З історії мов. Частина друга.
Задовго до думки про створення штучної мови допоміжні мови народжувалися «самі собою», без допомоги вчених. При тісному зіткненні двох або багатьох народів життя виробляло змішані прислівники, як би особливі «міжнародні жаргони», що допомагали людям спілкуватися при торгівлі, обміні. У середні віки по узбережжю Середземного моря моряки, купці, мандрівники, ремісники, яким доводилося мати справу з іноземцями, користувалися особливим жаргоном, званим «лінгва франка». Це була химерна суміш зі слів, взятих з французької, турецької, італійської, арабської, грецької мов. Словом, кожен народ, який мав вихід до берегів Середземного моря, вніс свою лепту в цю мову-жаргон.
Середньовічна «лінгва франка» зникла. Але і в наш час у середземноморських портах є своя мова-жаргон, мова-посередник, іменований «сабір». Її утворили французька, грецька, італійська, арабська. Вони поєднали словники, а граматичні особливості цих різних мов стерлися.
Дуже цікава історія торгової мови «чинук», яку створили індіанці, що жили на величезній території Північно-Західного узбережжя Північної Америки, від Аляски до Каліфорнії. У неї входили слова різних прибережних індіанських племен, а в основу лягла мова племені чинук, що жило у пониззі річки Колумбії.
Спочатку на цьому жаргоні говорили тільки корінні жителі Америки — індіанці. Але з початку XIX ст., коли стала розвиватися хутрова торгівля, «чинуком» стали користуватися європейці — торговці хутром. І тоді в торгову мову-посередник стали входити понівечені англійські, французькі і навіть російські слова. Найбільше — англійські. У середині позаминулого століття в жаргоні «чинук» було близько півсотні англійських слів; через сорок років, у дев’яностих роках XIX століття їх було вже 570! У двадцятому столітті роль жаргону «чинук» пішла на спад; нині він майже повністю витіснений англійською мовою.
Англійська ж мова послужила основою двох мов-гібридів в інших частинах світу — Азії та Африці. «Кру-інгліш» або «брокен-інгліш» («зламаний англійський») — так називається мова-посередник, що зустрічається в Західній Африці, в Сієрра-Леоне, Ліберії. «Піджин-інгліш» — це мова-жаргон, який використовується моряками, плаваючими в Японії, південних морях, в Гонконзі, а почасти — по іншу сторону Тихого океану — в Каліфорнії.
Основа піджин-інгліш — китайська мова; але словник складається з англійських слів. Користуючись англійським словником, ті хто говорять на піджин-інгліш будують фрази, в яких суворо і точно дотримуються законів китайської граматики.
На островах Тихого океану поширена інша мова-посередник, вірніше, жаргон – посередник: так званий «біч-ла-мар». Ви, напевно, стикалися з ним в літературі, якщо читали оповідання Джека Лондона «Казки Південних морів» та інші романи і новели, присвячені опису Океанії.
Біч-ла-мар примітивна, як і всі інші мови-гібриди. Граматики в ній майже немає. Наприклад, щоб утворити множину, до єдиного числа додається слово «олл» («все»). «Всі говорять» — так передаються на біч-ла-мар слова «вони говорять». Відмінностей в роді біч-ла-мар також не знає. Мабуть, якщо ви почуєте фразу «Ця жінка, вона мій брат», ви не зрозумієте її сенсу. А на біч-ла-мар це означає: «вона моя сестра».
Словниковий запас, лексика також примітивні. Слів, що передають складні поняття, в біч-ла-мар немає. І щоб передати ці поняття, доводиться бути надзвичайно винахідливим. До речі, тубільці Океанії показують справжні лінгвістичні чудеса, спілкуючись з моряками на біч-ла-мар. «Великий ящик, ти б’єш по ньому, він кричить» — так називається рояль. А інший музичний інструмент, гармонь, буде називатися «маленька коробка, ти штовхаєш її, вона кричить, ти тягнеш її, вона кричить».
Мабуть, рекорд лінгвістичної спритності побиває визначення лисини: «трава його голови, яка померла». Втім, воно не єдине. «Ти не бачив білого чоловіка, кокосовий горіх якого не має трави?» — запитував на біч-ла-мар тубілець одного з островів Тихого океану. По-нашому це питання мало б звучати як «чи не знаєш ти білого лисого чоловіка?».
Але чи правомірно говорити про «мову»? Чи є «піджин-інгліш» або «біч-ла-мар» мовами? «Такого роду мовні утворення, — відповідає на це питання лінгвіст Володимир Андрійович Звегинцев, — ніяк не можна назвати мовами в повному сенсі цього слова. З тим, щоб обмежити їх від справжніх мов, їм надавалися різні назви: гібридні мови, мінімальні, компромісні, торгові, колоніальні, мови по нужді і т. д.»
Точну і чітку характеристику дав цим мовам-гібридам датський вчений Отто Есперсен: «Вони служать не всім цілям і завданням звичайних мов, але застосовуються в якості эрзаца в тих випадках, коли в розпорядженні немає більш багатої і кращої мови».
