Історія цвяхів

цвяхи

Що обов’язково в побуті домашнього майстра? Звичайно, молоток і цвяхи. Без них як без рук – ні полагодити зламану річ, ні картину повісити, ні житло відремонтувати. Цвях потрібен всюди – не лише вдома, а й у промисловості. Без нього не обходяться ні в будівництві, ні у взуттєвому виробництві, ні в суднобудуванні. Недарма промисловість випускає настільки різноманітні цвяхи. Назви їх відповідають призначенню – бувають цвяхи будівельні, толеві, покрівельні, оздоблювальні, шпалерні, декоративні, штукатурні, шиферні, підковування, корабельні, баржеві, тарні і багато інших. Довжина – від пів сантиметра до півметра! Роблять їх зазвичай з м’якої сталі. Але корабельні, які стикаються з водою, можуть бути з міді або латуні. Іноді шевські цвяхи роблять з дерева – виявляється, дерев’яні зношуються приблизно з тією ж швидкістю, що і шкіра на підошві.

А що може бути за формою простіше цвяха? Загострений стрижень з капелюшком на кінці. Просто, як все геніальне. І напевно, саме ця геніальність форми цвяха дозволила йому зберегтися практично без змін протягом тисячоліть. Тільки «первісні» цвяхи були не чим іншим, як шматочками кісток тварин і риб, гострими шипами дерев і чагарників, загостреними трісками. З їх допомогою скріплювали різні предмети і частини будівель.

Металеві цвяхи з’явилися відразу ж, як люди навчилися виплавляти метал. У бронзову епоху робили їх литими або кованими. Правда, цінувалися вони тоді мало не на вагу золота, і користуватися ними могли не всі. У Стародавньому Єгипті, Греції, Римі ці кріпильні деталі були вже широко поширені. Виготовляли їх із заліза, міді, бронзи. Давня Русь здавна знала ковані цвяхи. У літописах зустрічаються згадки про майстрів-цвяхарів.

Про велику цінність цвяхів в минулому говорить такий факт. В одному з районів Шотландії, на місці, де колись, близько двох тисяч років тому, стояла давньоримська фортеця, недавно велося будівництво. І ось, риючи котлован для фундаменту, будівельники випадково виявили на великій глибині залишки ящиків. Вмістом їх виявилися звичайні… цвяхи в кількості семи тонн! Виявляється, в ті далекі часи римським воїнам терміново довелося залишати фортецю. І ось, не бажаючи залишити ворогові таку цінну здобич, вони закопали «скарб» в землю. Найдивовижніше, що давньоримські цвяхи залишилися абсолютно чистими і блискучими, без іржі, хоча ящики, в яких вони перебували, давно згнили.

Історія, до речі, знає ще кілька випадків надзвичайної стійкості металу до корозії. А цвяхи, знайдені в Шотландії, якийсь підприємливий ділок упакував в поліетиленові мішечки з написом: «Цвях, подібний до тих, якими був розп’ятий Ісус Христос» і пустив у продаж.

Аж до XIX століття виробництво цвяхів було ручним. І лише з появою перших машин для їх кування виробництво було поставлено на промислову основу. Сьогодні переважна більшість цвяхів роблять зі спеціальної дроту на цвяхових машинах.

Автор: С. Попова.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *