Французька жінка 18-го століття. Її духовне обличчя.
XVIII століття можна назвати переважно жіночим часом. Це що підготувалось у салоні Ранбуйє ще в попередньому віці, зацвіло тепер пишним квітом — жінка є не тільки господинею у своїй хаті, у своєму родинному колі, але і поза стінами свого салону досягає впливу в літературі, мистецтві, науці і політиці. У салонах XVIII століття творилось і віддзеркалювалося культурне і політичне життя Франції. А вплив їх (салонів) сягав далеко поза межі держави. Повстало кілька славних салонів, з котрих кожний мав свою індивідуальність, певний характер і певне коло інтересів, залежно від вдачі й замилування самої господині, яка була душею такого салону. Одні салони були більше вчені та педантичні, інші присвячували час питанням мистецтва і літератури, тут формувались молоді таланти і вперше з’являлися сходячі зірки. В політичних салонах вирішувались важливі державні справи, обмірковувались закони, назначались міністри, зрештою саме в салонах підготовлялась велика французька революція. (Яку, пізніші радянські історики чомусь обізвуть «буржуазною».)
В першій половині XVIII століття салон маркізи де Ламбер продовжує традиції салону Ранбуйє і приймає у себе визначних людей того часу. Пізніше пані дю Дефран довший час гуртує біля себе помірно-консервативну частину суспільства. Скептичний розум господині надає салонові особливий тон. Вольтер, Монтеск’є, д’Аламбер бувають у неї частими гостями. Салон пані де Леспінас підтримує та поширює ідеї енциклопедистів. Салон княжни де Робекко є опозицією до енциклопедистів, тут пишуть про них їдкі сатири. Пані де Жофрен збирає в себе фінансову буржуазію та філософів: Дідро, Тома, барона Гольбаха, д’Аламбера та інших. Салон пані Бово славився вмінням вести розмову.
Все, що було вищого, духовного та інтелектуально у французькому суспільстві, об’єднувалось у цих салонах. Звідсіля походив холодний скептицизм Вольтера та гарячий сентименталізм Руссо, що проникав у всі закутини культурного життя Франції. Тут зароджувались і розквітали ідеї майбутньої революції і звідсіль поширились вони по всій країні і поза її межі. Жінка була душею салону і його прем’єр-міністром. Господиня салону, коли і не всіх чарувала своєю красою, завжди вирізнялась грацією, широким розумом і різнорідними здібностями. Французька жінка XVIII століття ніби прокинулася з довгого сну, зацвіла всіма схованими до того часу талантами, а підсвідомий свій світ відкрила життю і розбудила до творчості.
Господиня салону підтримувала розмову належним чином, тонко відводила кожному слушне місце, з тактом лагодила непорозуміння і протиріччя в розмові та вміла всьому надати відтінок простоти, свободи, легкості. Згодом недотепна жінка пізнішого часу звела ці славою покриті салони до чогось нудного, де ведуться банальні «салонові» розмови між «салоновими» дамами і «салоновими» панами про погоду й усякі плітки. Роль королівського двора, як покровителя науки і мистецтва блідна на фоні тогочасних салонів. Салони навіть починають впливати на її величність моду.
Не будемо вирішувати складного та заплутаного питання, чи доречним було це втручання жінки у суспільні та культурні справи, чи жінка щасливо розв’язала хоч один заплутаний вузол життя, чи навпаки, затягнула його ще крутіше, як запевнюють деякі чоловіки-історики. Та в будь-якому випадку на цілу добу XVIII століття жінка міцно наклала своє тавро.
Нова доба рішучо відвертається від всього, чим жила людина XVII століття, особливо під кінець панування короля-сонця. Велич, закон, порядок, симетрія, що є гаслами XVII століття пригноблюють нову людину — химерний настрій, самоволя, жива мінливість стає законом нового життя. Передовсім хоче нова людина життя своє уквітчати радістю і треба віддати їй належне, вона й досягнула цього. Існує тільки те, що радісне, втішне, про важкі та трагічні переживання, що часто випливають з лихої або журливої вдачі, не згадують ніколи. Любов — весела, легка як метелик — приємно, ввічливо, мило, без зайвих слів і сліз, клятви та всякого недоброго тону. Жінка вміє дбати, щоб день за днем минав радісно й безжурно, а дім її був затишним і привітним для гостей. Вперше звертається увагу на інтер’єр. Не величні пишні залі, де людині так зимно й нудно від важкого церемоніалу та штивного одягу, а затишні салони та привітні будуари з милою радісною обстановкою та легкою балачкою займають перше місце в житті.
Величній стиль бароко заступають скрізь веселим та жартівливим рококо. Нова людина інакше любить красу, природу, квіти. Її манить не так велике, як зворушливе почуття. У влаштуванні садів і парків XVII століття панувала передовсім симетрія, важкий символізм та різні хитромудрі вигадки. Новий вік вмів оцінити життя та химерність природи і своїм садам та паркам з багатими оранжереями, численними містками, альтанами, луками, гротами, замість зимної величі надав забарвлення привітності і легкості, якої вимагала його душа. Тою ж затишністю віє від краєвиду XVIII століття, бо пейзаж тісно зв’язаний з внутрішнім світом людини.
За жінкою новий світ пристрасно любить квіти. Квіти — це само життя, краса дана Богом і душа мистецтва. У квітах добачують всі чесноти — любов, ніжність, скромність і всі прогріхи — гордість, лінивство, пристрасть. Вони різнорідні як серця людей, одні радують нас, інші засмучують, усипляють, а навіть віщують смерть. Жінка більше, як коли не будь відчуває всі фарби, відтінки та запахи квітів. Сільська ідилія — пастушок і пастушка на тлі радісної землі та квітчастих левад — улюблений мотив XVIII століття. Доба ця, вразлива на різноманітність відтінків, створила свої фарби, ніжні і притишені — блакитну, фіолетову, весняної зелені, блідої троянди… в протилежність до яскравих насичених фарб попереднього століття.
Орнаментика часу основується на квітах, всюди бачимо гірлянди з квітів, кошики наповнені квітами; китички перев’язані стяжками або легко розкидані квіти по гладкому полі.
Рідкісним і розкішним цвітом свого часу була маркіза Помпадур. Їй закидають, що вона своєю безтямною пишнотою «проїдала» четвертину всіх державних доходів Франції і не розсудним протекціоналізмом довела країну до неминучої загибелі. Але у цієї геніальної куртизанки було дуже високорозвинене мистецьке чуття. Вона поєднала розум філософа з живістю і фантазією поета. При тому прекрасно танцювала, чудово грала на роялі, а своїм ніжним голосом співала не гірше першої співачки, вміла розказувати казки як Шехерезада. А передовсім чарувала собою оточення і володіла даром притягати до себе людей. З самої себе вміла видобути цілу гаму настроїв і переживань та передавати їх іншим. Вона ніколи не повторялася і перед королем з’являлася все новою істотою з невичерпаним джерелом фантазії та різнорідних талантів.
Між тим її роль в житті не була з легких, бо вимагала не тільки спритності, але і великого напруження волі. А щоб зберегти своє положення у придворній атмосфері з її неминучою сіткою інтриг і заздрощів, у маркізи мусіло бути чимало холодного розуму. Шлях королівської фаворитки не вистелений трояндами. Як довго вона в ласці — вона є все, а стратила ласку монарха, вплив її не тільки спадає до нуля, але вона ще й всіма принижена. Так пишна і горда Монтеспан, яка народила королю Людовику XIV вісім дітей, довгі роки будила заздрість своїх молодих суперниць, але пробила її година — і всі її покинули. Вона самітно покінчила своє життя, а смерть її не тільки не витиснула сльози з очей короля, але навіть не викликала людського співчуття.
Як бачимо, в повній свідомості інтенсивного життя салону, жінка XVIII століття стала по новому дивитися на себе, на свою красу і своє призначення в житті. Горда та педантична жінка XVII століття в своїй величавій поставі підкреслює тілесну красу. Увага жінки XVIII століття звернена не на тіло, а на лице, як дзеркало її душевних переживань. Рухливість, грація, багата міміка виразів обличчя, постійні контрасти в ньому — ось нова жінка. Багатий, психічний зміст її душі ціниться нарівні з фізичною красою та, мабуть, навіть більше. Вона вже не бездушний фізичний апарат, а жива істота з численними відтінками переживань, уяви і почуттів. Доба сентименталізму, не раз така смішна і наївна, відкрила цілий скарб людських почуттів і багацтво найтонших взаємовідносин між людьми, основаних на симпатії, дружбі, коханні, довірі; а французький словник збагатився великим запасом різних прикметників для означення ніжності, ласкавості, поваги, привітності, обожнювання, краси, вроди… Жінка цих часів прегарно вміла розбиратися в хаосі власних почуттів і читати в чужих серцях.
Автор: А. Свенцицка.