Що написано – то прочитано

старовині монети

Християнство, як відомо, релігія письмова, та вимагає неухильного дотримання церковного канону, зафіксованого богослужбовими книгами. Можна припустити, що необхідну канонічну літературу на зрозумілу слов’янську мову Давня Русь отримувала з Болгарії. Однак не виключено, що літургія на Русі в X столітті велася на грецькій. Для остаточного вирішення питання не вистачало прямого доказу кирилівського напису, зробленого на Русі в X столітті. Знахідка археолога Д. А. Авдусіна в 1949 році викликала сенсацію.

Під час розкопок стародавнього могильника в селі Гнездово поблизу Смоленська, на одному з черепків корчаги було виявлено те саме «відсутнє слово» – «гороухша». Час його написання історики відносять по культурному шару до першої чверті X століття. Виникло чимало версій прочитання напису і тлумачення слова. «Навіть «гороух пса» «Горуха писав»! Але, на жаль, загадкова «гороухща» залишалась єдиним орієнтиром у тисячолітній далині нашої письмової історії.

гороухща

Ну а якби знайшлося не одне слово, а цілий напис? Або навіть кілька написів кінця X століття? Про це, здавалося, тільки мріяти можна!

Але ні, не тільки мріяти, а вже й сьогодні прочитати можна чотири такі написи. Для цього потрібно просто звернутись до давньоруських монет, що дійшли з Володимирової пори, і вже майже двісті років благополучно лежали в музеях нашої країни і навіть за кордоном. І давно б ці написи могли стати предметом вивчення лінгвістів та палеографів, потрап їм на очі. Але їх читали нумізмати й історики, не надаючи значення віку самого напису.

Першу таку монету з написом знайшли в Києві у листопаді 1796 року, коли вчений аптекар Г Ф Бунге придбав у загулялого козака-новобранця золоту монету, подаровану йому матір’ю. Зовні монета нагадувала візантійську номісму Василя II і Костянтина VIII (976-1025). З лицьового боку був зображений князь, який сидить на троні зі скіпетром у руці, а на звороті – Ісус Христос. Так само, як і на номісмі, на златниках (так на підставі літописних даних згодом назвали давньоруську монету) навколо зображення князя містилась «легенда» – атрибутивний напис, що засвідчує особистість того, хто випускав монету. Причому напис на златнику був зроблений не на грецькій мові, а слов’янською кирилицею: «Владімір ‘а се його злато». На звороті – «Іісус’ Хрістос».

старовині монети

На початку XIX століття в Борисполі, що під Києвом, на селянському городі була знайдена схожа на златник срібна монета. Однак замість Христа на ній був зображений родовий знак Рюриковичів – тризуб. Відрізнялися і написи. На лицьовій стороні: «Владімір ‘на столі», зі зворотного – «а се його срібро»!

Тоді монети «приписали» Володимиру Мономаху (1113-1125), і лише в середині XIX століття Я. Я Волошинський висловив припущення – чи не належить срібляник Володимиру Святославичу (980 – 1015)?

Значний внесок у вирішення питання вніс І. І Толстой (1858-1916), який зібрав найбільшу колекцію срібняків, описав і систематизував їх. Дослідження І. І. Толстого дозволили датувати всі типи монет і простежити історію їх карбування.

Златник

Першими руськими монетами були златники і срібники Володимира із зображенням на звороті Ісуса Вседержителя. Після їх випуску була деяка перерва, а потім з’явились срібні монети з родовим знаком Рюриковичів.

Що саме така послідовність простежувалась в появі описаних типів монет, підтвердили і подальші дослідження. Заключне слово знову належало археологам. Під час розкопок Б. А. Рибаковим городища на річці Студні – добре відомої по «Слову о полку Ігоревім» – були знайдені два срібняка Володимира, по культурному шару чітко датуються кінцем X початком XI століття. Тепер монети остаточно знайшли своє місце в історії.

Монети з Ісусом Христом, швидше за все, ознаменували прийняття Руссю християнства. Можливо, вони і були приурочені до цієї події, але служили не стільки грошима в буквальному сенсі (їх було випущено не так вже й багато, і функцію грошей як і раніше виконували арабські монети), скільки – візитною карткою суверенної давньоруської держави і її великого князя Володимира Святославича.

Але якщо робилися написи на монетах, значить, були впевнені – їх прочитають. Стало бути, можна говорити про те, що слов’янська писемність практикувалась на Русі ще до офіційного хрещення в 988 році, що в церковний ужиток проникла ще при Ігорі та Ользі, коли на Русі лояльно ставились до поширення християнства, а до кінця сторіччя вже ґрунтовно входила до життя східних слов’ян.

Автор: Ужанков.

P. S. Старинные летописи рассказывают: Действительно различные старинные надписи имеют просто огромное значение для историка, ведь именно они помогают многое понять о нашем прошлом. И именно после изобретения книгопечатания великим мастером Гуттенбергом подробности жизни людей прошлых эпох стали для нас открытой книгой, интересной книгой. К слову больше всего интересного о книгопечатании вы можете узнать здесь.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers