На руїнах Херсонеса

Херсонес

На західній околиці Севастополя, за звивистою Карантинною бухтою, лежать руїни стародавнього Херсонеса. Ось вже 136 років ведуться тут розкопки, але не можна сказати, що повністю досліджена хоча б половина міста. Дві з половиною тисячі років тому по Чорному морю (греки називали його Понт Евксинський – море Гостинне) пливли торгові грецькі кораблі з вантажем вина, оливкової олії, ремісничих виробів. У скелястих берегів Таврики кораблі знайшли зручне пристановище в спокійній, глибоко впадаючій в материк бухті, яка тепер називається Карантинною. (У цьому місці розташувався нинішній Севастополь.) На пологому піщаному березі цієї бухти виникло невелике торгове поселення, що стало зародком міста. Кілька десятиліть потому (близько 422 року до н. е.) тут оселилися політичні емігранти з міста Гераклеї Понтійської (сучасна Пендераклея на південному березі Чорного моря, у Туреччині). За розповіддю Аристотеля, в цьому місті взяли верх аристократи, які захопили політичну владу, тому демократи змушені були покинути місто. Вигнанці знайшли нову батьківщину в маленькому селищі на протилежному, північному, березі Понта. Поселення отримало назву Херсонес (півострів), але на відміну від більш старого грецького міста, Херсонеса Фракійського, новий Херсонес називався Таврійським.

На рубежі IV – III століть до н. е.. це було вже велике процвітаюче місто. Пануюча тут рабовласницька демократія виробила свою конституцію, про що свідчить збережена до наших днів громадянська присяга, написана на початку III століття до н. е.. Цей історичний документ, текст якого вирізаний на білій мармуровій плиті, був свого часу виставлений на головній площі міста. Наявні в ньому права і обов’язки стосувалися тільки вільних громадян, раби, природно, ніякими громадянськими правами не користувалися.

Після краху античного рабовласницького суспільства і розділу Римської імперії на Західну і Східну, Херсонес потрапив в орбіту впливу Візантійської імперії. У наших розкопок є своя історія. У 1835 році великий військовий інженер, талановитий археолог Л. Л. Бертьє-Делагард спостерігав за роботами Військового відомства, яке проводило шосе по південній території Херсонеського городища. Шосе прорізали стародавню фортечну стіну і зачепило частину якоїсь будівлі, що примикала до внутрішньої сторони стіни, А. Л, Бертьє-Далагард був вражений технічною грамотністю будівельників будівлі, її монументальністю, красою і ретельністю обробки стін. Але будівля так і залишилась нерозкопаною.

Херсонес

Тринадцять років по тому, у 1898 році, тому ж відомству знадобилось знову провести роботи на цьому місці. Запрошений в якості спостерігача-археолога К. К. Косщошко-Валюжинич розкопав виявлену в 1885 році будівлю на великому протязі, але далеко не повністю, і ніде не доходячи до фундаментів. Відкрита була тільки верхня частина будівлі, що піддавалась за своє існування неодноразовим перебудовам, в яких вчений не розібрався. Косцюшко здійснив обміри, наніс на план розкопану частину і закопав все знову. Минуло ще 60 років. У 1958 році експедиція історичного музею, досліджуючи територію, прилеглу до зовнішньої сторони древньої кріпосної стіни, знову натрапила на цю будівлю.

Херсонес

Будівля займала командну висоту. Перед нею стелилися море, бухта і місто. У полі зору спостерігача, що стояв на верхньому поверсі замку (за своїм первісним призначенням будівля була саме замком), виявлялися і двоє головних міських воріт і південно-східні підступи до міста. Фундаменти стін будівлі були опущені в насип на глибину від п’яти до п’яти з половиною метрів, і стояли на материковій скелі, так само як і кріпосна стіна.

У Міжстіному засипу і крізь стіни-корфорси проходили ложі добре збереженого водопроводу з керамічних труб. У середньому довжина труб досягала 70 см. при діаметрі в 25 см. Труби з’єднувались спеціальним розчином вапна з піском – цементівкою. Міцність цем’янки з часом збільшувалась настільки, що простіше було розбити труби, ніж роз’єднати їх. Цей водопровід починався за багато кілометрів від міста, на Каранських висотах, поблизу Балаклави, де і зараз б’ють джерела прісної води. Він то і доставляв воду в головне міське водосховище, звідки по складній системі глиняних труб вода йшла в усі куточки міста.

Херсонес

У 1960 і 1962 роках експедицією Історичного музею було відкрито містке водосховище, безпосередньо наближене до замку. Розкопана глибина його – 4 м, довжина і ширина – 26 і 22 м. Очевидно, первісна глибина була не менше 7-8 м, не можна вважати остаточною і оцінку довжини і ширини басейну, так як західний його кінець ще не досліджений.

Стіни басейну були гігантської товщини. Вони складалися з бутових каменів і облицьовувалися добре обробленими плитами вапняку. Як би «зрізані» кути басейну викладені спеціальними фігурними плитами. Така система кладки забезпечувала міцний зв’язок кутів зі стінами. Східна стіна водосховища безпосередньо примикала до кріпосної стіни. Яскраво-червоні цегляні смуги стін виглядали дуже ефектно на ніжно-рожевому тлі будівельного розчину – цем’янки, яким були прокладені цегли і оштукатурені кам’яні кладки. Таким технічним прийомом досягалась подвійна мета – міцність стін і їх зовнішня декоративність. У палітурки склепінних вікон вставлялися товсті литі скла. Віконні наличники були з різнобарвного мармуру: зеленого, сірого, чорного, білого, Внутрішні приміщення, розділені кам’яними стінами зі збереженими в них дверними отворами, представляли великі зали зі склепінчастими перекриттями.

Херсонес

Судячи по товщині стін, що тримали ці перекриття, можна припустити, що будівля була три або чотириповерховою. Численні уламки мармурових облицювальних плиток і шматки штукатурки з фресками дозволяють відновити внутрішню обробку будівлі. Збереження і висота цокольного фундаменту (до 5,5 м) дозволяють думати, що буде знайдено вхід у підвальний поверх.

Коли ж і ким у Херсонесі міг бути побудований цей монументальний архітектурний комплекс? Технічні особливості замку характерні для прийомів візантійського будівництва IX-X століть, на цей же час вказує склад археологічного матеріалу насипу; форми і техніка глиняного посуду, монети. Зіставлення всіх ознак дозволяє встановити дату: замок побудований в IX столітті.

Тепер згадаємо, які події відбулися в Херсонесі в IX столітті. Візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний (X століття) у трактаті «Про управління державою» розповідає про важливу для історії Херсонеса подію: на початку 30-х років IX століття місто потрапило у безпосереднє підпорядкування Візантії. Сталося це в царювання діда Костянтина – імператора Феофіла (820-842). На початку правління Феофіла до нього звернулися хазари з проханням надіслати їм хорошого архітектора будівництва фортеці. Феофілу було важливо мати союзників на узбережжях Каспійського та Азовського морів, куди якраз поширювався вплив хозар. Імператор швидко відгукнувся на їх прохання. З Константинополя в Хазарію відряджається великий візантійський архітектор, одночасно і військово-політичний діяч у ранзі спафарокандідата (полковника) – Петрона Каматір. Шлях його туди і назад лежав через Херсонес.

У доповіді Феофілу він висловив побоювання, що Херсон (так у середні віки став називатись Херсонес) може «відколотись» від імперії, що міське самоврядування в особі місцевого протевона ненадійно і може укласти союз з ворогами Візантії. Тому Петрона запропонував включити Херсон в адміністративну систему імперії шляхом організації спеціального територіального округу – Херсонської феми, а в місто призначити візантійського стратега – намісника імператора. Феофіл прислухався до поради.

Продовження читайте в наступний статті.

Автор: Н. Пятишева.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *