значна — деталь: за лексичними даними дравіди в IV тисячолітті до нової ери знали головним чином один тип зачіски — довге волосся, заплетене в косу і пов’язане вузлом на потилиці. Між тим саме цей тип зачіски зустрічається найчастіше на печатках і скульптурних зображеннях, знайдених в містах Хараппи.
Комплексне вивчення даних протоіндійської культури і писемності, з одного боку, і даних дравідійської «лінгвістичної археології» — з іншого, явиться, безсумнівно, важливим як для подальшого дослідження цивілізації долини Інду, так і для рішення питання про місце дравідійської етнокультурної традиції в давньоіндійському культурному комплексі.
Автор: Р. Бонгард Левін.