Звичайно, на худий кінець можна обходитися і такими мовами. Але в крайньому випадку можна спілкуватися без мови, з допомогою одних тільки жестів. Ось чому мови-гібриди зникають разом з колоніалізмом, зникають разом з ростом освіченості народів світу, із зростанням їхньої національної самосвідомості.
Словом, до вже сформованих самостійних мов приєднується цілий ряд нових, національних… А як же бути з мовою-посередником, міжнародним засобом спілкування? Чи можливо її створити чи ні?
Алгебра мови
«Штучна мова можлива, і можна встановити науку, від якої вона залежить. З її допомогою селянин буде легше судити про сутність речей, ніж нині судять філософи» — писав у 1629 році великий вчений і філософ Рене Декарт. По поданню Декарта, спільна мова має бути своєрідним логічним ключем до всіх наукових і взагалі людських понять. Він вважав, що «слід встановити методичне розташування всіх думок-ідей, подібно методично встановленим порядком природного ряду чисел. Подібно до того, як можна за один день навчитися на якій-небудь невідомій мові називати і писати всі числа до безконечності, таким же чином повинна бути знайдена можливість сконструювати всі слова, необхідні для вираження всього, що приходить і може прийти в людський розум. Все залежить від знаходження тих простих ідей, які властиві поданням кожної людини і з яких складається все те що люди думають».
Декарт висловив загальну ідею штучної мови — «знаряддя розуму». Інший великий вчений XVII сторіччя Лейбніц вказав на способи побудови цієї мови.
«Азбукою людської думки» повинна була би бути, на думку Лейбніца, ця загальнолюдська мова. Слова повинні в ній не тільки передавати ідеї, але і робити наочними їх співвідношення. Міркування повинні бути замінені обчисленнями, і мова стане своєрідною алгеброю думки, логічною алгеброю понять. Всі складні ідеї — комбінації простих ідей і понять. Подібно до того, як ми отримуємо всі подільні множення числа з неподільних (9 = 3X3, 121 = 11X11, 15 = 3X5 і т. д.), ми можемо отримати всі складні поняття з елементарних «атомів» сенсу. Логічні істини можуть бути отримані за допомогою арифметичних істин.
Але як говорити на такій мові? Лейбніц запропонував одягнути «азбуку людської думки» в звукову форму. Дев’ять цифр повинні відповідати першим дев’яти приголосним латинського алфавіту: 1 — це «бе», 2 — «це», 3 — «де», 4 — «еф», 5 — «ше», 6 — «аш», 7 — «ель», 8 — «ем», 9 — «ен». Десяткові розряди відповідають п’яти голосним: 10 — «а», 100 — «е», 1000 — «і», 10 000 — «о», 100 000 — «у». Одиниці більш високих розрядів можна позначати двоголосними комбінаціями (наприклад, мільйон — «ау» тощо). Завдяки цьому можна буде не тільки писати, але й говорити «мовою думки». Наприклад, число 81374 вимовляється як «мулодилефа» і т. д.
Ідеї Лейбніца принесли велику користь. Правда, не мовознавству, а математичній логіці та кібернетиці. «Алгебра думки» виявилася можливою лише при застосуванні її до самої вузької, самої суворої і як кажуть математики, самої «формалізованої» галузі людських знань. Але до живої природної мови вони абсолютно непридатні.
Справді, хто може вказати нам, а тим більш скласти «таблицю понять та ідей»? Як розкласифікувати ці поняття, за якими правилами? Хто може поручитися, що наша класифікація не довільна, не взята, як кажуть, «зі стелі»? Та й невідомо, чи можна порахувати, перерахувати всі людські поняття — може бути їх кількість нескінченна або, у всякому разі, практично настільки велика, що для нашої практики нічим не відрізняється від нескінченного. А адже це тільки сфера понять.
Область же людських емоцій, намірів, бажань і т. д. зовсім не можна класифікувати допомогою «азбуки думки». Занадто многозначна, складна, а часом і суперечлива та область людської свідомості, яка іменується «емоційним життям».
Лейбніц відразу ж зіткнувся з цими труднощами, ледь тільки почав розробляти свою «всесвітню мову». Він так і не закінчив роботи, залишивши лише нотатки про мову думки». Всі подальші спроби створити таку мову також закінчувалися невдачею. Надто відірвані від практики такі штучні мови.
Розробка «мови сенсу» з області лінгвістичної вже в позаминулому столітті перейшла в область логіки і самих абстрактних відділів математики. Замість безплідного створення «алгебри мови» вчені зайнялися розробкою «алгебри думки», розробленням, що увінчалося створенням кібернетики, механічної логіки «розумних машин» та інших електронних чудес, що до міжнародної мови-посередника відношення не мають.
Проте, спроби створити «загальну мова» тривали і на іншій, лінгвістичній, а не логічній основі. Перша штучна мова була створена в кінці позаминулого століття. Називалася вона трохи дивно: «волап’юк».
Але про це читайте в нашій наступній статті.
Автор: Ш. Лесовкін.