Дивовижні історії Геродота

Геродот

«Перед вами виклад дослідження, початого Геродотом з Галікарнаса з тим, щоб не дозволити часу безслідно поглинути події, що відбуваються в житті людей, щоб нащадки могли гідно оцінити великі і дивовижні діяння греків і варварів, а головне, не забули причин, що призвели народи у війну».

У цій передмові до «Викладу подій» Геродот дав, мабуть, перше визначення завдань і самого предмета історичної науки. Шістдесятьма роками раніше його попередник Гекатей Мілетський, який головним чином намагався переосмислити на більш раціональній основі легенди, що складають міфологічну спадщина греків, визначав свої наміри таким чином: «Так говорить Гекатей Мілетський: я описую речі остільки, оскільки вони здаються мені правдоподібними; по суті, легенди греків численні і забавні, принаймні, на мій погляд». Таким чином, стверджуючи і навіть перебільшуючи право автора на особливу думку, він у той же час вказав на дві основні вимоги, що пред’являлися в світі еллінізму до історичних творів: стиль і правдоподібність.

Однак Геродот зрозумів своє завдання інакше. Він не прагнув дати власне тлумачення того, про що розповідав (найчастіше він протиставляв різні версії, які йому вдалося зібрати), він просто викладав результати своїх досліджень. Історія в його розумінні була одночасно науковим пошуком і захоплюючим оповіданням. Саме в його творчості особливо яскраво проявилося все те, що століттями формувало дві основні складові частини грецької історичної думки, час від часу схилятися то до одного, то до іншого полюсу, але завжди визнавати пріоритет правдоподібності (причому це відноситься і до авторів, які віддавали перевагу художньому викладу матеріалу).

ОПОВІДАЧ

Коли Геродот визначає свій твір як «виклад результатів досліджень», під цим треба розуміти не тільки письмове, а й усне оповідання. У «Викладі подій» усна і письмова традиції тісно переплетені. Мабуть, Геродот влаштовував публічні читання своєї праці, що складається з декількох окремих уривків. Це припущення підтверджують зустрінуті в тексті натяки на реакцію публіки, та й сама структура прози.

Звичайно, це сильно позначилося і на композиції, яка може здатися надто фрагментарною через нескінченні авторські відступи, що то і діло нашаровуються один на одного і нагадують не те китайські скриньки, не те російські матрьошки. За вдачею швидше живописець, ніж скульптор, Геродот досконало володіє мистецтвом оповідача і вміє захопити читача за допомогою якої-небудь деталі, епізоду, персонажа.

Він часто просто переповідає почуте від когось. Так, повість про перемогу афінян над персами в битві при Марафоні він пов’язує з історією якогось Епіселоса, який позбувся в цій битві зору, хоча і не був поранений: «Я чув, що Епіселос так розповідав про те, що трапилося з ним нещастя: йому здалося, що перед ним постав величезний гопліт з бородою такої довжини, що вона покривала весь його щит; привид обігнав його і вразив воїна, що стояв поруч. Така розповідь Епіселоса в тому вигляді, як мені її передали». Було б невірно бачити в цьому епізоді всього лише один з численних прикладів використання Геродотом усної інформації. Тут застосований прийом багаторазового дзеркального відображення: Епіселос розповідає свою історію якимось людям, ті її повторюють, їх чує Геродот і в свою чергу переказує те, що дізнався від них.

Тут автором керувала не тільки пристрасть до всіляких чудес і дивина – в чому настільки часто дорікають Геродоту, – але ще й бажання заінтригувати, здивувати. Будучи сам надзвичайно цікавим, він вмів пробудити цікавість читача. Він хотів розібратися в кожній неясній деталі, у звичаях будь-якого народу; його цікавило буквально все: події, винаходи, пам’ятники, будь то палац-лабіринт на острові Мойріс, єгипетські піраміди чи вавилонські стіни. А щоб задовольнити спрагу пізнання, Геродот подорожував, всюди розпитував тих, хто добре знав інші країни, – вчених, жерців і взагалі самих різних людей, імена яких не збереглися. «Бажаючи дізнатися, я запитую».

Мета цього шаленого пошуку знань ясно виражена у вступі до «Викладу подій»: історик повинен боротися з часом і вирвати з його влади все, що вважатиме гідним пам’яті. У ті часи в містах і храмах Греції були особливі люди – мнемони, завданням яких було зберігати, запам’ятовувати і записувати події священної і людської історії. Але роль історика набагато вище, ніж чисто адміністративна, юридична та релігійна роль мнемона. Діяння людей і предмети культури (ерга), які він згадує, повинні зберегти Клеос – ореол слави. Геродот в якомусь сенсі виступив як продовжувач традицій епічної поезії. Але поет описує подвиги героя, а історик – вчинки людей.

Саме завдяки своїй допитливості дослідника і мандрівника Геродот значно розширив рамки історичного твору. Він не міг обмежитися викладом міфів, генеалогічних таблиць, історико-етнографічних характеристик різних народів і спільнот. А оскільки він хотів висвітлити предмет свого дослідження якомога ширше, йому довелося ретельно відбирати фактичний матеріал, адже той, хто вирішив сконцентрувати свою увагу на області «великих і дивних діянь», не може фіксувати все підряд.

