Історія та генеалогічні дослідження
Неможливо уявити собі труднощі, а також задоволення і користь генеалогічних досліджень, що ведуться з охопленням можливо більшої кількості колін. Коліно в даному випадку – генеалогічний термін, який позначає кількість предків. Він йде від дворянських вишукувань, в результаті яких сім’я оголошує себе шляхетною в стількох-то, наприклад, в шістнадцяти, колінах. Це означає, що всі 16 прапрадідів належали до дворянства.
Отже, мета досліджень – дістатися якомога далі. Але записи існують тільки з 1539 року. Цього року Франциском I був виданий едикт, який поставив в обов’язок всім кюре ведення книги, в яку їм належало вписувати хрещення, весілля і похорони парафіян. Власне кажучи, деякі священики вже вели щось на зразок таких книг, і можна сподіватися знайти записи, пов’язані з 1480 роком. Це межа і до того ж рідкісна вдача. На жаль, час справив своє спустошення, і багато з цих книг зникли. У 1792 році було засновано громадянський стан, парафіяльні книги були зібрані в меріях, де їх і можна ще знайти.
Теоретично, володіючи терпінням, можна поступово знайти імена, дати народжень, шлюбів і смерті наших дідів, прадідів, прапрадідів і т. д. Але дуже швидко опиняєшся захлеснутим їх кількістю, до того ж справа гальмується втратами в архівах. Деякі райони Франції виявляються в привілейованому становищі, наприклад, Бретань, де спадкоємність традицій, повага до релігійних інститутів і стабільність населення аж до 1800 року дають можливість для разючих поглиблень (близько п’ятнадцяти поколінь, в багатьох випадках до 1520 року).
У ході досліджень доводиться стикатися з однією, майже непереборною трудністю: надто часто зустрічаються прізвища. Мартени, що особливо цікавили мене, до 1700 року стали у Безьє настільки численними, що вже не було майже ніякої можливості з впевненістю спуститися до 1670 року. У Ельзасі інша проблема: предки-протестанти не мали постійних записів цивільних станів, і дуже рідкісні тут книги постраждали від громадянських війн між протестантами (гугенотами) та католиками.
Загалом, ціною 5-6 років роботи і з невеликими шансами на успіх, але все ж можна підняти шість-сім поколінь, тобто дізнатися імена 64 колін, що жили два століття тому, і добре число з 128 колін сьомого покоління. Робота над десятим поколінням вже неможлива.
Але Імплекс проявляється ще раніше. У моєму випадку він виявився в сьомому поколінні моїх Лангедонських предків (батьківська лінія) і між сьомим і десятим поколіннями бретонських предків (половина материнській лінії), інша половина (ельзаська) мала Імплекс досить віддалений – з восьмого покоління, але це лише припущення, зроблене на основі збігу прізвищ.
Злиття гілок в віялі предків у Франції, таким чином, для більшості з нас проявляється до 1700 року, тобто 250 років тому, а чим далі вглиб часів, тим це злиття більше у зв’язку з тим, що рух населення був незначним.
Переміщення населення з довколишніх сіл в напрямку міст починаються лише з 1750 року. Переміщення з міста в місто в межах однієї і тієї ж місцевості спостерігаються з початку революції (1789 р.) і навіть дещо раніше. До 1830 року починаються більш далекі переїзди. Всі ці тенденції відображають парафіяльні книги. Крім того, з них можна почерпнути і ряд інших цікавих відомостей: прізвища, наприклад, не були фіксованими аж до революції, їх написання було чисто фонетичним, звідки поява варіантів одного і того ж прізвища. На півдні існували чоловічі і жіночі варіанти прізвищ і т. д.
Нещодавно в Англії на основі систематичного дослідження записів цивільних станів зроблено дуже цікаве соціологічне дослідження. Воно дає приклад дивовижних можливостей, ув’язнених у величезній масі дат і сімейних подій. За умови, звичайно, обробки цих даних на комп’ютері.
Ця робота була пророблена Урсулою Каугілл, професором біології Піттсбурзького університету. Її робота над книгами записів цивільного стану міста Йорка йшла в деякому сенсі в напрямку, зворотному тому , про який говорилося тут. Вона відновлювала покоління, починаючи від більш віддаленого часу, розглядаючи долю дітей, що стають дорослими і визначаючи початок нової гілки. З цієї нагоди я можу дати цікавий матеріал, витягнутий з французьких робіт: якщо індивід нашого часу мав 1024 (максимум) предка, що жили в 1670 році, пара, яка жила в 1670 році, навпаки, дала життя (в середньому) 1 000 – 2 000 нащадкам, які живуть сьогодні. Іншими словами, всі французи – родичі, так як якщо 2 000 з нас походять від стількох же подружніх пар, які жили за Людовіка XIV, це склало б для 50 мільйонів тільки 25 тисяч пар. Але за Людовіка XIV на 20 мільйонів населення було 2 – 3 мільйони пар, тобто в сто разів більше. Це показує ступінь взаємопроникнення родоводів сучасного населення.
Автор: Ш. Мартен. (переклад з французької)