Ернесто Че Гевара – романтик, ідеаліст, революціонер. Частина друга.

Че Гевара

2 грудня 1956 рік. Невеличке мексиканське містечко Туспане на березі атлантичного океану. Ніч, падає дощ, а океан доволі так файно штормить. Від пристані відпливає невеличка яхта, на кормі можна прочитати надпис «Гранма», саме так називається наша яхта, яка до слова, зовсім не великих розмірів і розрахована ну максимум людей на 15-20. Але що це таке там діється – у неї сідають 82 небритих чоловіки! Та хай вже небритих, але вони не тільки не бриті, а ще озброєні до зубів всілякими рушницями, автоматами, он навіть кулемет «Максим» взяли, та ще пару ящиків гранат в придачу. Як розумієте, це зовсім не місцеві любителі рибаки зібралися половити рибку, це кубинські революціонери на чолі з Фіделем Кастро відправляються на Кубу робити революцію. А ось і наш красень там сидить – Ернесто Че Гевара, який просто не міг не взяти участь у цьому цікавому революційному двіжняку.

Двіжняк і справді обіцяв бути цікавим – 82 небритих революціонери на маленькій яхті проти 35 000 солдат генерала Батісти (тодішнього диктатора Куби) танків, літаків, 15 кораблів берегової охорони. Але хіба то проблема для такого палкого революціонера, яким був Че Гевара? У першому ж бої половина загону була вбита. Че Гевара тоді теж мав непогані шанси зустріти даму з косою, але на той раз йому пощастило – куля потрапила у ящик з патронами, які він ніс, зрикошетила та пробила шию. Однак рана виявилась не смертельною, і через деякий час наш революціонер одужав та знов влився в ряди революційної боротьби.

Невеличка купка повстанців на чолі з Фіделем і зовсім була б знищена, якби не підтримка місцевих селян, втомлених від тиранічної політики генерала Батісти. Кубинські революційні партизани, серед яких зокрема й був Че Гевара, переховувалися в горах, при активній підтримці місцевого населення їхній рух ставав все більшим і більшим, місцеві селяни, обдурені фальшивими обіцянками, то і діло вступали до революційних лав. Душка Фідель лапшу вішати вмів не гірше своїх попередників Льва Троцького з Володимиром Леніним. І ось вже революційні кубинські війська переходять у напад, атакують на загони солдат Батісти, військові гарнізони та казарми, то все при активній підтримці населення.

У 1959 році Батіста розуміючи, що діло пахне жареним знімає рештки грошей з своїх банківських рахунків на Кубі та успішно накиває п’ятами. А Куба стає ще однією країною «переможного соціалізму» попереду закадична дружба з Радянським Союзом, карибська криза і ще багато всього різного та цікавого. Але вернімось до нашого героя, палкого революціонера Че Гевари. Хто-хто а він мав би торжествувати, революція перемогла і хоч не у всьому світі, але принаймі на Кубі можна будувати «рай на землі» де всі житимуть за принципами свободи, рівності, братерства. Де не буде ані бідних, ані багатих, де понад усе пануватиме справедливість. Та щось пішло не так. Хоча насправді все йшло як йшло – вітряні млини як махали своїми велетенськими жерновами так і продовжували махати навіть не помічаючи Че Гевару (чи Дон Кіхота), який з ними так героїчно боровся.

Його друг та революційний соратник Фідель Кастро прийшовши до влади, як то водиться першим кроком розстріляв всіх прихильників старого режиму, влаштовуючи показові «революційні трибунали» та взагалі розгорнувши масові репресії проти всіх хто не проникся (чи не достатньо проникся) «світлими» комуністичними ідеями Марксизму-Ленінізму. Че Гевара взяв у репресіях не останню участь, особисто інструктуючи революційних судів бути безжальними до «ворогів революції». Ех, що ж таке трапилось з нашим молодим ідеалістом, який хотів змінити світ, допомагати бідним та обездоленим. Молодий лікар, який колись рятував життя, безкоштовно лікував бідних селян під час своїх мандрівок південною Америкою тепер перетворився на жорстокого ката, безжального вбивцю за якісь ефемерні ідеї. (Я и мушки не обижу но за мушку пасть порву).

Че Гевара став одним з міністрів революційного уряду Кастро, а згодом очолив національний банк Куби, але бурна кров та спокійне життя дуже скоро надоїло невгамовному «Дон Кіхоту 20-го століття», його знов потягнуло на нові подвиги. А ще він можливо дещо розчарувався, побачивши що хоч революція на Кубі і перемогла, але чогось і далі продовжують одні залишатися багатими, інші бідними, і далі люди продовжують пригнічувати одне одного, а справедливістю і близько не пахне. Чого б це? Замість того, щоб вже врешті одуматись та викинути всю цю революційну маячню із своєї буйної голівки Че Гевара лишає Кубу та вирушає на пошуки нових пригод. А міг би собі жити на Кубі до глибокої старості, покурюючи запашні кубинські сигари.

«Я знов відчуваю під своїми п’ятками ребра Росінанта[1. Росінант – кінь Дон Кіхота.]». – напише у своєму прощальному листі. У 1965 році він робить невдалу спробу революції в Республіці Конго (Центральна Африка), а у 1966 році вже опиняється у джунглях Болівії. Місцеве населення втомлене від цих всіх революційних тусняків та військових переворотів не вельми активно загорається ідеями пан-американської соціалістичної революції (точніше взагалі не загорається). Там же, у болівійських джунглях невтомний партизан, революціонер, ідеаліст зробить свої останні кроки. Він помре, але його образ невгамовно революціонера та борця за справедливість житиме ще довгі роки. О, а у вас є футболка з зображенням Че Гевари? На завершення гарна пісенька по темі – Revolution від гурту The Beatles.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А вообще Че Гевара на протяжении всей своей жизни был неутомим путешественником, не желающим сидеть на одном месте даже недели. И если бы в его время уже был интернет и можно было бы забронировать ЖД билеты онлайн как это можно сделать, например, здесь, то без сомнения Че Гевара был бы постоянным клиентом этого сервиса. Тем более что бронировать билеты и путешествовать – занятие куда более полезное, нежели делать революции, не так ли?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *