7 чудес стародавнього світу

Чому тільки марнославне людство не намагається присвоїти звання “восьмого чуда” світу! Список восьмих чудес настільки великий, що навряд чи навіть найзапекліший споживач друкованої продукції і телевізійних програм зуміє пригадати хоча б десяту його частину. Але найкумедніше полягає в іншому – СІМ ЧУДЕС СВІТУ теж мало хто зможе назвати, а якщо і назве, то це все-таки буде йому коштувати деякої (частіше чималої) інтелектуальної напруги. Причина проста: семи чудес світу просто не існує.

Чудеса, звичайно ж колись були. Принаймі, у III столітті до нашої ери, коли вони були «канонізовані». З тих пір багато води витекло, а з нею і чудес. Залишилося лише одне, яке назве будь-який трієчник, – єгипетські піраміди.

Греки, описали та систематизувати чудеса старовини, вони вибирали їх не тільки за принципом мистецтва творців, але і по грандіозності. Важко уявити собі в цьому списку підковану блоху, як і взагалі що небудь мініатюрне. Греки зі своїми богами були на короткій нозі, але при цьому дещо комплексували перед могутністю небожителів, а тому віддавали перевагу тим витворам людських рук, що простягалися вшир і вгору, намагаючись наблизитись розмірами Олімпу.

Тож не випадково під номером один у списку семи чудес значаться єгипетські піраміди. Втім, є ще один резон: це диво – саме древнє. Найбільшій піраміді – піраміді Хеопса – близько 5 тисяч років. До тих пір поки інженер Ейфель не спорудив свою вежу в Парижі (а це сталося лише у 1889 році), піраміда Хеопса була найвищою спорудою на Землі. По молодості ця піраміда мала зріст 147 м., але до старості втоптана до висоти 137 м. Її площа не змінилася, і як і раніше для того, щоб оглянути її з усіх боків, потрібно пройти по колу кілометр.

Решта чудеса відомі нам тільки за працями істориків (головним чином, давньогрецьких) і більш пізнім вишукуванням археологів.

Під номером два в оповідях грецьких авторів виступають Сади Семіраміди, вони знаходились в столиці ассірійського царства Вавилоні. Правда, як виявилось пізніше, грецькі історики були ті ще наукові автори – створювали свої твори не тільки на основі історичних фактів, але керувались і вигадками. Так, з’ясувалося, що сади були створені зовсім не під час правління Семіраміди, а набагато пізніше, коли країною правив цар Навуходоносор. Той самий біблійний лиходій, який зруйнував Іудейське царство. Стверджувати, що створення їх спонсорувала Семіраміда (яка померла років за триста до народження Навуходоносора), все одно що приписувати написання «Лоліти» Симеону Полоцькому.

Навуходоносор, хоч і був відомим злодієм, дуже кохав свою дружину, мідійскую царівну. І щоб зменшити її тугу за зеленими лісам батьківщини, подарував їй цілий оазис. Сади розташовувались на широкій чотириярусній вежі, яруси з’єднувались широкими драбинами з білого та рожевого каменю, підтримуваними колонами. Сади прожили кілька століть, а потім сильна повінь розмила стіни палацу, звалилися склепіння і колони вежі. За дві тисячі років від садів не залишилось навіть руїн.

Третє чудо світу – храм Артеміди Ефеської – багато хто пам’ятає і зараз. І не тому що знають щось про цей храм: мало хто скаже, де, коли і навіщо він був побудований. Згадується він найчастіше у зв’язку з ім’ям Герострата, який спалив знаменитий храм, щоб вписати своє ім’я в історію. Як не прикро, всупереч старанням грецьких правителів, які заборонили своїм історикам будь-яке згадування палія, ім’я цього варвара в історію увійшло (можливо, вже у стародавніх греків були свої бульварні видання?).

За переказами, будівництво храму Артеміди тривало, 120 років. А простояв він всього близько 100 років, до того моменту, як в 450 році до н.е. Геростратом опанувала божевільна ідея. У IV столітті до н.е. храм з деякими змінами був відновлений, але через сім століть готи, що вторглися в Ефес розграбували святилище Артеміди. Пізніше внесли свою лепту і християни, які використали мармур храму для своїх будівель. Але найстрашніші руйнування заподіяв святилищу болотистий грунт, на якому його побудували, щоб уберегти храм від наслідків землетрусів.

Ще одне чудо світу – статуя Зевса Олімпійського, була створена знаменитим давньогрецьким скульптором Фідієм в середині V століття до н.е. для однойменного храму. Величезна статуя сидячого на троні Зевса (не менше 17 метрів у висоту) була зроблена зі слонової кістки, а одяг і вінець небожителя – із золота. Чорний мармур підлоги храму повинен був стримувати блиск золота. Згідно з легендою, коли закінчивши свою роботу Фідій увійшов вночі у храм і запитав: «Чи задоволений ти, Зевс?», – Пролунав грім, і мармурова підлога тріснула. Це Зевс відповів: «Так».

Статуя Зевса загинула в V столітті під час пожежі в Константинополі, куди вона була перевезена за наказом візантійського імператора Феодосія II.