Геродот свідомо відводив настільки значне місце розлогим авторським відступам. В одному місці він прямо говорить: «У моєму логосі (мові) найголовніше якраз і є відступ». Щоб зрозуміти такий підхід, немає потреби посилатися ні на сучасні авторитети, ні навіть на більш пізніх грецьких авторів, твори яких, розраховані виключно на читачів, вони здаються композиційно більш досконалими. В оповіданні, адресованому насамперед слухачам, а вже потім – читачам, усна манера викладу найчастіше визначає не тільки форму, а й відбір матеріалу. Недостатньо, щоб історичні деталі що-небудь викривали або викликали захоплення, потрібно, щоб ці славні або ганебні діяння були ще й цікавими і не тільки задовольняли цікавість оповідача, а й зачіпали якісь струни в душах тих, хто складає його аудиторію.

ДОСЛІДНИК

Звідки ж Геродот черпав матеріал? Поряд з описом подій, що відбувалися в грецьких містах в 6-5 ст. до н. е., значну частину його твору займає виклад історії та звичаїв народів, об’єднаних під владою Персії (або таких, як, наприклад, скіфи, яких перси безуспішно намагалися підкорити). Але кульмінацією оповідання стало, звичайно, зіткнення греків і персів, якому присвячена чи не половина роботи.

Таким чином, Геродота цікавив не один якийсь народ чи, скажімо, грецьке місто і навіть не сама Греція; він не споруджував бар’єрів, нікому не виявляв зневаги – одним словом, не вважав, що греки істотно перевершують інші народи, презирливо іменовані варварами. Син своєї епохи, що затвердила завдяки працям філософів-софістів культурний релятивізм, уродженець місцевості, розташованої на кордоні між Сходом і Заходом, він був наділений допитливістю, увагою і почуттям поваги до інших народів.

І все-таки Геродот дивився на навколишній світ очима істинного грека. Слідуючи чисто еллінській традиції бачити в інших власну протилежність, він представляє нам звичаї інших народів як антитезу грецькому укладу життя. Наприклад, єгиптян він описує так: «Тут ходять на ринок і займаються торгівлею жінки, а чоловіки сидять вдома і тчуть… Чоловіки носять поклажу на голові, а жінки – на плечах». І нарешті: «Греки пишуть і перекладають камінчики під час рахунку зліва направо, єгиптяни ж роблять все навпаки: вони пишуть і рахують справа наліво, але при цьому стверджують, що саме вони роблять все належним чином, а інші – шиворот-навиворіт».

Таким чином, оцінка, а отже, і тлумачення будуються за принципом протиставлення. Але Геродот не забуває і про подібність. Він завжди чесно вказує на неї читачам. Наприклад, говорячи про спартанців, він підкреслює, що їх звичаї, пов’язані з смертю правителя, нагадують «обряди азіатських варварів», та й сам цей народ схожий «на єгиптян: у тих і у інших звання глашатая, флейтиста і кухаря передається у спадок» .

Якщо Геродот і не зайшов так далеко, як Фукідід, який стверджував, що греки самі колись жили як варвари; якщо він і дотримувався дистанції між двома світами, то все-таки робив це не до такої міри, щоб представити їх якимись монолітними блоками, один з яких систематично підпорядковує собі інший або залишає його далеко позаду в галузі культури. Він, хоч і не рівняв варварів з греками, все ж інколи визнавав за ними першість. Так, він зауважив, що багато грецьких божеств запозичені у єгиптян, і на підставі цього зробив висновок, що єгипетська цивілізація древніше грецької, що у персів є свої чесноти.

«Виклад подій» завершується таким повчальним епізодом. Прагнучи переконати своїх підданих відмовитися від ідеї захоплення більш родючих земель, цар персів Кір II звертається до воїнів зі словами: «Греки вважали за краще залишитися на мізерних землях, але зберегти свободу, знехтувавши участь рабів, плекати на щедрих полях багатий урожай для інших». У його вуста вкладена істина, адресована якраз в першу чергу грекам. Аналогічним чином Геродот переніс «на перський грунт» суперечку про основні форми державного устрою – демократію, олігархію і монархію. Перси, звичайно, чужинці, вороги, але ж вони теж люди. Хіба вони, хоча б чисто теоретично, не можуть бути схожі на греків, так само як і греки в чимось нагадувати варварів?

З іншого боку, Геродот на відміну від своїх послідовників зовсім не прагнув переказувати міфи чи розгортати весь ланцюг подій, починаючи з самих витоків або традиційних віх грецької історії. Область його дослідження – мідійські війни і життя покоління, яке передувало участі в них, – являє собою порівняно недавній для нього період. А описувати давніші часи – справа поетів і тих, хто вивчає генеалогію. Точно так же підходив Геродот і до розповіді про Єгипет: він по-різному ставився до того, що бачив на власні очі, і до того, що дізнавався, спілкуючись з єгиптянами. Якщо він і звертався до думки перських, фінікійських і єгипетських вчених щодо деяких легендарних епізодів, зокрема викрадення Олени і Троянської війни, то лише потім, щоб краще розібратися в причинах мідійських воєн.

Обравши предметом вивчення події недавнього минулого, про які він міг дізнатися, що називається, «з перших рук», Геродот тим самим зробив вирішальний вплив на подальший розвиток історичної науки. Його послідовник Фукідід пішов ще далі, сконцентрувавши увагу на сучасному йому епосі.

Автор: Карміні Аміоло.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers