Про роботу літописців. Частина третя.

літописець

Для кого писав літописець?

Ми звикли думати, що літопис складався з князівського замовлення і призначався саме для князя. Велика кількість в літописі непрямих цитат, складна образна система, на якій будується літописна розповідь, змушують засумніватися в тому, що автор адресував свій твір тільки йому. Виявити в літописі виявлений нами другий смисловий ряд, заснований на використанні біблійних образів, було, очевидно, під силу лише освіченій людині, яка набила руку в читанні богодуховної, богословської та богослужбової літератури. Отже, можна вважати, що літописець адресував таємний «текст» своєї праці цілком певній аудиторії. Її, зокрема, могли складати такі ж начитані монахи, як і він сам.

Однак і для них виявлення настільки тонких натяків, як розібраний нами приклад зі Святополком – «цапом-відбувайлом», був, мабуть, занадто складним завданням. Але тоді для кого він писав?

Відповідь на питання, як нам представляється, містить назву «Повісті временних літ», з якої починається переважна більшість збережених до нас літописних склепінь. Хто хоча б один раз не читав ці рядки: «Се повісті времяньньїх років, откуду є пішла Руська земля, хто в Києві нача первее княжити, і звідки Руська земля стала є»? Зазвичай вони перекладаються приблизно так: «Ось повісті минулих років, звідки пішла Руська земля, хто в Києві першим почав княжити, і звідки стала Руська земля». Таке розуміння в цілому влаштовує дослідників (не кажучи вже про читачів-непрофесіоналів).

Однак можна його зрозуміти і трохи інакше. У так званій Тлумачній Палеї (тобто тлумачному Старому завіті, дуже поширеному на Русі починаючи з XII століття) нам вдалося знайти цікаву фразеологічну паралель, що дозволяє переосмислити назву «Повісті» та уточнити мету, яку ставив перед собою літописець. У цитаті з Діянь апостолів, у відповідь на запитання учнів: «Господи, ще в літо се устрояеші царство Ізраїля?» Христос відповідає: «Немає вам разумети временних літ, яже Отець Своєю владою поклади». Під «тимчасовими літами» тут мається на увазі настання кінця світу і встановлення Царства Божого.

Цей фрагмент дає підставу для нетрадиційного прочитання перших трьох рядків, з яких починаються руські літописи: «Се – по вести времяньньїх років, звідки є пішла Руська земля. Хто в Києві нача первее княжити і звідки Руська земля стала є – се почнемо повість оцю ». ( «Ось (оповідання) – від початку Руської землі до знамення кінця часів. Хто в Києві першим почав княжити і як сталася Руська земля – так почнемо цю повість».) Таке прочитання дозволяє припустити, що «Повість» і включаючі її літописи розглядалися авторами не тільки як хроніка подій, а й як своєрідний звіт про діяння людей для Страшного суду.

Подібні «реєстри», в яких зафіксовані вчинки людей, відомі в Західній Європі під назвою «книг життя». Духовним прообразом їх послужили згадки таких книг в пророцтві Даниїла (Дан. 12. I) і Апокаліпсисі (Одкр. 20. 12). Були аналогічні уявлення і на Русі. Тут книги, в яких записуються справи, що підлягають оцінці на Страшному суді, називалися «книги тварини», або «книги живучих», або «книги питальні», або «книги чисті», або, нарешті, просто «книги».

Однак, на відміну від країн Європи, на Русі реальні «книги живучі» до сих пір невідомі. Їх ніхто не тримав в руках… А може бути, тримали, але не підозрювали, що це і є «книги життя»? Що якщо ними були руські літописи? Адже вони дійсно представляють собою перелік діянь людей, що згадуються в них. Причому кожне з таких діянь має в них ще й певну моральну оцінку. Подібне припущення тим більш грунтовно, що новозавітна книга Діянь апостолів іноді називалася на Русі … літописанням!

Якщо все це дійсно так, то тоді ми отримуємо і той адресат, якому, врешті-решт призначалися літописні тексти. А вже він-то, поза всяким сумнівом, міг розібратися з будь-яким «ребусом», складеним людиною.

Але навіть якщо ми помиляємося, Цього потенційного Читача літописець ні за яких умов не міг ігнорувати при складанні літописної звістки. Йому ж брехати не можна. Перед лицем меркне воля будь-якого князя, будь-які «політичні пристрасті і мирські інтереси». Забувати про це – означає відмовитися від того, щоб зрозуміти літописця, а отже, і те, що він написав.

Автор: І. Д.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers