Вікно в Європу або знаменита мандрівка Петра І. Початок.

Петро

Під кінець сімнадцятого століття по Європі прокотилась чутка: російський цар Петро І відправляється за кордон. До того моменту московські государі зважувалися перетинати родимі рубежі лише в разі переможної війни. Багатьом росіянам здавалося, що цар повинен невідлучно знаходитись в Кремлі, а різного роду подорожі, тим більше в землі єретиків, суть підступи антихриста. Але на двадцять п’ятому році свого життя цар Петро Олексійович твердо постановив побачити чужі країни і спорядив з цією метою велике посольство.

Петра не зупинила навіть звістка про нову змову стрільців, що збиралися порізати царя «в п’ять ножів» за те, що він їде «за море». Ненадовго відклавши від’їзд, і жорстоко розправившись з бунтівниками, Петро 9 березня 1697 року виїхав зі столиці. За кордон вирушило більше 250 чоловік, якщо рахувати і приставлених для охорони солдатів. Незвичайна дипломатична місія займала більше тисячі саней, на яких везли і подарунки європейським государям – одних міхів взяли з собою на колосальну для того часу суму в 70 тисяч рублів. Під ім’ям «десятника другого десятку Петра Михайлова» в штаті посольства значився сам цар. Він неспроста прикинувся приватною особою: Петра явно обтяжував обов’язок дотримуватись всіх умовностей етикету при спілкуванні з манірними європейськими монархами.

Петр

Рухалися повільно – до прикордонного Псково-Печерського монастиря добиралися два тижні. В останній день березня під гарматну стрільбу і звуки оркестру росіяни в’їхали в Ригу, що входила тоді до складу володінь шведської корони. Молодий цар з непідробною цікавістю спостерігав закордонне життя – його цікавило абсолютно все. Радість від урочистої зустрічі змінилась розчаруванням. У шведській Ризі Петру не сподобалось: за його власним визнанням, «тут ми рабським звичаєм жили й ситі були тільки зором». Шведи не пустили російських гостей у фортецю, а коли цікаві росіяни на чолі з Петром стали розглядати оборонні споруди в підзорну трубу, стража пригрозила зброєю.

Особливо дошкуляли росіянам ризькі купці, які намагалися здерти з московитів три шкури при продажі саней та купівлі ними возів. Холодний прийом в Ризі цар через кілька років використовував в якості одного з приводів для оголошення війни шведам. Після цих неподобств справи у «десятника Петра Михайлова» і його супутників пішли набагато краще. У Мітаві і Кенігсберзі їх чекав надзвичайно гостинний прийом. Отримавши по своїх каналах відомості про те, що в Ризі Петра і його супутників зле годували, курляндський герцог розпорядився пригощати послів рясно і вишукано. У Митаві Петру дозволили оглядати все, що він захоче, але витріщатися в курляндскій столиці не було особливо на що. Від нема що робити він купив у Мітаві сокиру та відправив у Москву. Там царський подарунок швидко пустили в діло, пристосувавшись рубати імпортним виробом голови злочинців.

У Кенігсберзі гастрономічні надмірності змінювались цькуваннями звірів, дружні бесіди з бранденбургським курфюрстом Фрідріхом III закінчувалися багатобарвними феєрверками. Розторопні німці спорудили на ставку «потішні кораблі» азовського флоту, а в небі красувались улюблені царем «вогнепальні художества» – «орел двоголовий з трьома коронами».

Задоволений Петро направився з Кенігсбергу в Голландію, осягаючи по дорозі ази етикету: вчився правильно їсти, користуватися серветкою, галантно розмовляти з дамами. Коли ж цареві набридало вести себе пристойно, він влаштовував для своїх співрозмовниць гуляння в російському стилі: Меншиков замикав двері, а Петро змушував захоплених зненацька німецьких кавалерів випивати по три-чотири великих склянки горілки, нібито надавав їм чималу честь. (Може саме звідси вперше пішов вираз: «Що росіянину добре, то німцю смерть»?)

На початку серпня російські мандрівники завітали до Голландії. За словами письменника Марка Алданова, «це було дуже мальовниче, майже фантастичне посольство. Серед скромних голландських купців, серед бідних голландських ремісників несподівано з’явилися дивні люди, що носили в серпні (!) соболині шуби поверх роззолочених довгих суконь, люди у високих хутряних шапках, при шаблях, посипаних дорогоцінними каменями. За ними слідували сімдесят гайдуків, навмисне відібраних у Москві, по гігантському зросту, які випивали в день, до жаху і здивування голландців три бочки пива і тридцять величезних глеків горілки, потім калмики в якихось ще більш дивних костюмах – і кого тільки ще не було! І тягнув це посольство з собою всюди – на верфі, на фабрики, в кунсткамери, в лікарні, в анатомічний театр – велетень з дивним обличчям, чомусь називаючий себе теслею…»

Петр

Спочатку Петро намагався видавати себе за простого волонтера, але цікаві голландці швиденько все провідали і спеціально приїжджали подивитися, як російський цар тесляруватиме на верфі, відливає аркуш паперу або управляє яхтою. Хлопчаки пристосувалися шпурляти в довготелесого чужинця камені і гнилі яблука. Російський цар оселився в маленькому містечку Саардамі в комірчині коваля Герріта Кіста, одягався і харчувався, як простий майстровий. Цар-тесляр міг запросто зайти в будь-який винний льох. У тих же закладах у нього зав’язувались невимушені романи – дівчата з простого народу охоче погоджувалися провести час у компанії государя московитів.

Під час подорожі Петро не змінив своїх звичок та був невибагливий в їжі. Тодішні російські звичаї зводили хлібосольство в ранг найпершої чесноти. Царі з династії Романових – і до, і після Петра Великого – не раз ставали жертвами згубної пристрасті до делікатесів. Зокрема, обжерливість стала причиною смерті його батька, 47-річного царя Олексія Михайловича. І в петровські часи якихось обмежень на придворний достаток не вводилось – досить поглянути на меню заточеної в Новодівичому монастирі царівни Софії. Кожен день опальній царській сестрі та її служницям належало: відро меду, три відра пива, два відра браги, на Великдень і Різдво – відро горілки, в звичайні дні – п’ять кухлів анісової, зерниста ікра, чотири стерляді парових і шість стерлядей вушних, дві щуки, три язя, тридцять штук окунів і карасів, не рахуючи гори мучного і солодкого – калачів, пирогів, караваїв…

Сам же Петро міг обходитись найпростішою їжею аж до каші та щей. За кордоном він тримався настільки ж скромно – в Голландії волів «снідати оселедця, сир, масло, пити виноградне вино і пиво». «Конспірація» допомагала цареві уникати обов’язкового і щедрого пригощання на урочистих прийомах – йому віддавали неабияку данину номінальні посли на чолі з Францем Лефортом, який мав прізвисько «дебошир французький». Коли ж візит Петра носив цілком офіційний характер, відмовитися від церемонного поглинання вишуканих страв було складно. Перебування у Відні закінчилось для царського туриста збільшенням ваги, про що він неодноразово згадував згодом.

Проявляючи мало інтересу до вишуканих страв, Петро був явно небайдужий до закордонних напоїв. Засновник знаменитого «Всепьянійшого собору» ретельно вивчав на практиці німецькі та французькі вина, англійські міцні напої і голландське пиво. Неподалік від Дрездену у фортеці Кенігштайн Петру показали знамениті винні погреби з велетенською бочкою, розрахованою на 3300 відер.

За кордоном цар зробився затятим курцем і перепробував чимало сортів тютюну. В Англії Петрові вдалось укласти договір про поставку в Росію 10 тисяч бочок англійського тютюну. Відтепер «богомерзьке зілля» російській людині можна було палити вільно, без побоювання втратити руки або ніздрі, як це було за царя Олексія Михайловича.

Продовження буде.

Автор: Олександр Шишков.