Поруч з людиною

Собака

Першим промислом стародавнього чоловіка було полювання на диких звірів. Це було єдиним способом дістати собі їжу і захиститися від нападу. Тому про витривалість і силу наших предків досі збереглося дуже багато легенд. Вони й справді були витривалі. Недарма, за свідченням одного історика, у стародавніх персів дітей навчали тільки трьом мистецтвам: керувати конем, стріляти з лука і говорити правду. Але це було давно, і тому не дивно, що сучасні мисливці третє мистецтво неабияк призабули, а два перших залишилися, мабуть, тільки в спорті.

Тоді ж полювання було в такій честі, що один з римських імператорів – Адріан, який був пристрасно відданий полюванню, любив собак і коней, навіть заснував місто на тому місці, де вбив дикого кабана після довгої гонитви за ним. Місто так і назвали «Адріанове полювання». Але найцікавіше в історії полювання на диких звірів – це, напевно, те, коли і кого людина вперше приручила з тварин. А приручивши, зробила своїм першим помічником на полюванні. І як це їй вдалося зробити?

У травні 1862 року на Дніпрі розкопували один з курганів. Знахідки були найрізноманітніші: поржавілі залізні вудила, ґудзики, пряжки. Тут же знайшли п’ять чудових мечів з руків’ям, покритими карбованим золотом, а в одному з підземель поруч з похованим господарем наткнулися на напівзотлілий остов собаки. Майже всі предмети, покладені поруч з похованим вождем, говорили про те, що він був завзятим мисливцем. Мабуть, і його мисливська собака – звичайно ж, найкраща! – Була удостоєна такої честі. Уявляєте, скільки у неї було заслуг перед господарем, щоб забобонні наші пращури доручили їй охорону його навіть після смерті!

Вже багато пізніше на полюванні застосовувалися не тільки місцеві породи собак, а й східні. Наприклад, східні хорти. Ці собаки цінувалися дуже високо і доставлялися до Європи зазвичай татарами. Татарські хорти були особливо тямущі і навіть «ввічливі»: хороший татарський хорт смирний, він біг точно біля коня мисливця і був слухняний кожному його наказу. Як цінувалися хороші мисливські собаки, можна судити за польськими законами XIV століття. По них за крадіжку мисливського пса покладався штраф 6 гривень, а, наприклад, за вбивство селянина – 10 гривень. Навряд чи це було справедливістю, але така вже «собача» історія.

Втім, не тільки собаку приручив чоловік. З руських літописів відомо, що князі дарували один одному шкури леопардів, і це вважалося мало не найдорожчим і кращим подарунком. Так само як і шкура барсів. Але є припущення, що дарувалися-то зовсім не шкури, а живі, самі справжні леопарди і барси. Тільки дресировані. Вони вміли полювати і, головне, вміли бути другом людині. Відомо, що в Азії, у монгольських ханів, полювання з дресированими леопардами практикувалося в давнину дуже широко. Леопарди довго натаскувались, а потім їх вже виводили на полювання. З таким помічником навіть у самому дикому лісі було зовсім не страшно.

Заради справедливості варто сказати, що людина частенько зраджувала тварину і зловживала її дружбою і відданістю. Так дуже зло чинили свого часу московити з ведмедями. Навіть з «вченими». Для государевої потіхи ведмеді відшукувалися по всіх областях і кращі доставлялися до Москви на обширний псарний двір. Вчені ведмеді, що жили постійно при дворі, називалися челяддю. Інші були гончаки, або «тонні», – вони були спіймані вже дорослими і не могли похвалитися своєю вченістю. Травили ведмедів за допомогою собак або ж диких ведмедів, напускаючи їх на ведмедів вчених. Бій полягав всього лише в тому, що чоловік вбивав ведмедя. Правда, бійцеві не завжди вдавалося це.

Розлючений ведмідь, обманутий людиною, захищаючи своє життя, часто зганяв свою злість на бійця. Якщо ж бій був «вдалий» і ведмідь гинув, то бійця вели до царського погребу, і тут він в государеву честь напивався доп’яна та отримував ще портища – шматок сукна на каптан ціною в два рублі. Як бачите, і життя людини і життя вченого ведмедя цінувалися дешево. Тому забава проіснувала недовго. Занадто вже вона була зла.

Інша справа – приручити птаха і зробити його помічником на полюванні. Так приручали кречетів. До Москви їх везли здалеку в особливих возах, в кожному возі по чотири або по шість птахів. Це був навіть не віз, а короб, оббитий всередині овчинами – щоб кречети не поранились при перевезенні і не заламали собі крила. А вже в Москві їх починали приручати до полювання – «виношувати». Щоб перемогти вроджену дикість кречетів і зробити їх «ввічливими», тобто слухняними мисливцеві, їх піддавали голоду і безсонню. А для цього носили при собі не тільки вдень, але і вночі, не даючи кречетам ні на хвилину заснути.

Кречет

Тільки потім птицю, що змирилась зі своєю долею починали приручати до мисливського приладдя і до дичини, на яку готувався кречет. Робили це за допомогою опудал. І вже під кінець привчали кречета прилітати на поклик. Для цього або свистіли, або сурмили, а іноді навіть били в барабан. Для того щоб під час полювання ловчі птахи не могли вислизнути від уваги мисливця, їм прив’язували бубонці або дзвіночки. Так легше було знайти сокола, що спустився з дичиною на землю. Цікаво, що одного разу приручений звір або ловчий птах вже до кінця свого життя рідко виходив з покори людині. Дружба людини з твариною, якщо вона приносила взаємну користь, ставала для тварини інстинктом, а людині була дорога своєю незвичністю, вигодою і добротою. Такою вона залишається і досі.

Автор: Є. Андрєєва.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще часто различные животные преподносились в качестве подарков, и подумалось, что если вы хотите купить оригинальные подарки в Украине (сделать это можно в том числе тут), купите и подарите какого-нибудь милого пушистого песика или другого зверька.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *