Галілео Галілей – і все таки вона рухається
Давним давно, в далекій при далекій галактиці, коли ще не космічні не кораблі не бороздили не простори не нашого всесвіту, десь на задвірках чумацького шляху жила-була одна зелена планетка, яка весело вертілась навколо маленької зіроньки. І на цій планеті жили всякі різні цікаві істоти, малесенькі комашки та мурашки, у воді плавали рибки (та рибіща), в повітря літали пташки, а по землі бігали, лазили, повзали різні тваринки, але самими цікавими з них всіх звісно були загадкові розумні істоти з двома руками, ногами та головою зверху, які називали себе людьми, а свою планету Землею, а маленьку зіроньку (яка не така вже і маленька) Сонечком. От тільки люди ці (себто ми з вами) не завжди були такими розумними та підкованими (хоча і зараз ми не надто розумні) зокрема у питаннях астрономії, і по наївності (чи може просто з дитячої любові до гарних казок) на протязі віків вірили у різні цікаві нісенітниці. Скажімо, що наша Земля плоска, та стоїть на трьох велетенських слонах, які в свою чергу стоять на ще більш велетенській черепасі (А може і справді стоїть?).
Але з часом серед людей стали з’явились всілякі розумники, які себе гордо називали вченими та досліджувати все-все-все. І ось вже один юнак, хоча не просто якийсь юнак, а син самого Єгипетського фараона, та заодно один з найбільших вчених свого часу, пан Евклід Птоломей відкриває велику наукову сенсацію (звісно, на той час) – Земля то кругла! Отакої, і не має ніякого краю землі, з якого можна звалитись, та впасти на голову чи то бідним слоникам (які без вихідних та відпусток, бідолахи змушені тримати наш світ на своїх могутніх спинах), чи то гігантській черепасі чи ще комусь. Згодом це підтверджують і інші вчені дослідники, та просто мандрівники, скажімо, великий мореплавець Фернандо Магеллан, який спеціально плавав аж за «Кудикіні гори» аби переконатись, що Земля кругла. І переконався, емпірично, здійснивши першу навколосвітню подорож.
Але кругла то кругла, хай собі буде круглою, от тільки чому в одну пору року тепло, а в іншу холодну, чому на протязі дня то світло, то темно, – очевидно такими питаннями мастили собі голову вчені давніх часів, які одного прекрасного і може навіть сонячного дня дійшли геніального висновку: все просто, Сонце крутиться навколо Землі! Саме так, це твердження було прийнято за незаперечну науково істину, аксіому і люди на протязі багатьох віків свято вірили у те, що наша маленька планетка під назвою Земля ні багато ні мало, а центр всесвіту і все крутиться навколо неї, і сонце, і зорі, і всі інші планети. Всі вірили, поки одного теж прекрасного і можливо сонячного дня 18 лютого 1564 року у сім’ї збіднілого італійського аристократа Вінсенто Галілея не народився хлопчик – Галілео Галілей.
У 1575 році сім’я Галілеїв переїздить до Флоренції, тодішньої Мекки мистецтва, науки, справжньої колиски італійського ренесансу. Батько віддає сина вчитись в школу при монастирі Воламбросо, де він вивчає так званих 7 мистецтв: граматику, риторику, діалектику, латинських та грецьких письменників. Батько хоче, щоб син став лікарем, вважаючи це самою почесною та водночас прибутковою справою, але маленький Галілео захоплений, та де там захоплений, просто заворожений, закоханий до нестями у геометрію та математику, з їхньою таємничою магією чисел та форм. Ось вже у 1581 він поступає у Пізанський університет, де знайомиться з своїм першим та улюбленим вчителем Стілео Річі, який на своїх заняттях не тільки натхненно розбирає всілякі математичні проблеми, а і застосовує математику до практичної механіки та особливо гідравліки.
Трохи пізніше відбувається зустріч ще з одним знаним математиком – Гвідо Убальдо дель Монте, автором підручника по механіці. Він моментально оцінює більш ніж високі математичні здібності юнака та займаючи високу посаду генерального інспектора всіх фортець та укріплень у Тоскані рекомендує ще юного Галілео Галілея на місце професора в Пізанському університеті. Невдовзі до нього доходять вісті про винахід нового інструменту для спостереження за віддаленими об’єктами, так званих голландських трубах.
І ось вже Галілео Галілей демонструє дожу Венеції (який довгий час був покровителем талановитого вченого) свій геніальний витвір – перший в світі телескоп, зі збільшенням в 30 разів, з допомогою якого він захоплено спостерігає зоряне небо. І виявляється, що поверхня Місяця дуже схожа на поверхню Землі, вона така сама нерівна та гориста, що у Юпітера є, принаймі, 4 супутники – 4 наших місяці, а зоряний (він же Чумацький) шлях складається щонайменше з мільярдів зірок! Просто неймовірно! І що саме головне – ніяке Сонце не рухається навколо Землі, а навпаки це Земля (та усі інші планети) рухаються навколо Сонця, а саме Сонце – лишень одна з багатьох зірок нашого нескінченого всесвіту. На той час то була просто бомба.
Вже через два роки величезним тиражем виходить перша книжка Галілея – «Зоряний вісник» з оглядом всіх його телескопічних відкрить та одкровень. Вона справді мала ефект бомби, тільки бомби звісно не в буквальному, а у переносному – себто інтелектуальному сенсі, коли старі непохитні догми та теорії руйнуються немов карточний дім. А Галілео Галілей водночас стає чи не самим знаменитим (а заодно і чи не самим скандальним) європейським вченим, про нього говорять по цілій Європі, його порівнюють з Колумбом, а французький король Генрих IV навіть «скромно» просить Галілея: «і в його честь відкрити яку небудь зірку».
Однак такий стан справ подобається далеко не всім, найбільшими критиками системи Галілея стає католицька церква, і особливо «свята» інквізиція, яка в ті часи могла ще файно когось підігріти на вогнику. Що невдовзі зробила ще з один не менш великим вченим, сучасником Галілео Галілея, колишнім монахом-домініканцем Джордано Бруно.
А на подальшу зустріч із Галілеєм приходьте вже у наступній статті.