Княгиня Ольга
Спроба прокоментувати загадкові сторінки життя Ольги, спираючись на руський літопис і на відомі відомості про князів, які відкривають руську історію, не прояснила ситуацію. З достовірністю вдалося встановити тільки один факт: початкові глави «Повісті временних літ» представляють собою текст «Сказання про перших князів», доповнений сюжетами самого різного походження, вони мають мало спільного з реальною історією.
Несподіваним такий висновок назвати не можна. Про складний, мозаїчний склад «Повісті …» писали багато дослідників, починаючи з К. М. Бестужева-Рюміна, хоча основна заслуга тут належить А. А. Шахматову. Правда, у своїх реконструкціях він зупинився на тексті «Початкового зводу», не спробувавши виділити з нього «Сказання про перших князів» і прийнявши без застережень хронологічну сітку датованих подій і «порожніх» років. Тим часом, як мені видається, стрижнем, навколо якого збиралися літописні матеріали, було саме «Сказання …» (або – сага), що оповідає про Олега, Ігоря, Ольгу та Святослава. Може бути – і про синів Святослава, кінчаючи Володимиром, який хрестив Русь, проте без будь-яких богословських екскурсів, привнесених в текст пізніше.
Рюрик, як можна думати, в руській історії з’явився значно пізніше, його інородність «Сказанню …» і хронологічна відірваність від подій X століття досить очевидні. Набагато складніше питання про Аскольда і Діра. Ким вони були, де княжили – на Дніпрі чи на Дунаї? Пов’язані вони з набігом «чорноморської русі» на Константинополь, про що оповідає «диво про ризу Пресвятої Богородиці», чи ні? Чи прийняли хрещення і якою мірою правочинна реконструкція «Літопису Аскольда», запропонована українським істориком Брайчевським? На ці питання зараз неможливо відповісти.
Літературний характер «Сказання …» не викликає сумнівів. Розповіді про князювання Святослава та Олега-Одда – це тільки вільні варіації на задану тему. Однак щодо Ольги ситуація набагато складніша. Уважний читач давньоруського тексту «Повісті …» звернув увагу і на стилістичну єдність оповідання про помсту Ольги і про облогу Константинополя Олегом, і на явний стилістичний різнобій в оповіданні про поїздку Ольги в Константинополь, її хрещення, повернення додому і подальшої смерті. Власне, тут перед нами ніби два образи Ольги – енергійна, жорстока, самовладна правителька (в розмовах з імператором в Царгороді, у відповіді його послам у Києві), і – благочестива християнка, яка терпляче зносить норовистість сина, а потім і просто бабуся з онуками, яка потрапила в облогу.
Двом цим образам відповідає і стилістична двоїстість тексту, що змушує вважати, що перед нами результат багаторазової переробки «Сказання …», з якого перший його редактор з ідейних міркувань безжально викидав все, що здавалося йому зайвим. Навряд чи я помилюся, побачивши в ньому людину Церкви. На першому місці у нього стояла ідея навернення Ольги. Він знав, що вона закінчила життя християнкою, і тому заміняв в описі поїздки все, що здавалося йому незгідним з сюжетом, вписуючи в текст благочестиві сентенції.
Звичайно, редактор цей був чоловіком свого часу, притому, не побоюся стверджувати, – чоловіком руським. Він цінував мужність і неабиякий характер княгині, захоплювався її самовладанням і блискуче проведеною операцією проти древлян. Його анітрохи не збентежила язичницька жорстокість молодої вдови, стурбованої закріпленням київського престолу за малолітнім Святославом. Інша справа – Константинополь. Тут, на його думку, необхідна ґрунтовна редактура. Однак окремі фрази і ситуації він залишив без виправлення, і ми можемо по них судити про первинний текст або – вірніше – про те, чого в ньому не могло не бути.
По ходу нашої розповіді стане ясно, чому це так важливо. При першому читанні оповідання «Повісті …» про поїздку Ольги в Константинополь не викликає питань. Насторожує лише її відповідь послам імператора вже після повернення до Києва: з нього можна зрозуміти, що вона довго чекала прийому в палаці, будучи затримана на своєму кораблі біля причалів Золотого Рогу. Куди ж поділась ця деталь розповіді? У збереженому тексті її немає, але відповідь послам свідчить, що в «Оповіді …» вона була на своєму місці.
Загадкова і причина поїздки Ольги. Якщо житіє княгині досить розлого говорить про її співчуття християнству, про бажання хреститися саме в Царгороді, то «Повість …» цього ще не знає. Вона відтворює збережені редактором фрази «Сказання …», але нічого не говорить про причини поїздки. Мабуть, остання була вилучена редактором, не отримавши ніякої заміни.
