Єгипетський сервіз французького імператора
Ми з вами у садибі Кусково – старовинному архітектурному пам’ятнику 18-го століття. Втім, навіть не просто пам’ятнику, а цілій групі пам’яток, тут вам і прикрашений скульптурний парк з величними павільйонами і оранжереями (до речі, в одному з павільйонів знаходиться філія знаменитого Ермітажу), і розкішний палац (побудований в 1775 році), кілька гарних кам’яних будинків старовинна церква. Колись побудована графом Шереметьєвим садиба Кусково нині являє собою цілу групу цікавих історичних музеїв, наповнених не менш цікавими експонатами, які прийшли до нас через століття. Зрозуміло, про них (та й про саму садибі Кусково) можна писати безліч статей, але сьогодні ми зупинимося тільки на одному цікавому експонаті – легендарному єгипетському сервізі французького імператора Наполеона, який волею історії опинився в російській музеї.
Створений у Франції в 1804 – 1806 роках спільними зусиллями вчених, скульпторів, художників, численним штатом вмілих майстрів, «Єгипетський сервіз» вважається одним з найвидатніших керамічних творів. У прикладному мистецтві «Єгипетський сервіз» служить класичним прикладом найбільш повного втілення стилю героїчної ідеалізації «ампір», який використовуючи множинність джерел, у своїх творах демонстрував виключне розуміння досконалості і краси культури Давньої Греції, Риму та Єгипту.
Новий напрямок в мистецтві як можна краще відповідав завданням прославлення блиску і небаченої пишноти Франції епохи Наполеона. Нею імператорський двір мав затьмарити інші королівські і царські двори і тим самим підкреслити перевагу «нової» імперії над старими європейським монархіями. Для рафінованої французької знаті були заново оброблені і обставлені інтер’єри Версаля, Тріанона, Тюїльрі і інших старих королівських резиденцій. Оздоблення палаців вимагало великої кількості високохудожніх творів станкового та декоративного мистецтва, нових предметів побуту. Вироби з порцеляни в достатку насичували інтер’єри, виставлялися напоказ у шафах, на комодах, консолях, у величезній кількості використовувалися під час урочистих сніданків, багатолюдних обідів і вечерь, підносились як щедрі подарунки.
Як і інші види мистецтва, фарфор відчував на собі визначальний вплив смаку Наполеона, переконаного в тому, що мистецтво призначене винятково для прославлення необмеженої влади і власного «я» імператора на тлі знаків державної та військової могутності Франції. Саме ці завдання «тріумфальної пропаганди» були блискуче реалізовані авторами «Єгипетського сервізу».
Ідея створення тематичного сервізу, присвяченого єгипетському походу Наполеона, належить учаснику цієї експедиції, відомому вченому, письменнику, художнику-граверу барону Доменіко Віва Денону (1747 – 1825). Особистий радник з культури Віван Денон. виконуючи доручення імператора, став основним провідником його ідей і грандіозних планів в мистецтві. Займаючи високу посаду і маючи вирішальний вплив на художників, В. Денон запропонував використовувати в якості основного джерела сюжетів майбутнього сервізу свої військові замальовки, опубліковані в 1802 голу в альбомі гравюр «Подорож по Нижньому і Верхньому Єгипту».
Основні матеріали з історії створення сервізу, що зберігаються в архівах, ще мало відомі. Згідно з опублікованого опису 1808 року в його складі налічувалося 136 різноманітних за формою предметів і настільних прикрас («Сюрте-де-табло»), об’єднаних у цілісний композиційний ансамбль. За своїм призначенням сервіз ділиться на дві частини – десертну і набір для сніданку, чаю і кави – «кабаре».
Смисловим і композиційним ядром ансамблю є традиційна для парадних сервізів настільна прикраса, яка зазвичай ставиться в центрі столу і підсилює відчуття парадності. Авторами мистецького проекту цієї складної пластичної споруди були скульптор Олександр Брашар (1775 – 1827) та учасник Єгипетської кампанії архітектор Жан-Батист Ле Пер (1761-1844). «Сюрте» складається з тринадцяти архітектурних фрагментів, кожен з яких представляє собою зменшену копію конкретних пам’яток. Різні за стилем і часом спорудження, вони свідомо об’єднані в чітку симетричну композицію, що являють собою збірний образ давньоєгипетської архітектури. Центральне місце в ансамблі настільної прикраси відведено «Кіоскам Августа» з острова Філе та чотирьом обеліскам з храму Луксор.
По обидва боки від них розташовані відповідно «Храм в Едфу» і «Храм в Дендере», колонади з пілонами і два ряди «алеї сфінксів». Вирішене в дусі нового часу, «Сюрте-де-табло» «Єгипетського сервізу» по праву вважається найбільш досконалим зразком аналогічних творів. Урочистий архітектурний фон настільної прикраси визначає композицію сервізу в цілому, об’єднуючи всі її частини в лаконічний просторовий ансамбль. Сполучною ланкою між «Сюрте» і іншими предметами служать чотири скульптури єгиптян, які тримають у високо піднятих руках чаші для фруктів. Їх автор А. Брашар перших втілив в порцеляні єгипетські малюнки В. Денона.
