Бартоломео де Лас Касас – захисник індіанців

Нещодавно я побачив у вітрині іспанського магазину книгу під назвою «Європейський антиколоніалізм: від Лас Касаса до Карла Маркса». «Ну ось, – подумав я, – нашого героя знову кличуть на допомогу. Коли справа доходить до серйозних речей, без нього не обійтис ». Дійсно, Бартоломе де Лас Касас був не тільки викривачем іспанського колоніалізму в Новому Світі, а й противником колоніалізму взагалі.

Правда, Лас Касас визнавав булли папи Олександра VI від 3 і 4 травня 1493 р., що стверджували владу іспанської корони над Вест-Індією, але він вважав, що вони просто покладають на іспанських правителів відповідальність за релігійне навернення місцевого населення, а також обов’язок захищати його суверенітет і території, охороняти його свободу і право власності і звертати до істинної віри переконанням, а не насильством.

Після диспуту у Вальядоліді (1550-1551), де Лас Касас відстоює погляди в суперечці з істориком і з Кордови Хінесом де Сепульведою, його запитали: яким, на його думку повинен бути законний і доцільний спосіб дій щодо індіанського населення? Він дав таку відповідь: там де місіонерська діяльність не пов’язана з небезпекою, нею повинні займатися лише проповідники і ті, хто прийшовши до тубільців з миром, може навчити їх звичаїв християн, а в тих місцях, де місцеве населення налаштоване вороже, потрібно побудувати біля кордонів кілька фортець і звідти спробувати вести переговори з індіанцями, поступово, з миром і любов’ю, добрим прикладом звертаючи їх на шлях істинний.

При цьому Лас Касас додав, що саме такий і тільки такий образ дій передбачався буллами Олександра VI і Павла III, що, ставши християнами, вони (місцеве населення) перетворяться в підданих його величності… але не зверненням в рабство, не позбавленням земель, а тим, що будуть взяті ним під своє високе заступництво, сплачуючи помірну данину за збереження віри, навчання добрим звичаям і мистецтву управління.

Іншими словами, Лас Касас, хоч і бачив головною метою іспанців у Новому Світі місіонерську діяльність, в той же час визнавав, що пліч-о-пліч з проповідниками повинні йти ті, хто може багато чому навчити тубільців і принесе їм світ, бо проповідь, навчання добрим звичаям і справі управління завжди взаємопов’язані. У своїй «Історії Індій» (книга III, глава 102) він закликав посилати до Нового Світу справжніх колоністів, «людей працьовитих, здатних присвятити своє життя вирощуванню цих благодатних земель, які індіанці – їх споконвічні власники і мешканці – самі віддадуть їм, зв’язавши себе з колоністами сімейними узами, і всі разом вони утворюють, можливо, найгуманнішу і миролюбну республіку у світі; і аж ніяк не слід без розбору направляти туди всякий набрід, здатний лише грабувати й руйнувати».

Отже, як справедливо зазначив французький історик Марсель Батайон, Лас Касас зовсім не виключав ідею колонізації; він лише підкреслив, що колонізація повинна бути мирною і носити просвітницький характер, а щоб могла виникнути «найкраща з республік», колоністи повинні бути людьми доброзичливими і порядними, що не вважають за сором одружитися з тубільцями.

Лас Касас вважав, що право іспанської корони панувати над індіанцями, підтверджене папськими буллами, може здійснитися лише в тому випадку, якщо індіанці добровільно приймуть християнство. Тоді їх вожді стануть правити не від власного імені, а від імені іспанського короля. Однак питання правління не було для Лас Касаса суто політичним; він бачив у ньому головним чином зручний і необхідний засіб для ведення місіонерської діяльності.

Більш того, в петиції, поданій у 1543 р. Лас Касас пропонував: «Для законного і надійного затвердження вічної і непорушної влади короля над цими народами і землями обміркувати, чи не буде найкращим способом досягнення цієї мети уповноважити спеціально відібраних королем ченців, посадових осіб і обізнаних в цьому людей укласти від його особи угоду з індіанськими володарями і вождями, за яким останні добровільно і без примусу стануть підданими його величності і погодяться виплачувати помірні королівські збори, мита і податки».

Лас Касас не тільки виступав проти підкорення індіанців силою зброї, а й засуджував практиковану іспанською короною систему енкомьенди, котра перетворювала індіанців у кріпосних рабів іспанських колоністів (енкомендерос). І хоча йому так і не вдалося домогтися повного скасування цієї системи, король все-таки ввів деякі обмеження, що врятувало багатьох індіанців від загрожуючої їм незавидної долі.

У начерках до свого трактату «De Regia Potestate» Лас Касас стверджував, що «ні держава, ні король, ні імператор не мають права відчужувати території або змінювати прийняту на них форму правління без виявлення на те згоди їх мешканців». Тим самим він торкнувся права народів на самовизначення; передача прав на територію є незаконною, якщо на те не дав схвалення народ, що живе на ній. У трактаті «De Thesauris» він приходить до наступного висновку: «Поки мешканці Індій і їх правителі добровільно не погодяться взяти владу нашого монарха, даровану йому папою, не схвалять її і не відмовляться від своїх прав володіння, іспанська корона буде володіти лише титулом, що дає підставу претендувати на панування над цими територіями, на передбачуване титулом право розпоряджатися тутешніми царствами і здійснювати над ними свою верховну владу, але самого цього права вона мати не буде». Без згоди місцевого населення королі Іспанії позбавляються одного з найважливіших своїх прав.

Але найзапекліші суперечки між прихильниками і противниками Лас Касаса викликало його вчення про свободу і рабство.

Але про це вже читайте в нашій наступній статті.

Автор: Сільвіо Савала.