Справді, до нас текст говорить лише про те, що «Ольга прийшла до Цесарограда», була прийнята імператором і «коли той побачив її настільки красиву і розумну, то здивувався її розуму і, розмовляючи з нею, сказав: «Придатна ти царювати разом з нами в столиці». З цього Ольга уклала, що імператором опанував біс хтивості, і вельми розумно заявила, що спочатку (тобто до того, як піти під вінець) їй слід хреститися. Коли ж маневр вдався і Ольга була хрещена за участю самого імператора, останньому нічого не залишалося, як із захопленням визнати: «Перехитрила ти мене, Ольга!».
Про цілковиту неісторичність розповіді я вже писав. Факт цей лише підтверджує висловлені вище припущення про неісторичність всього первинного «Сказання …» Але є ще одна обставина. Коментатори уривка захоплюються дотепністю руської княгині, однак не задаються питанням: а в чому, власне кажучи, проявилась хитрість Ольги? Вона зробила імператора своїм хресним батьком при хрещенні. Але якщо хрещення було дійсним, то ніякої хитрості в цьому немає. От якщо Ольга вже була хрещена, то значить вона прикинулась нехрещеною, щоб уникнути мереж, які розставив їй ласолюбний імператор. Тоді, звичайно, це хитра витівка.
Але якщо відбулося справжнє хрещення і в Київ Ольга повернулася новонаверненою християнкою, навряд чи б автор «Сказання …» зважився вкласти в її вуста таку відповідь послам її хресного батька! Уявного хресного – інша справа… Саме цей факт – початкове християнство Ольги – редактор «Повісті …» (або «Початкового зводу» 1039 року) прибрав з тексту – йому треба було розповісти про прийняття хреста княгинею з рук самого константинопольського патріарха. Як і автор «Сказання …», наступний редактор точно знав, що Ольга їздила до Константинополя, причому датував цю подію влітку 955 року. У якості відправної він взяв дату смерті Ольги – 11 липня 969 року (втім, дата ця нічим не підтверджена) і звістка про те, що після смерті Ігоря до її хрещення – минуло десять років, а після хрещення вона прожила близько 15 років.
Не будемо задаватися питанням, як могли з’явитися ці цифри. Нам вже відомо, що практично всі дати, що піддаються перевірці в цій частині «Повісті …» виявляються помилковими, за винятком хіба що повної (розгорнутої) дати договору Олега з греками. Що ж до дати невдалого походу Ігоря, то вона заснована тільки на неповній даті невдалого набігу русі на Константинополь у продовжувача хроніки Георгія Амартола. Там вказаний лише день липня і відповідний індикт, тобто порядковий номер року в черговому п’ятнадцятирічному циклі. При цьому треба пам’ятати, що XIV індикт припадає не тільки на 941 рік, а й на 896-й, коли йшла греко-болгарська війна, на 911-й, коли було укладено договір Олега, на 926-й, коли болгарський цар Симеон востаннє стрясав кордони імперії, і навіть на 971 рік, коли Цимісхій виганяв з Болгарії Святослава з його «чорноморської руссю» …
Чи можна повірити, що руси відзначали кожен XIV індикт черговим набігом на Константинополь?! І якщо перші дві дати (896 і 911 роки), як і остання (971 рік), відпадають з причини згадування в тексті договору Ігоря з греками імен Романа, Костянтина та Стефана, то 926 рік цілком може конкурувати з 941 роком. Помилковою виявилася і дата поїздки Ольги до Константинополя.
Я вже говорив, що існує опис прийому Ольги в імператорському палаці, складений Костянтином VII Багрянородним (він увійшов до його книги «Про церемонії») – тим самим імператором, якого чутка цілком даремно намагалася звинуватити в посяганні на цнотливість руської княгині. У Костянтина VII була дружина Олена – в її честь, ймовірно Ольга і отримала християнське ім’я «Олена», був син Роман ІІ – співправитель. До того ж – і це, мабуть, головне – Костянтин різко виступав проти шлюбів членів імператорської сім’ї з «варварами», до яких відносив слов’ян і русів.
В імператорському палаці Ольга була урочисто прийнята двічі – в середу, 9 вересня, і в неділю, 18 жовтня. Але в якому році? Згідно всіма розрахунками, вибирати доводиться між 946 і 957 роками. Думки істориків з цього приводу розходяться, проте більшість з них зараз схиляється, слідом за Г. Г. Літавріним, до першої дати – на неї вказує ряд обставин, пов’язаних з описом прийому Ольги, і вказівку на IV індикт в загальному описі цієї групи прийомів у палаці.
Автор: Андрій Нікітін.