Жінка у давньому Римі. Частина друга.
В пізні часи Римської республіки на небосхилі давньоримської релігії поширюються нові релігійні вірування. З Греції та зі Сходу прибувають нові культи, далекі від холодної суворості римської старої релігії, вони особливо потурають душевним пристрастям жінок: культ Вакха, що виродився в розпусні оргії, який призвів до відомого процесу Вакханалій; культ Кибели, великої фракійської богині, яку святкували римські матрони щорічною процесією до гирла Тибру; культ Ізіди, головної єгипетської жіночої богині. Разом з ними наїхали до Риму нові жерці, віщуни, чарівники, які зловживали легковірністю жінок, обдурюючи їх своїм фіґлярством та ворожбитством.
Усі ці новини глибоко збентежили громадську думку. Потрібно стати у середині між протилежними елементами, які перебувають між собою у боротьбі, щоби зрозуміти те видовище, яке нам дають жінки цієї доби, щоби виправдати збочення одних і краще оцінити інших, які залишилися вірними старим традиціям.
Найдосконалішим типом жінок другої категорії вважають славну Корнелію, матір Тиберія і Гая Гракха. Вона походила з одного із славніших родів Риму; була наймолодшою донькою Сципіона Африканського Старшого. Одружена була з Тиберієм Семпронієм Гракхом, головою демократичної партії. Чоловік її помер, лишивши її ще молодою вдовою з 12 дітьми. Вона мала можливість удруге вийти заміж, багато сваталось до неї, між ними був навіть єгипетський цар Птоломей Фіскон. Але вона всім відмовила, щоби віддатися цілком вихованню своїх дітей, серед яких лишень троє її пережили. Загально відомо, як старанно вона виховувала обох Ґракхів. Одній гості, яка прийшла до неї похвалитися своїми чудовими чеснотами вона дала таку відповідь: спершу затягнула розмову, поки її сини не вернулися із школи. Взявши їх за руки, привела їх до своєї гості і сказала: «А це мої чесноти». З цього бачимо, що вона до духовної культури, яку одержала у спадщину від батька, приєднала витонченість поведінки, яка тоді почала поширюватись у Римі.
Вона дуже цікавилася грецькою літературою і латинська мова в нею була дуже гарною. Вона прославилась на літературнім полі. Листи її ще за часів Цицерона вважалися зразковими. Збереглися до нашого часу уривки двох листів. Сумний був кінець її життя. Старший син Тиберій загинув підчас громадянських заколотів перед дверми храму, присвяченого богині вірності (Фідес).
Молодший син Гай не злякався продовжувати діло старшого брата. Надаремно писала вона йому: «Невже такий короткий час, який мені залишився жити, не може спинити тебе, щоби ти мені не перечив і не роздирав республіки? Коли, нарешті, наша сім’я перестане божеволіти? Коли нам стане соромно руйнувати республіку? Коли так одначе конче мусить бути, роби що тобі буде завгодно, коли я не буду чути. Тоді ти принесеш мені жертву по заповіту предків і будеш молитися до божества твоєї матери, а чи не соромно тобі буде звернутися з молитвою до тих божеств, від яких ти відвернувся? Нехай Юпітер не допустить, щоби ти дійшов до такого божевілля! Бо я боюсь, що ти через те на все життя накличеш собі такий біль, від якого ніколи не матимеш спокою». Але він залишився глухим на цей настирливий заклик і кинувся у вир політичної боротьби. Як його брат, переслідуваний ненавистю ворожої партії, був змушений втікати, метнувся в священний гай богині Фуріни, де одинокого вірного йому товариша упросив завдати йому смерть.
Після цього другого удару долі, який вона мужньо перенесла, Корнелія переселилась до Мізенума, де мала дачу, і провела у самотності решту свого життя. Зазнавала там великої пошани, її відвідували видатні письменники, присилали дарунки царі-союзники Риму. Розказують, що вона любила оповідати про життя і смерть своїх синів і додавала: ..вони загинули в храмі у священнім гаю богів, вони мають могилу, яку заслужила їх чеснота, бо вони віддали своє життя за найвище добро, за щастя народу”.
Коли в очах сучасників Корнелія була зразковим типом материнської любові, то Порція, дружина Брута, вбивці Цезаря, була зразком подружнього кохання, відданого та енергійного. Будучи донькою або вірніше сестрою Катона Утицького, їй, очевидно, була властива ця суворість, ця гордість, цей серйозний погляд на життя, який ми за історичною традицією зв’язуємо з іменем Катона. Її чоловік, обдумуючи замах на Цезаря став мовчазним, замикався від неї, в ночі не спав, або раптово пробуджувався зі сну. Вона здогадувалась, що він криється перед нею з якоюсь думкою, наслідки якої могли бути дуже важливі. Вона могла його спитати, але перше хотіла переконати його та себе, чи вона заслуговує на довіру.
З цією метою завдала собі ножем глибоку рану в стегно, наслідком якої була сильна гарячка та крововилив, що дуже турбувало Брута. Тоді, як оповідає нам Плутарх, так до нього промовила: «Будучи донькою Катона, я віддалася за тебе, не лишень для того, щоби як перша ліпша рабиня, ділити з тобою стіл і ложе, але щоб бути тобі товаришкою в щасті і нещасті: а як же я можу виказати свою прихильність до тебе, коли не розділяю з тобою таємного горя і таємної турботи. Я знаю, що природа жіноча взагалі надто слабка, аби приховати таємницю, але добра духовна їжа і добре оточення багато важить, до того ж я донька Катона і дружина Брута; до сьогоднішнього дня я теж вважала себе слабкою, але тепер випробувала себе і можу перемогти біль». Сказавши це, вона показала Бруту свою рану і розповіла, як її собі завдала, щоби випробувати себе.
Брут, очевидно, не мав змісту не довіряти своїй жінці. Він, мабуть, знав історію, яку оповідає Плутарх в праці „Про зайву балачку”. Одного разу римський сенат протягом кількох днів таємно обмірковував одну справу. Дружина одного сенатора, зрештою розумна, але перш за все жінка, докучала чоловікові настирливими проханнями сказати їй, що це за справа. Вона клялася, що нікому не скаже, проливала гіркі сльози, що чоловік, не має до неї ніякої довіри. Сенатор вирішив її випробувати. «Ти змушуєш мене», сказав він. – «…відкрити жахливу справу. Жерці сповістили, що бачили, як літав в повітрі жайворонок із золотим шоломом і зі списом, і ми не знаючи, що віщує це явище, щастя чи нещастя для Риму, обмірковуємо його з тими, хто розуміється на польоті птиць. Але остерігаю тебе нікому про це не розказувати.» Після того сенатор спокійно пішов на засідання сенату.
Сенаторша почала в присутності однієї служниці рвати собі волосся, бити себе в груди й кричати: О горе, бідний мій чоловік, бідна наша вітчизна, що робити тепер? Служниця, звісно, стала розпитувати. Сенаторша розказала їй причину свого жаху, додаючи, як це роблять усі довгоязикі, щоби нікому про це не говорила. Ледве хазяйка вийшла з дому, служниця розказала історію своїй товаришці, та приятелеві, який випадково до неї зайшов, так що чутка про надзвичайне явище дійшла до сенату раніше, ніж туди прибув сам сенатор. Як тільки появився в сенаті, його стрінули з словами: «ти приходиш з дому, отже, нічого не знаєш?» «Що скоїлося такого?» – спитав здивований сенатор. «Бачили жайворонка з золотим шоломом і зі списом, консули зараз почнуть обговорювати цю справу?» Сенатор усміхнувся і подумав: «не довго ти, мила жіночко, чекала, коли вже тут про це знають?!» Він одразу звернувся до консулів і пояснив, звідки вийшла ця чутка.
Повернувшись з засідання до дому, закричав до дружини: «Ти мене згубила, ти видала таємницю наших зборів, твій проклятий язик призвів до того, що я мушу піти у заслання!» Вона хотіла заперечити і захищаючи себе сказала: «Адже крім тебе ще є триста інших сенаторів, що знали цю таємницю.» «Яких триста?», відповів сенатор, «цю таємницю вигадав я сам, щоби випробувати тебе». Сенатор цей, додає Плутарх, був розумним чоловіком і щоби випробувати жінку, як дірявий посуд, влив в нього не олії або вина, лише воду.
Цим благородним постатям Корнелії і Порції сучасні історики протиставляють інших, в яких, здається, накопичено всі вади та пороки нового покоління.
Клавдія була донькою Клавдія Пулхара, і сестрою відомого народного трибуна Клодія. Вперше була одружена з Цецілієм Метеллом, який помер через три дні після шлюбу. Через те було поширено чутку, що вона його отруїла. Цьому наклепу, мабуть несправедливому, дало привід легкодумство її поведінки. Вона послідовно мала стосунки з славним поетом Катуллом, який уславив її в своїх піснях під ім’ям Чеснії, а потім з оратором М. Клелієм Руфом, що оселився на Палатині по сусідству з її домом, щоби бути ближче до неї. Катулл, довідавшись про це покинув її, а коли покинув її і Руф, то вона змовилася з його ворогами, які на її вимогу подали на нього позов до суду, звинувачуючи його в різних злочинах, між іншим, в тому, що він хотів її отруїти. Зрештою це була приваблююча краса.
«Квінтія» каже Катулл «видається багатьом гарною, я нахожу, що вона висока, біла, проста, ці прикмети за нею я визнаю, але що збір цих прикмет дає красу, я заперечую. Вона не має привабливості, в тім здоровім тілі немає ні крихти дотепу і принадності. Це Лесбія красива, краща за всіх, вона забрала всю красу, а для інших нічого не залишилося.”
Великі її повні вогню очі дали їй прізвище „волоока”, як Юнона. Хода її була привабливою, гордою. Високо освічена, і поетка, займалася тими мистецтвами, що їх тоді тільки було завезено (імпортовано) до Риму із Греції – танцями і музикою. Приятелювали з нею тогочасні видатні письменники, політичні діячі, вельможі. Був час, коли вона намовляла Цицерона розвестися з простакуватою Теренцією та одружитися з нею; але Теренція вгадала небезпеку і посварила їх між собою. Притягувала до себе розумом і привабливістю. Принадне і великодушне поводження зачаровувало всіх. Організовувала бенкети, які, можна здогадуватися, були дуже цікаві; за десертом відбувалися поетичні змагання; з рук до рук переходили дощечки, на яких присутні писали сатиричні вірші на сучасних діячів або на злобу дня. Теж влаштовувала блискучі святкування у своїх садах над Тибром або на своїй дачі в Баях. Цей курорт тоді був дуже модним у Римі, де окрім кількох дійсно хворих розважалися юрби здорових римлян та римлянок.
Продовження читайте у наступних статтях.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.