Загадка Дцібічалтуна – стародавнього міста майя. (Записи колись забутого інтерв’ю з двома мексиканськими вченими).

Дзибилчалтун

– Ви питаєте, хто відкрив Дцібічалтун?

Баррера Васкес на хвилину зупинився, зняв окуляри, протер їх, надів і схвильованої ходою знову заходив по кімнаті.

– Хлопчаки. Так, так, звичайнісінькі хлопчиська. Вони ходили туди купатись. Ви знаєте, що у Меріді (столиці штату Юкатан) немає плавального басейну, поблизу немає ні річки, ні озера. Ось вони і занадилися туди по неділях ходити купатися. Це за дванадцять-то кілометрів від міста! Спека, асфальт на шосе Меріда – Прогресо плавиться, а вони не сумують. Звернуть з шосе, пройдуть путівцем кілька кілометрів, а там ще крізь сельву (густий тропічний ліс) потрібно продиратись. Зате яке задоволення – скупатись в лісовому озері.

Так було не раз. Хлопці облазили всі околиці. Одного разу вони вилізли на крутий пагорб поруч з озером. Пагорб суцільно заріс високою травою, чагарником, деревами. Хлопці – серед них був і мій син – продерлись крізь зарості на вершину. Звідти відкривався чудовий вид на околиці. Почали спускатися вниз. У самого підніжжя пагорба один шибеник послизнувся і впав. Виявляється, він ступив ногою на камінь, вкритий вологим зеленим лишайником. Камінь був правильної геометричної форми. Поруч виступали з під землі ще кілька таких же каменів. Це була стіна.

Хлопці розповіли про будівництво своїм батькам. Дізнався про неї і я. До озера відправився співробітник археологічного музею Антоніо Кампо Лопес. Він обстежив пагорб і повідомив, що хлопчики зробили дуже важливе відкриття.

Дзибилчалтун

У 1958 році почалися розкопки. Вони перевершили всі наші очікування. Виявилося, що Дцібічалтун – найбільше з усіх відомих досі давніх поселень майя в Мексиці, Гватемалі і Гондурасі. Його площа перевищує п’ятдесят квадратних кілометрів. У місті проживало 50 тисяч осіб. Виявилося також, що воно найдавніше з усіх коли-небудь відомих міст цього колись могутнього племені: Дцібічалтуну три тисячі років.

Найдивніше ж за все те, що Дцібічалтун не значиться ні в одному з стародавніх документів, що дійшли до нас. Можливо, справа в назві. «Дціб» означає «написаний», «чалтун» – плоский камінь. Під цим ім’ям він відомий нам. Але, можливо, він називався інакше. Чому було покинуте місто, ми не знаємо. Правда, до нас дійшла легенда, яка в якійсь мірі проливає світло на причини його загибелі.

Одного вечора до вождя майя прийшов старий мандрівник і попросився на нічліг. Вождь погодився. На знак подяки мандрівник подарував йому яшму. Подарунок сподобався, проте вождь зауважив, що у старого залишалося ще щось захованим в мішку.

Вождь поцікавився, що це, але старий навідріз відмовився задовольнити його цікавість. Вождь розсердився, хоч і не показав виду. Вночі за його наказом слуги вбили старого. Мішок доставили вождю. Усередині виявився … простий камінь. Вождь розсердився і кинув камінь у море. Море розбушувалось, почало підніматись. Вода підступала все ближче і ближче і затопила місто. Всі загинули, місто було зруйноване.

Дзибилчалтун

– Про що йде мова? Про великий приплив? Про швидке опускання суші? На жаль, ми поки цього не знаємо.

Так закінчив свою розповідь Баррера Васкес.

У бік звернула сільська дорога. Вона кам’яниста, у вибоїнах, запилена. Час від часу дорогу перебігають великі ящірки – «ігуанас». По боках суцільною стіною стоїть сельва. Ми їдемо в Дцібічалтун.

… За будиночком сторожа – невелике озеро овальної форми. З одного боку на дно накидано безліч каменів, булижників, які виступають з води. Тут можна, не побоюючись, пробратись по камінню майже до середини. Однак інша частина озера дуже глибока. Скелястий берег на іншій стороні круто обривається вниз. Дна не видно: воно губиться в товщі води. Яка глибина озера?

– Не знаю, – відповідає Баррера Васкес. – У музеї працює індіанець Ейян. Він неперевершений нирець. Ейян пірнав до глибини 44 метри, проте не досяг дна. Він стверджує, що з дна озера глибоко вниз і в бік пішов отвір шириною в два-три метри. Ейян довго пробирався вглиб, на дно цього підводного колодязя, але так нічого і не виявив. Можливо, що колодязь сполучається з якою-небудь підземною водоймою.

Дзибилчалтун

Озеро з усіх боків оточене невеликими кам’яними узвишшями. На них колись сиділи індіанці. Тут вони робили жертвопринесення, релігійні обряди … А ось і «Храм семи ляльок»: невелика споруда розміром з двоповерховий особняк. Сходи. Вікна та двері звернені на чотири сторони світу – північ, південь, схід і захід. У ясний, сонячний день звідси, зверху, видно море.

… Ось товстий дерев’яний брус – від однієї сторони дверного отвору до іншої. Дереву 800 років. І воно непогано збереглося. Адже храм був споруджений в V столітті нашої ери. Його основні споруди – з вапняку.

Дзибилчалтун

Перед центральним входом до храму стела. Можливо, сюди заносились імена почесних гостей, які прибували в Дцібічалтун. Дощ і вітер стерли багато написів.

– Тут слабкий, молодий вапняк, – говорить Васкес, – він легко руйнується. Наші вчені виявляли на каменях руїн різні мікроорганізми, що жили колись у морі. Весь півострів Юкатан складається з молодого вапняку. Перш це було морське дно. Чим далі на південь, тим міцніше камінь. Наприклад, піраміда в Ушмалі зроблена з міцного вапняку, який успішно протистоїть руйнівним силам природи.

Розкопки йдуть з грудня по березень, коли немає дощів, – періодично кожні два роки. Протягом наступного року всі зібрані матеріали вивчаються і обробляються в лабораторіях. Роботи тільки починаються. Досліджено всього десять відсотків зони. Після повернення у Мехіко я побував у Національному інституті антропології та історії, де зустрівся з видатним мексиканським археологом Хорхе Акоста. Він сказав:

– У Дцібічалтуні немає великих споруд та будь-яких цінних скульптур. Не в цьому його значення. Найцікавіше полягає в тому, що протягом майже двох тисяч років він був безперервно заселений. До теперішнього часу на Юкатані виявлено більше ста міст. Це спростовує теорію про так званий кінець «старої імперії» майя і версію про те, ніби вони пішли з території нинішньої Гватемали на Юкатан.

Раніше вважалося, що майя жили в Петені (Гватемала), в штаті Чіапас (південь Мексики), в Гондурасі, а потім залишили ці місця. Чому? Археологи ніколи не могли толком пояснити це явище. Наводились різні версії – землетруси, пожежі, повені, хвороби, чума, нестача їжі або релігійні мотиви. Незрозуміло було, як могли майя покинути такі прекрасні міста. Ці міста не були зруйновані. Думали, що всі майя пішли на Юкатан, щоб заселити його.

– Але відкриття Дцібічалтуна, – сказав на закінчення Акоста, – показує, що Юкатан і перш був населений. Це радикально змінює наше уявлення про походження майя.

Автор: А. Павленко.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *