Житіє і загадкове діяння ченця Раймонда Лулія

Золота – без числа! У достатку! Про таке мріяли багато государів. У тому числі і англійський король Едуард.
– Витрати з’їдають все – скарбниця порожніє, – нарікав він. – Податків вже не вистачає, а мита і так роздуті неймовірно. Де взяти грошей?
– Коли не допомагають способи звичайні, слід шукати шляхів нестандартних, – дали пораду придворні. – Що якщо звернутися до алхіміка Раймунда Луллія ?
– Мені зустрічалося це ім’я, – згадав Едуард. – Здається, він не англієць, а іспанець… Чи не він винайшов «розумову машину»?
– Той самий .

КОМЕНТАР ПЕРШИЙ 1274 року Раймунд Луллій написав книгу «Велике мистецтво», де наводив опис нескладного за нинішніми уявленнями пристрою: кілька дисків з діаметрами, що зменшуються були насаджені центрами на єдиний стрижень, навколо якого могли обертатися. На периферії цих дисків, поблизу країв-кіл, наносилися поняття – «вічність», «Бог», «мудрість», «бути величним» і т. д. Бажаючий дізнатися Вище Об’явлення сідав поруч з цим пристроєм і повертав диски, дотримуючись певних правил – тому самому Великому мистецтву. Після поворот , коли слова на сусідніх дисках шикувалися один проти одного, їх належало зчитувати, ведучи пальцем від стрижня (центру) вздовж радіуса до периферії. У результаті утворювалася якась фраза-істина, наприклад, «божественна мудрість нескінченна». Траплялося, і не настільки вже рідко, що пристрій видавав сентенцію абсолютно безглузду.

Тим не менш, винахід Луллія слід віднести до розряду геніальних, він далеко випередив свій час, бо тільки через чотири століття Лейбніц захистить на філософському факультеті Лейпцизького університету дисертацію «Про комбінаторне мистецтві », в якій вкаже на недоліки творіння Луллія. А російський математик А. П. Юшкевич так напише в 1961 році: “Ми можемо угледіти в прозріннях Луллія перше досить неясне передбачення самої можливості математичної логіки і теорії математичних машин». Вже цим діянням Раймунд обезсмертив своє ім’я.

– Тоді детальніше про нього, – попросив Едуард.
– Він – францисканський чернець. З ордена менших братів, міноритів, – розповідали придворні. – Вельми освічений чоловік. Його так і називають – «Доктор Іллюмінатіссімус».

Але Едуарда долали сумніви:
– Мінорити проповідують відмову від багатств, виступають проти церковної розкоші; вони бродять серед народу в простому одязі, розмовляють варварською мовою натовпу.. Як може мінорит дати мені багато золота?
Його переконували:
– Багато хто з францисканців цілком грамотні люди. Деякі навіть викладають богослов’я на університетських кафедрах, з успіхом виступають у вчених диспутах. Коли наш славетний співвітчизник Дуні Скотт поставив аудиторії запитання «Яка частина мови – Бог?», – Саме Раймунд піднявся і потряс присутніх відповіддю: «Бог – не частина мови. Бог – це ціле!
– Добре-добре, – відповідав король. – Але це все-таки богослов’я. А алхімія? Чи обізнаний він у ній?

КОМЕНТАР ДРУГИЙ. Серйозне захоплення Раймунда Луллія алхімією почалося під час навчання в Паризькому університеті, під впливом чоловіка на добрих два десятки років старшого за нього – знаменитого ченця Роджера Бекона. І ось – практичні результати дослідів. У 1270 році Раймунд описав властивості вуглекислого амонію і сірчистих сполук ртуті; крім того, їм був отриманий винний камінь (тартар), поташ з рослинної золи, мастика з білка і вапна; він здійснив очищення винного спирту, виділив ефірні масла… Пізніше вчені гідно оцінять його дії першопрохідника. А Джон Бернал, відомий історик науки, в 1956 році назве Луллія «одним із засновників хімічного напрямку в науці, яка … повинна була через Парацельса і Ван-Гельмонта прийти до хімії наших днів».

І ось Раймунд – перед королем Едуардом.
– Так, ваша величність, я міг би виготовити золото, якщо так буде завгодно Богові, – чемно відповів він.
– Що необхідно для цього?
– Насамперед прихильність Всевишнього.
Едуард нахилив голову, запрошуючи Луллія продовжувати.
– Батьком всіх металів є Сонце, а матір’ю – Місяць, хоча він і отримує своє світло від Сонця, – сказав алхімік. – Саме від цих двох планет залежить склад Магістер (філософського каменю, що перетворює, по поглядам алхіміків, звичайні метали в благородні, тобто в золото і срібло).

Раймунд говорив довго. Він цитував слова Альберта Великого: «Народження металів йде циклічним шляхом; вони переходять один в іншій колоподібно» – і згадував його ж вислів про те, що ртуть є «джерелом всіх металів – всі метали створені з неї». Він приводив на пам’ять рядки з книги «Умоглядна алхімія», написаної Роджером Беконом: «Начала металів суть ртуть і сірка. Природа прагне досягти досконалості, тобто золота». Закінчив же він несподівано.
– Мені відомо з дитинства, наскільки сильно просвіщає сила християнства, і я також знаю, наскільки наполегливі погляди невірних…
Король насторожився.
– Я зроблю золото, але хай воно буде вжито на навернення заблукалих у істинну віру!
– Я не владний над тими, хто живе іншою релігією, – знизав плечима Едуард. – І я не зможу нікого переконати вибрати собі іншого бога.
– Однак, маючи в своєму розпорядженні золото, ви зможете організувати проти невірних хрестовий похід! – Скрикнув Раймунд. – Така моя умова.

Едуард задумався. Йому пригадалися хрестові походи – кожний наступний важче попереднього. Кілька перемог загальної картини не змінювали. Затівати ще один…
Але – золото І він згідно кивнув.

Раймунд взявся за роботу. Він діяв на самоті – заточений у відокремлену лондонську башту. Минуло зовсім небагато часу, і англійський король отримав 60 тисяч фунтів золота, виплавлених із ртуті, свинцю і олова. Цифра, неймовірна навіть для сьогоднішнього дня – більше 25 тонн! Едуард отримав бажане. А Раймунд – ні. Хрестовий похід організований не був. І більше вони не зустрічалися – чернець і монарх.

У 1337 році спалахнула тривала війна між Англією і Францією – Столітня війна. Минуло три роки, і Європа дізналася про найжорстокішу морську битву – англійський флот завдав нищівної поразки флоту французькому. Ось тоді почався новий виток історії із золотом Луллія – король Едуард повелів викарбувати з нього монети. Подвійні дукати. Розеноблі. На одній їхній стороні красувався корабель з величезною відкритою трояндою і з лицарем, який стоять на його борту. А по колу вигинався напис, що так і не став дійсністю: «Едуард – король Англії і Франції». На іншій стороні Едуард зажадав вибити слова: «Проте Ісус пройшов крізь них наскрізь» – мабуть, тут малася на увазі якась аналогія між морським боєм і біблійною подією, коли Ісус пройшов крізь ряди іудеїв, не будучи ними помічений. А може бути, малося на увазі зовсім інше – алхіміки, які володіють тільки їм відомою таємницею – за зовнішнім виглядом їх важко було відрізнити в натовпі від простих городян. Так чи інакше, але монети ці мали ходіння до 1360 року.

Така історія. Вірніше, її белетризована схема. Але якщо поцікавитися ступенем історичної достовірності, то, безсумнівно, тут же виникнуть питання. Наприклад, серед царюючої шеренги англійських королів можна виявити кілька Едуардів. Який з них розмовляв з Луллієм?

Німецький вчений Зігмар Шпауцус вказує, що поява приголомшуючої кількості золота припадає на 1325 рік – у той час правив Едуард III. Але чи могло таке трапитися з Луллієм, якщо він помер, згідно найбільш стійкої версії, 29 червня 1315 року у Тунісі? Раймунд проповідував Євангеліє на південно-африканському базарі, прагнучи навернути мусульман у християнство, і був побитий камінням. А на острові Майорка, куди було доставлено його тіло, на могилі встановили плиту з написом: «Раймунд Луллій, благочестиві переконання Якого не були нікому ненависні, лежить тут в чудовому мармурі. Від тисяча триста п’ятнадцятого почав бути без почуттів».

І ще: наскільки справедливо написане Шпауцусом, якщо Едуард III за всіма хронологічними канонами почав правити Англією тільки з 1327 року?

Звернімося ще до одного варіанту. Американський біохімік і відомий письменник -фантаст Айзек Азімов вважає, що Раймунд «виготовляв золото для марнотратного короля Англії Едуарда II». Про Едуарда II згадують і російські дослідники О. Алмазова і Л. Дубоноси. Ця версія звучить більш правдоподібно, оскільки Едуард ІІ займав королівський престол з 1307 по 1327 роки. Однак у цьому випадку золото, виготовлене Луллієм, має пролежати без руху рівно чверть століття – від кончини алхіміка до 1340 року, дати морської битви. Чи могло таке статися в умовах жорсткого фінансового дефіциту, та ще у правителя , якого атестують як марнотратного?

Має ходіння і третя гіпотеза. Клаус Гофман, сучасний історик хімії з Німеччини, написав, що Раймунд «служив королю Едуарду I». Цілком можливо, враховуючи час правління Едуарда I (1272-1307). Тільки тоді термін незатребуваності більш ніж 25-тонного багатства збільшується, як мінімум, до 33 років – з 1307 по 1340 роки. Яку версію прийняти в якості робочої? А може бути, золота Луллія взагалі не було?

КОМЕНТАР ТРЕТІЙ. «Ті монети королівського карбування можна і зараз побачити в музеях. Вони виготовлені із золота високої проби і були випущені, ймовірно, у великій кількості, бо багато розрахунків проводилися цією монетою. Це тим більше вражає, свідчать історики, що Англія в ті часи практично не вела морської торгівлі і не володіла ані колоніями, ані золотими копальнями», – писав Клаус Гофман у роботі, поміченій 1979 роком. Коло замикається!

Ще одне пояснення, реалістичне. Ніякого відношення до золота чернець Раймунд Луллій не мав. Просто Едуард III конфіскував золоті предмети з церков і монастирів, а потім відправляв їх на переплавку. Звідси й «золото високої проби»
Грубо. Неромантично. Однак – ймовірно.

Тільки чому ж тоді величне ім’я короля Англії пов’язують з бродячим алхіміком, до того ж іноземцем, навіть ті вчені, які геть заперечують ідеї та методи алхімії? Чому не припишуть це дивовижне діяння алхіміку більш престижному, ніж мандрівному ченцю, наприклад, папі Іоанну XXII, який в 1334 році опинився володарем незліченних скарбів, напрацьованих, як виявляється з написаних ним алхімічних творів, за допомогою філософського каменя – Магистер ?

Чи зможе хто-небудь відповісти на ці питання?

Далі буде.

Автор: Анатолій Карташкін.