Предмети сервіровки столу численні і різноманітні за призначенням, серед них компотнікі – плоскі чаші для фруктів з сиропом, холодильники для вина – так звані «морожениці», цукорниці – ємності для цукрових голів, вазочки для конфітюру, сливочники, чайні та кавові чашки. Розроблена авторами сервізу форма цукорниць і конфітюрниць унікальна і не має аналогів. Основними елементами декору є рельєфні пластичні прикраси, колір, сюжетний та орнаментальний розпис. Характерні для ампіру лені деталі у вигляді левів лап і фантастичних птахів сусідять з традиційною єгипетською символікою – стилізованими зображеннями фараона і канонічних священних змій.
У ряді випадків поверхня виробів повністю покрита позолотою, яка разом з синім кольором надає колористичне рішення композиції мажорне звучання і палацову парадність. Подібно позолоченим рамам картин, стрічки орнаменту обрамляють предмети, підкреслюють їх архітектоніку і підсилюють декоративність. У золотому декорі використані давньоєгипетські ієрогліфи, знаки зодіаку, геометричні та рослинні елементи; орнамент кожного предмету неповторний. В результаті ретельного відбору і максимальної стилізації мотивів автору ескізів архітектора Теодору Броньяру (1739-1813) вдалося створити настільки індивідуальний орнамент.
Аналогічною «візитною карткою» стали жанрові та пейзажні живописні тарілки, сюжети яких запозичені з гравюр В. Денона. Шістдесят шість мальовничих сюжетів можна розділити на дві групи, з них велика частина присвячена сучасному Єгипту, інша – класичним зразкам його древньої архітектури, відображеною з фотографічною точністю. Серія тарілок із зображенням Єгипту періоду французької військової експедиції кінця XVIII століття стала художньої хронікою тих років, а весь ансамбль в цілому – своєрідним меморіальним пам’ятником французької армії і її легендарному полководцю генералу Бонапарту Наполеону.
«Єгипетський сервіз» задумувався як шедевр, гідний бути піднесеним імператору в пору його найбільшого тріумфу, однак доля розпорядилася інакше, і він опинився в Росії. Міністр закордонних справ Франції Шарль-Моріс Талейран відповідно до бажання Наполеона відродити в дипломатичних цілях «політику подарунків» включив «Єгипетський сервіз» в їх число, і в 1807 році в Тільзіті він був обіцяний, а в 1808 році в Ерфурті вручено імператору Олександру I в честь укладення союзу між Росією і Францією.
Подробиці перебування «Єгипетського сервізу» в Росії занадто маловідомі і далекі від повноти. Безумовно, одне – подальша доля знаменитого подарунка Наполеона була визначена його новим власником. За словами відомого біографа російських імператорів Н. К. Шільдсра, Олександр I не прощав образ. Чудовий дар французького імператора нагадував государю російському гіркоту поразок, складні політичні мотиви союзу з Францією, а також офіційний натяк Наполеона на причетність великого князя Олександра Павловича до вбивства батька – імператора Павла I. Враховуючи подібний збіг обставин можна припустити, що «Єгипетський сервіз» не став улюбленим подарунком для Олександра, не міг служити предметом гордості і захоплення.
Придворна хроніка повідомляє, що 16 жовтня 1808 року російського цар повернувся з Ерфурта до Петербурга, але ніде не згадується про те, чи прибув з ним знаменитий подарунок. Сліди сервізу надовго губляться, він виявляється прихованим від очей сучасників. Однак опосередкований вплив «Єгипетського сервізу» на розвиток російської порцеляни простежується через творчість Ж. Ф. Свебаха, що став головним художником імператорського фарфорового заводу в Петербурзі. Невідомо, чи перебував даний сервіз у майновому описі Зимового палацу, він відсутній і в списках малих-великих фарфорових та срібних виробів, що мали художнє значення.
Перше відома нам документальна згадка з’являється лише в 1920-х роках і свідчить про передачу 149 предметів «Єгипетського сервізу» із Збройової палати Кремля в Музей фарфору, у складі якого він і зберігається в даний час. Багато експонатів були передані в 1929 році Державному Ермітажу. «Єгипетський сервіз» належить до числа маловідомих творів, його майже не репродукують, небагаточислені згадки про нього в спеціалізованих дослідженнях з історії порцеляни. З кінця 1940-х років здійснюється фрагментарний показ сервізу в складі виставок західноєвропейської порцеляни Державного музею кераміки і «Садиба Кусково XVIII століття». І тільки в 2010 році після закінчення реставраційних робіт вперше за 200-річну історію перебування сервізу в Росії відбулося широке знайомство відвідувачів музею з цим видатним пам’ятником прикладного мистецтва Франції.
Автори: Олена Ерецьян і Марія Єгорова.