П’яте диво світла – Гелікарнасський мавзолей – створювалася довше, ніж будь-яка піраміда. Померлий в 353 році до н.е. цар Мавсол ще за життя почав будувати в столиці свого царства (нині це турецьке місто Бодрум) мавзолей для свого поховання. Після його смерті будівництвом храму керувала цариця Артемісія. Потім храм будував їх син, а закінчені роботи були тільки при онуці Мавсола й Артемісії. Весь цей час в будівництві були зайняті кращі грецькі архітектори та скульптори.

Чудовий мавзолей ще задовго до закінчення будівництва був зарахований до чудес світу, і навіть війська Олександра Македонського, які згодом захопили і розграбували Гелікарнас, мавзолей не чіпали. Він простояв аж до XV століття, не зруйнований ні численними землетрусами, ні пожежами. Знищили його хрестоносці, які побудували з фрагментів мавзолею фортецю святого Петра. У кріпосні стіни замість каменів вмуровували цілі статуї і плити з чудовими рельєфами. Потім хрестоносців з Гелікарнасу вигнали турки і з замку святого Петра зробили фортецю Бодрум.

У XIX столітті мандрівники, більш освічені, ніж лицарі-хрестоносці і середньовічні турки, звернули увагу на те, що в стіни середньовічного Бодрума вправлені плити з античними рельєфами, що зображують битву греків з амазонками. Англійський посол заметушився, добився дозволу виламати плити і відправив їх у Британський музей. Побачивши рельєфи, один з охоронців музею по імені Ньютон поїхав в Бодрум і, поки делегація протягом дев’яти місяців чекала від турецької влади дозволу на вилучення з кріпосних стін інших античних деталей, знайшов місце, де знаходився сам мавзолей. З незліченних мармурових уламків, знайдених там, вдалося зібрати двометрові статуї Мавсола і Артемісії і фрагменти інших скульптур, що прикрашали мавзолей.

Шосте чудо – Колос Родоський – будувався всього 12 років. Згідно з легендою, боги підняли грецький острів Родос з дна моря на прохання бога Сонця Геліоса. Тому Геліос вважався покровителем міста та його статуї прикрашали родоські храми. Після перемоги у битві з сорокатисячним військом острову Родосу дісталася в спадок від біглих ворогів купа металобрухту у вигляді дев’ятиповерхової облогової машини галеполіди. Залізо вирішено було продати, а на виручені гроші побудувати Геліосу колос (так стародавні греки називали статуї, висота яких набагато перевищувала людський зріст).

Величезний бронзовий колос вийшов заввишки близько 40 метрів. Голова, яка стояла на мармуровому постаменті бога, здавалося, досягала небес. Зі всього грецького світу на Родос спрямовувалися мандрівники, щоб подивуватися на чергове чудо світла. Але родосці раділи недовго – колос простояв всього 56 років. У 222 році до н.е. під час сильного землетрусу статуя Геліоса зруйнувалася. І хоча жителі острова не один раз робили спроби відновити чудо, всі вони закінчувались крахом. Але навіть повержений колос дивував приїжджих: лише деякі могли обхопити обома руками великий палець руки статуї. Уламки колоса пролежали на грецькій землі до 977 року н.е., коли їх продали якомусь купцю, який занурив останки на 900 верблюдів і відвіз у невідомому напрямку.

Сьоме (і останнє!) чудо світу було побудовано недалеко від Олександрії, на острові Фарос, в 280 році до н.е. Це була триповерхова вежа маяка висотою 120 метрів. За архітектурою маяк чимось нагадував проект сумно відомого московського Палацу Рад, тільки на його верхівці замість статуї Леніна розташовувалася фігура бога морів Посейдона. Під Посейдоном знаходився ліхтар, забезпечений цілою системою металевих дзеркал. Маяк служив і фортецею, тому що в його приміщеннях міг розміститися великий гарнізон, а система дзеркал дозволяла вести спостереження за морем і виявляти ворожі кораблі задовго до того, як вони з’являлися поблизу міста.

Про бронзові статуї, що прикрашали маяк розповідали чудеса. Одна завжди вказувала на сонце на всьому шляху його руху і опускала руку, коли сонце заходило. Інша відбивала кожну годину. Третя вказувала на море, коли з’являвся ворожий флот, і навіть видавала крик, якщо він опинявся близько. Може, так воно і було. Нам не залишається нічого іншого, як залишити це на совісті все тих же давньогрецьких істориків: в XIV столітті маяк звалився під час землетрусу. А потім його уламки, як і водиться, були використані для будівництва фортеці. Тепер тут єгипетський форт.

Ось такі сумні історії. Майже все, що греки включили в свою «книгу рекордів», давно зникло з лиця землі. Адже що цікаво: збереглося тільки найдавніше, найперше чудо. Може, й треба було цим закінчити? І пили б ми зараз кампарі з апельсиновим соком в Садах Семірамідах (Навуходоносора, вибачте). Попереджали ж давні греки про рок.

Раз збереглося тільки перше «чудо», значить, все, що отримує порядковий номер більше одиниці, – приречене. Навіщо ж ми всі носимося з номером 8?

Автор: Віктор Герасимов, Марія Поваліщева.